Добігає до кінця останній місяць літа, незабаром почнеться навчальний рік, і наші діти підуть до школи. Для когось із них це буде щасливий і радісний момент, бо зустрінуться зі своїми шкільними друзями, поділяться враженнями від відпочинку. Та не таким приємним і втішним він буде для тих, хто не раз ставав жертвою цькування і насмішок своїх однокласників.
Зовнішність, вимова, поведінка, успіхи в навчанні, статки родини – все це може стати причинами цькування дитини. Тривалі агресивні дії щодо іншої особи в світі називають булінгом. Україна – в першій десятці країн Європи за його поширенням з-поміж 11-15-річних школярів. Вона залишила далеко позаду не лише найбільш соціально благополучні Данію чи Норвегію, але й, приміром, Угорщину та Грецію. Такі дані наводить ВООЗ.
Торік 67% українських дітей були або жертвами, або кривдниками, або свідками булінгу, за даними ЮНІСЕФ. Чверть із них безпосередньо зазнали цькувань. 48% цих дітей нікому не розповіли про пережите.
Булінг (від англійського bullying) – цькування, залякування, агресивне переслідування одного з членів колективу з боку інших представників колективу. Така поведінка має на меті самоствердитися за рахунок когось, підпорядкувати особистість своїм інтересам або заслужити собі загальний авторитет. Це явище все більше поширюється як в Україні, так і в усьому світі.
В межах проекту Мін’юсту «Я маю право!» розпочато інформаційну кампанію #Стопбулінг для дітей та батьків. У її рамках кампанії розроблено інформаційні матеріали, з яких можна дізнатися, які види булінгу існують та як діяти в ситуації, якщо ви стали його свідком. В них також міститься інформація для батьків, чиї діти стали жертвами цькування або ж самі вчиняють насилля щодо інших дітей.
Виховання молодого покоління – це невід’ємна складова правопросвітництва. І дуже важливо, щоб діти усвідомлювали своє право бути захищеними і знали, як діяти у разі посягання на їхню честь та свободу. Тож будемо пояснювати їм, що таке ставлення і дії один проти одного неприпустимі, адже ми живемо в цивілізованому світі і кому, як не нам, батькам, вчити своїх дітей бути милосердними.
Олена СЕМЕНЮК,
провідний спеціаліст районного відділу ДРАЦС.
