Новини

Ще четверо воїнів віддали життя за Україну

Архів
94 переглядів

Війна не цікавиться твоїми планами на життя, коли вирішує зненацька його обірвати. На фронті гинуть і зовсім молоді юнаки, у яких ще всі радощі світу були попереду, і дорослі, сповнені енергії чоловіки, які виборювали щасливе майбутнє своїх родин. Гіркі звістки із фронтів цього тижня знову обпікають болем. Захищаючи Україну й усіх нас із вами, від рук ворога загинули воїни з Володимира, Когильного й Нововолинська. Запам’ятаймо їхні імена!

Сергій Гавура (м. Володимир)

Зі світлин на нас дивиться бравий боєць в однострої, чоловік у самому розквіті сил. Володимирчанину Сергію Гавуру було 45 років. Дбайливий чоловік, уважний син, турботливий тато. Тривалий час Сергій Гавура працював у  Центрі професійної освіти майстром виробничого навчання за спеціальністю “Тракторист”, а також завідувачем майстерні в агротехнічному коледжі.  Він закінчив цей коледж, а тоді здобув вищу освіту у Львівському аграрному університеті. Ростив двох синів-соколів, мав багато планів на життя.

Але щоб втілювати їх, треба спершу відбити атаку знавіснілого ворога, який прагне знищити все українське. Тож Сергій зробив так, як і сотні тисячі його побратимів, – коли покликала держава, став до лав ЗСУ. Призваний до армії у березні цього року, упродовж місяців гідно, сміливо і віддано боронив рідну землю. 

– Він був дуже добрим, і здавалося, що не знав відчуття страху. Ні тоді, коли  2015 року  брав участь у АТО і захищав станицю Луганську, ні  тоді, коли вже цього року довелося вести відкритий бій з російським  агресором.  Принаймні, так  згадували про  Сергія побратими, проводжаючи його у останню дорогу,  розповіла редакції   родичка загиблого.

Під час виконання бойового завдання на Донеччині обірвалося життя нашого земляка. Сталося це 27 серпня.

У полеглого захисника залишилися мама, дружина і двоє синів 20 і 14 років. Минулого понеділка Героя провели в останню дорогу у рідному місті.

Олександр Августін (с. Когильне, Зимнівська ТГ)

Саша Августін із Когильного викликав симпатію у всіх, з ким перетиналася його життєва стежина. Його любили й поважали однокласники та вчителі з Льотничівської школи, а згодом – одногрупники та викладачі із вищого професійного училища. Кмітливий, привітний, веселий, він одразу ж позитивно налаштовував до себе всіх, хто його оточував. Йому щиро зичили успішного й благополучного життя.

Але Саша мав ще одну визначну рису характеру – хоробрість. Саме вона привела його туди, де вкрай потрібні такі, як він – у лави ЗСУ. За покликом серця молодий юнак пішов в армію, аби боронити незалежність, свободу і територіальну цілісність нашої держави. Був стрільцем-снайпером і добре зарекомендував себе на службі.

30 серпня Герой виконував бойове завдання неподалік села Опитне у Покровському районі Донецької області.Там отримав поранення, несумісне з життям… Було Олександру лише 26 років. У нього залишились батьки та сестра. Відспівали Героя у Пантелеймонівській церкві села Льотниче.

Тарас Харук (м. Нововолинськ)

«Синку наш… Знав би ти, як ми пишалися тобою!», – написав на своїй фейсбук-сторінці військовий історик, доктор історичних наук, професор Андрій Харук. Його син Тарас, лейтенант медичної служби волинської бригади, загинув під час виконання бойового завдання на Харківщині. 5 вересня хлопцю мало виповнитися 27 років.

Про цього юнака згадують лише найкраще. «З молодого покоління нашої родини він був найбільш старанним, розумним, наполегливим», – каже його сестра Дарина. Мав мету – рятувати людей і боротися зі злом, тому повністю поринув у вивчення медицини спершу в Національному медичному університеті імені Данила Галицького у Львові, потім в Українській військово-медичній академії. На його рахунку – не одне врятоване життя побратима. Ще два тижні тому він бадьоро всміхався, зустрічаючи волинських волонтерів. Та вдруге повернутися до нього у гості хлопці не встигли: рятуючи життя інших, Тарас віддав своє.

За вірність українському народу і військовій присязі, особисту мужність і самовідданість, проявлені під час захисту державного суверенітету та територіальної цілісності України в умовах воєнного стану, Тараса Харука нагороджено почесним нагрудним знаком «Хрест хоробрих» – посмертно. У Героя залишилися батьки і сестра.

Назар Мазурок  (м. Нововолинськ)

А Назару Мазурку було ще менше – 23 роки. Активний молодий хлопець, обличчя якого знайоме багатьом нововолинцям, був гравцем футбольного клубу «Шахтар».

Як і чимало однолітків, обрав не ховатися за спинами інших, а бути там, де потрібен зараз найбільше – на вогневих рубежах, захищаючи від ворога батьківщину.
Під час виконання бойового завдання щодо захисту незалежності України старший лейтенант Назар Мазурок 4 вересня загинув у Бахмутському районі на Донеччині. Віддав своє юне життя, аби наблизити до всіх нас перемогу.

Редакція газети «Слово правди» висловлює глибокі співчуття рідним і близьким загиблих захисників. Вічна шана і слава Героям!

Коментарі
Поділитися
Головні новини
Реклама
keyboard_arrow_up