Хоча слово «грант» міцно увійшло у наш словниковий запас, далеко не всі знають, що ж воно насправді таке, а також хто, як і на які цілі може його отримати. Аби розповісти про це нашим читачам, ми вивчили «історії успіху», поспілкувалися із співробітниками відділу проектної діяльності та міжнародного співробітництва міськвиконкому, а також відвідали тренінг від проекту «Київський діалог», де дізналися, на що варто звернути увагу, подаючи заявку на грант.
Зайнятися проектною діяльністю може і справді буквально кожен – це не та сфера, де необхідні зв’язкичиспеціальна освіта. Якщо є ідея і бажання її втілити, а також трохи часу, щоб відвідати кілька тренінгів і повчитися написанню проектів, усе рано чи пізно вдасться. Це власним прикладом доводить голова громадської організації «Берег надії» Олена Кандиба, яка виграла два міні-гранти на проекти, один із яких уже й реалізувала. Опанувати цю сферу діяльності її спонукала ситуація з «поборами» в одному з міських садочків, де частина батьків захищала таку практику, мотивуючи тим, що це єдиний спосіб поліпшити умови і матеріально-технічне забезпечення. «Я порадила їм шукати і писати гранти, розповіла, що це таке…А потім подумала – чому б і собі за це не взятися?» – згадує Олена.
Першим успішно виграним і реалізованим став грант від фонду Ігоря Гузя «Прибужжя» на будівництво спеціального спортивно-ігрового майданчика для дітей з особливими потребами на території ЦПО. «Виграти його, чесно кажучи, було найпростішим завданням, адже реалізація проекту потребує значно більше відповідальної й інтенсивної роботи, ніж написання», – каже Олена Кандиба. Отримавши 18300 гривень грантових коштів та доклавши свою частку, батьки організації встановили майданчик, з 18 елементів якого лише два були фабричними, решту проектували і виготовляли самі. Тож попрацювати довелося чимало.
– Але найбільшу втіху приносить не отримання гранту, і навіть не реалізований проект, а те, у що він розрісся, – додає Олена. – Адже на відкритті нашого майданчика ми озвучили потребу розширити його, аби не лише підопічним нашої організації, а й дітям, які живуть поблизу, було де весело і активно проводити час. І наразі бачимо, як завдяки уже місцевому бюджету майданчик розрісся і тішить місцевих дітлахів.
Нещодавно організація «Берег надії» виграла ще один міні-грант, цього разу від управління освіти ОДА. Проект «Життя кольорове», написаний спільно із педколеджем ім. А.Ю.Кримського, передбачає проведення серії навчальних модулів із арт-терапії для студентів-волонтерів коледжу і батьків організації. Отримані тут знання вони будуть застосовувати на заняттях із підопічними «Берега надії», які проводяться упродовж року. Реалізація цього проекту розпочнеться у вересні, коли студенти повернуться з канікул на навчання.
Пропозицій і конкурсів є чимало, треба лише вміти їх знайти. Олена Кандиба радить постійно моніторити сайти, де збирають інформацію про найрізноманітніші конкурси, гранти і тренінги, – такі як http://gurt.org.ua та https://biggggidea.com . Також треба проглядати сторінки найбільших міжнародних донорів – Міжнародного фонду «Відродження», Міжнародного Вишеградського фонду, Ради Європи, Британської ради тощо. Варто звернути увагу і на місцеві фонди, які пропонують міні-гранти – Ігоря Палиці «Тільки разом» та Ігоря Гузя «Прибужжя». « У них зазвичай досить прості аплікаційні форми, тому заповнити і подати заявку не складно, а це – хороший варіант для старту», – зазначає Олена.
Міні-гранти для регіональних громад пропонує і «Київський діалог». Цей українсько-німецький проект 30 червня презентував активним жителям нашого міста його координатор у Львові Станіслав Безушко. Загалом«Київські діалоги» – це надпартійна, незалежна ініціатива, яка виникла на основі співпраці українського і німецького громадянського суспільства. Вона займається як поширенням в Україні знань про європейські процеси і формуванням позитивного ставлення до Європи серед суспільно активного прошарку населення, так і ідентифікацією цих громадських активістів, людей, які змінюють прагнуть змінити довколишній світ на краще, не бояться приймати рішення і нести за них відповідальність.
Нині одним із пріоритетних напрямків діяльності «Київського діалогу» є співпраця з регіонами, забезпечення їх методичними знаннями і поширення на них практики великих міст, стимулювання реалізації реформ на місцях, ідентифікація місцевих «actors of change», тобто людей, які ініціюють і прискорюють локальні зміни, та підтримка молодих активістів. Відтак проект прагне об’єднати тих, хто має ресурси й ідеї, – міських чиновників, депутатів і бізнесменів, громадських активістів, молодь і представників ЗМІ. Володимир-Волинський обрано одним із шести цільових міст Західної України, з якими співпрацюватиме «Київський діалог», організовуючи тренінги на місцях та залучаючи найактивніших представників місцевих громад до міжрегіональної співпраці.
