Останнім часом у Луцьку з’явилися повідомлення про незвичне явище – появу так званих квадроберів. Квадробери – це сучасна молодіжна субкультура, яка об’єднує фізичні вправи з елементами рольової гри, де учасники наслідують поведінку тварин. Про це пише ВСН.
Вперше квадробери з’явилися в Японії, де навіть сформувався окремий вид спорту – квадробіка, під час якого учасники пересуваються на чотирьох кінцівках, подібно до тварин. Квадробери на відміну від тих же Фурі більше фокусуються на вивченні та імітації тваринної поведінки. Члени субкультури використовують маски, вушка та хвости як частину свого костюма, намагаючись максимально точно передати рухи і поведінку тварин.
Ця субкультура стала швидко пошиватися в Україні, зокрема на Волині, викликаючи тривогу серед жителів. Особливої уваги до проблеми у Луцьку привернули випадки залякування людей, які вигулюють собак на повідках. Власники песиків стверджують, що квадробери намагаються увійти в контакт х тваринами, заглядають їм під хвоста і навіть проявляють агресію.
Журналісти звернулися до кризової психологині Лєни Шторм, аби вона порекомендувала батькам, як правильно ставитися до своїх дітей, які забажали стати квадроберами.
«Коли батьки дізнаються від своєї дитини, що вона належить до квадроберів, для початку потрібно видихнути та дослідити ситуацію саме у вашому конкретному випадку. Коли спілкувалися про субкультуру Фурі, я акцентувала на тому, що це може бути самовираження як зі знаком «плюс», так і зі знаком «мінус». Адже вагомим є не лише факт приналежності дитини до тієї чи іншої субкультури, а й те, як вона інтерпретує цю частину свого життя. Не менш значимо дізнатися, з якими людьми з цієї субкультури дитина дружить, як вони самовиражаються та комунікують з іншою частиною суспільства», – сказала вона.
За словами психологині, велика помилка – робити висновки по матеріалах у медіа, які створюються без урахування об’єктивних фактів та експертної думки фахівців, аби лиш зібрати більше переглядів та залякати аудиторію. Коли батьки надивилися чи начиталися найстрашнішого, це далеко не завжди відповідає дійсності. А тим більш – у випадку саме з їх дитиною. Такий підхід лиш створює емоційну прірву та не дає можливості побачити об’єктивний стан речей.
«Особисто для мене здорова межа у захопленні підлітка квадробікою виражається у двох аспектах:
– дитина добре розуміє, що це – гра та хобі, а не спосіб реальної ідентифікації себе. Тож поки це не доходить до розмов про «відчуття фантомного хвоста» чи «ототожнення з тваринною сутністю», глобальної проблеми немає. Якщо ж батьки стикаються вже з такими проявами дитини, тоді пора звернутися до психотерапевта і шукати причину, яка мотивувала їхню дитину аж настільки втекти від реальності. Вочевидь, квадробінг тут – просто інструмент, а причина є значно глибшою;
– дитина усвідомлює, де є грані дозволеного. Гра завжди має свої правила. І ці правила не вступають в конфлікт з соціальними нормами. Якщо ж ви бачите, що дитина поводиться провокативно, кусається, нападає на інших, це теж привід звернутися до психолога або психотерапевта.
Тож, найперше варто проаналізувати ситуацію за цими двома критеріями. Можливо, квадробіка і справді є для дитини невинним хобі, і в такому випадку варто видихнути та дозволити «награтися». Однак у ситуаціях проблем з ідентичністю чи порушень соціальних норм є сенс звернутися за допомогою до фахівців.
За матеріалами інтернет-видання ВСН.
