Володимир – це унікальне місто, з потужною духовною аурою. Упродовж віків у нас проживали люди різних національностей, релігій та професій. Хоча домінуючою конфесією було і залишається православ’я, але поряд з православними у місті мирно проживали католики, юдеї, греко-католики і лютерани.
Лютерани – це люди, які дотримуються вчення, котре розробив у 16 столітті німецький монах Мартін Лютер. Він жив у німецькому місті Вітінберг і служив настоятелем у тамтешній церкві. Лютер уважно читав Біблію і його увагу привернули слова «Праведний житиме вірою». Тоді Мартін зрозумів, що головне у релігії – не авторитет духовенства, не обряди, традиції, звичаї, а саме щира віра і спілкування з Богом у молитві через єдиного посередника – Ісуса Христа. Так виникло лютеранство. Особливо розповсюджена ця течія у Німеччині.
Наприкінці XYIII століття цариця Катерина ІІ, яка й сама за походженням була німкенею, дозволяє переселенцям з Німеччини оселятися на Волині. Так на Володимирщині з’являються німецькі колоністи, яких мешкало тут кілька десятків– аптекарі, ремісники, садівники.
Чому ж німці переселялися до України, покидали свою батьківщину? По-перше, це було зумовлено політичною роздробленістю всередині Німеччини, яка погіршувала життя простим людям, окрім того, великі податки, брак орної землі, переслідування з релігійних переконань – усе це спонукало шукати кращої долі за межами своєї країни. Німецькі колоністи на Волині звільнялися від податків і військової служби, брали на пільгових умовах земельні наділи. На цих землях вони викорчовували ліси і займалися землеробством. Багато працювали, але досягали успіху, бо вміли господарювати. Серед німців були успішні ремісники торговці, пивовари, вчителі, лікарі, художники, архітектори, а також малоземельні селяни. Деякі з них мали добру освіту і робили кар’єру як успішні службовці.
Оскільки німці за релігійними переконаннями були лютеранами, вони розпочали будівництво кірхи (з німецької «кірхен» – церква) у Володимирі. Багаті землевласники жертвували на будівництво щомісяця по 100 рублів, бідніші – 10. Так, спільними стараннями у 1890 році у місті збудована кірха. Поруч з нею звели будинок пастора з гарною мансардою (балконом), який зберігся і донині. У тому будинку жив пастор, який здійснював богослужіння.
Кірха у Володимирі споруджена у стилі подібному до готичного, який виник у Франції у ХІІ столітті. Свою назву отримав від племені готів. В епоху Відродження деякі мистецтвознавці вважали цей стиль породженням «темного Середньовіччя». Насправді готичні храми дуже великі, величні, вони поєднували у собі кращі досягнення архітектури, скульптури і живопису. На їх вікнах зображували вітражі з кольорового скла. Такий величний храм мав впливати на емоції віруючих, показувати їм мізерність людини у порівнянні з Богом. Тому шпилі готичних храмів підносяться високо до неба.
У володимирській кірсі молилися лютерани з усього Володимир-Волинського повіту. У 1939 році розпочалася Друга Світова війна і німці виїхали на свою історичну батьківщину, до Німеччини. Кірха залишилася порожньою. Коли ж прийшла радянська влада, то у цій будівлі організували концертний зал, а згодом спортивну школу, в будинку пастора розташувалися міські органи влади.
Так історично склалося, що німецькі колоністи вже не повернулися на Волинь, тож вже у часи Незалежної України у кірсі розташувалася греко-католицька церква святого Йосафата, а у будинку пастора – василіанський чоловічий монастир. Василіани – греко-католицькі монахи, їх орден був заснований у ХYI столітті єпископом Іпатієм Потієм для підтримки Берестейської унії, внаслідок якої утворилася греко-католицька церква.
Уже 134 роки у безмежну блакить неба над Володимиром підноситься стрімкий шпиль кірхи як свідчення того, що у давньому місті над Лугою мирно проживали люди різних релігійних переконань, для яких наше місто стало другою домівкою.
Богдан ЯНОВИЧ,
науковий співробітник історичного музею