На першій зустрічі Станіслав Безушкорозповів про конкурс міні-грантів для локальних проектів, а його колега з Міжнародного фонду «Відродження» провела тренінг із заповнення проектної заявки.
Конкурс від «Київського діалогу» особливий тим, що передбачає взаємодію між громадою і владою для вирішення певних конкретних міських проблем і активне залучення до цього молоді. Розмір гранту невеликий – від 14 до 28 тисяч гривень, плюс не менше десяти відсотків від цієї суми має становити власний внесок ініціаторів проекту. Відтак, грантодавці очікують побачити у поданих заявках раціональні бюджети, які показують ефективне використання коштів, детальний план заходів та, опісля, – реалістичні і вимірювані результати.
На презентацію і тренінг від «Київського діалогу» у нашому місті зареєструвалася рекордна кількість учасників – більше 50. Прийшло, щоправда, трохи менше – 36 осіб, але й це, за словами Безушка, дуже втішний показник активності місцевих жителів. Учасники тренінгу мали змогу детально ознайомитися із порядком заповнення аплікаційних заявок для участі у грантових конкурсах і дізналися «секретики» написання проектів.
Багато проектних заявок відхиляють лише тому, що їхні автори не врахували якісь із конкурсних умов. «Аби цього не сталося і робота ваша не пропала даремно, уважно читайте конкурсне оголошення», – радить експертЗахідноукраїнського представництва Міжнародного фонду «Відродження» Дарина Заржицька. Зверніть увагу, чи відповідає усім критеріям вимог ваша організація, від якої ви пишете проект, чи завдання, які ви перед собою ставите, належать до пріоритетів грантодавця, чи «вписуєтеся» ви у бюджетні рамки. Обов’язково зауважтедедлайн – кінцеву дату подання проектної заявки – і те, у який спосіб ви її повинні подати: якщо в одних випадках достатньо надіслати документи на електронну пошту, то інші вимагають паперовий варіант, який повинен надійти їм у руки не пізніше останнього дня прийому цих заявок. Щодо «Київського діалогу», то тут умови досить ліберальні, – на конкурснадсилати заявки слід електронною поштою.
– Але не ставте собі дедлайн останнім днем прийому заявок, – просить Дарина. – Краще – за день-два до того. Бо часто буває так, що в останній момент виникають якісь непорозуміння, чогось у заявці не вистачає, щось треба уточнити. І за десять хвилин до півночі у мене розривається телефон від тих, кому терміново потрібна консультація чи порада. Я усім готова допомогти, але є проблеми, які за кілька хвилин не вирішиш. Тому старайтеся підготувати папери і заповнити заявку заздалегідь.
Також особливо уважним слід бути при складанні бюджету, адже кожен окремий конкурс має власний перелік того, що може бути статтями витрат, а на що грошей точно не дадуть. Скажімо, якщо одні проекти передбачають відрядження або дозволяють придбання офісних меблів чи техніки для проведення певних заходів, то інші, зокрема, «Київський діалог» – категорично це забороняють. Досить часто в умовах прописана заборона платити гонорар запрошеним лекторам. Також більшість проектів не передбачають надання прямої гуманітарної чи іншої матеріальної допомоги, а також фінансування лікування окремих осіб. Усе це слід враховувати при складанні бюджету.
Чим більшу територію і кількість населення охоплює проект, тим більше у нього шансів отримати підтримку. У цьому переконалися Любов Саць і Тетяна Дишлюк з відділу проектної діяльності та міжнародного співробітництва. Успішно пройденим першим етапом грантового конкурсу проектів, пов’язаних із соціальною адаптацією внутрішньо переміщених осіб, вони завдячують партнерству із Ковельським та Турійським районами. «За умовами конкурсу, на території дії проекту має бути не менше 500 ВПО, – пояснює Люба. – Ні в нашому місті, ні в цих районах окремо такої кількості нема. Тому ми вирішили об’єднатися і написали проект, у ході реалізації якого передбачено проведення цікавих і масштабних заходів – майстер-класів, фестивалів із максимальним залученням ВПО». Перший етап – на рівні ідеї – вони пройшли. Вагомим фактором у цьому якраз і стало об’єднання з іншими громадами. Тепер розписують план заходів, які хочуть реалізувати в рамках проекту, залучаючи до них мешканців Ковельщини і Турійщини з числа ВПО.
– Наявність партнерів – це справді великий плюс, – погоджується експерт Західноукраїнського представництва Міжнародного фонду «Відродження» Дарина Заржицька. – Партнерства підсилюють. Але наполегливо раджу ще на етапі написання проекту і заповнювання аплікаційної форми укладати так би мовити «шлюбний контракт». І там детально прописати розподіл як обов’язків і прав, так і відповідальності, зокрема фінансової. Так само всередині команди, яка ініціює певний проект, треба заздалегідь узгодити і зафіксувати сфери їхньої відповідальності і перелік задач. Інакше можуть виникнути проблеми, коли проект уже виграв у конкурсі, надійшло фінансування, а частина команди просто відмовляється виконувати свою ділянку роботи.
У деяких випадках без партнерства просто не обійтися. Скажімо, якщо група активних, ініціативних жителів міста об’єдналася довкола певної ідеї і вирішила написати проект, то вона мусить долучити до справи і якусь громадську організацію, яка готова надати банківський рахунок і бухгалтера для вирішення фінансових питань.
Написати проект і виграти з ним конкурс – це лише початок, але навіть не половина справи. Звісно, потрібно вдало його реалізувати. Але і це не кінець. Найбільш копітким є заключний період – подання звітної документації. Іноді це вимагає великого і тривалого об’єму роботи, який розтягується на кілька місяців. Саме з такого звітування, до речі, і постав відділ проектної діяльності та міжнародного співробітництва.
– Ми з Тетяною завершили другу фазу проекту «Чиста вода на Побужжі», – згадує Любов Саць, – І коли проект завершився, ми опинилися перед горою роботи, яку треба було виконати. Скажімо, мали відсканувати більше семи тисяч аркушів різної документації, перекласти кожен рахунок польською й англійською, а крім того, – скласти звіти. Це ще на півроку роботи, але уже без зарплати і робочого місця, – адже проект, по суті, завершився. Звісно, така ситуація ненормальна, і наше керівництво почало шукати можливості, як можна легально і законно забезпечити нас відповідними умовами роботи. Відтак і було при міськвиконкомі створено наш відділ, який не лише завершив усі звітні справи, а й взявся шукати нові гранти і писати конкурсні проекти. І вже півтора роки успішно у цьому руслі працюємо.
Але якщо Любов і Тетянавже звикли мати справу із фінансовою документацією, то тим, вперше зіткнувся з проектною діяльністю, експерти радять бути максимально акуратними й уважними. І, звісно, чесними. Адже грантодавцімоніторять і перебіг реалізації проекту, і його результати, івикористання коштів. І якщо виявлять невмотивовані чи нецільові витрати, то мають право змусити отримувачів фінансової допомоги повністю її повернути. Тож якщо грантоотримувач допустив таку ситуацію або не освоїв кошти, його заносять до «чорного списку» європейських грантодавців. І відтоді він практично не має шансів залучити до співпраці закордонного донора.
Навіть дотримання усіх вимог не гарантує успіху проекту, адже конкурс зазвичай дуже великий і перемагають найсильніші. Що є визначальним? «Людський фактор, – впевнена Тетяна Дишлюк. – Зазвичай в оціночній комісії сидить шість-сім чоловік, і в кожного своє бачення. Іноді є можливість захистити проект – безпосередньо або з допомогою куратора. І це добре, бо якщо виникають додаткові запитання, завжди можеш пояснити і надати вичерпну інформацію. Але зазвичай проекти оцінюють виключно в письмовому вигляді, і текст обґрунтування, який подаєш, обмежений у кількості символів. Якщо якийсь пункт викликає сумніви чи потребує роз’яснення, то ніхто розбиратися у ньому не буде – просто відкладуть в сторону».
Невдачі страшенно демотивують, особливо якщо задум був вимріяний і виплеканий. Тетяна і Любов, які пишуть багато об’ємних проектів, досить важко сприймають втрату кожного із них. Але ж грантів нині є досить багато, то чи не можна вже готовий проект, який не підтримали на одному, подати на інший?
– Теоретично – можна, але на практиці це досить клопітно, – пояснює Люба. – Адже коли пишеш під один конкурс і вивіряєш кожне слово, аби заявка максимально відповідала пріоритетам грантодавця, то потім доводиться багато переробляти. Кожен проектний конкурс – унікальний, і вимоги у нього свої. Тут, якщо хочеш досягнути успіху, писати по шаблону – не варіант. Тому легше і простіше написати новий проект, а не переробляти той, який не був підтриманий.
Відсутність ініціативи, пасивність жителів міста – це найбільша проблема, з якою стикається відділ проектної діяльності. «Буває телефонуєш людині, кажеш – дивіться, є отакий грант, вам він буде корисним, давайте разом писати проект! А у відповідь –не цікаво, не хочу, не маю часу, – каже Люба Саць. – Коли відчуваєш зацікавленість у людях і маєш підтримку, то крила розправляються і хочеться ще більше працювати. Хіба раз допізна на роботі сидимо, щось дописуючи, перевіряючи, шукаючи нові ідеї і можливості? Але коли натрапляєш на таку пасивність, то виникають сумніви: а чи це взагалі нашим володимирчанам потрібно?».
Але презентація проекту «Київський діалог» показала більш втішну картину. Станіслав Безушко і Дарина Заржицька хвалили наше місто за активність та ініціативність, адже за кількістю учасників Володимир практично не поступався аналогічному заняттю у Харкові. Практична робота в групах не лише допомогла налагодити нові контакти, а й стимулювала розвиток співпраці: за кілька годин тренінгу виникли нові ініціативи, прозвучали цікаві ідеї, обговорення яких продовжилося і за межами заняття. Тож якщо активні представники нашої громади не втратять свого запалу, Володимир має шанси уже невдовзі виграти нові проекти і зробити життя у місті комфортнішим і цікавішим.
Віталіна МАКАРИК.
