На головну Новини Щит миру нашого

Щит миру нашого

50

Шановні військовослужбовці 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого! Вітаю особовий склад нашої народженої та загартованої в боях бригади з Днем Збройних Сил України, 6-річчям створення бригади, яке відзначаємо 10 грудня, та Днем Сухопутних військ ЗСУ.

Шість років – надзвичайно мало для історії державності, ще менше – для світової історії. Але для нас – це ціла епоха! Ми гартувалися у визвольних боях в найгарячіших точках фронту. І зараз ми можемо з гордістю сказати, що відбулися – як бойовий, злагоджений колектив патріотів й однодумців, в яких на всіх одна мета – щаслива, вільна Україна! І хоч не нам оцінювати свій вклад у перемогу і свою роль в історії держави, ми горді тим, що були і є однією з основних бойових складових АТО та Об’єднаних сил, і тим, що зробили і робимо для України на фронтових рубежах!

- реклама -

Упродовж шести років ми розвивалися й ставали сильнішими, здобували, і, на превеликий жаль, втрачали… В той день, коли закінчиться війна, ми запалимо свічі пам’яті за всіма полеглими за Україну побратимами. Ми завжди пам’ятимемо тих, кого втратили в боях, і криваву ціну нашої незалежності…

І нині, на сьомому році війни, ми військовослужбовці князівської 14 ОМБр впевнено дивимося в майбутнє. Ми досвідчені й сильні. І надалі будемо надійним щитом для мирних міст і сіл України – аби там не знали війни. Ми неодмінно втілимо мрію кожного українця – здобудемо Перемогу! Бо мужність народжує переможців, згуртованість – непереможних.

Шановні побратими! З нагоди професійних свят та 6-річчя нашої бригади щиро бажаю кожному з нас міцного здоров’я, любові, добра, здійснення мрій, терпіння й наснаги для досягнення поставлених цілей! Також висловлюю вдячність тим, хто впродовж 6 років підтримував і підтримує нас, став для нас друзями, і майже одночасно з нами відзначають своє свято – День волонтера! Ми надзвичайно цінуємо все, що ви зробили для нас за роки війни, і продовжуєте робити зараз! Нехай те добро, патріотизм і людяність, із якими ви ідете по життю, повертаються до вас сторицею!

Слава Україні! Слава її Збройним Силам!  

Сергій ВОЙЧЕНКО,

полковник, командир 14 окремої механізованої бригади

імені князя Романа Великого.

Брати по крові і по зброї

Між Віктором та Василем – 16 років різниці. Тому рідні брати – устилужани навіть уявити не могли, що будуть захищати Україну пліч-о-пліч, в лавах 14 окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого.

Віктор, найстарший із чотирьох дітей у сім’ї (у хлопців дві сестри), пішов на фронт з початком війни, у складі одного з добровольчих батальйонів звільняв Попасну, Лисачанськ, інші міста Луганщини, які зараз, через більше, ніж шість років, продовжує захищати зі зброєю в руках.

Спогади з того часу, напевно, не потьмяніють у пам’яті ніколи: перші перемоги і перші втрати, і сили, витрачені на те, аби прийняти жорстоку фронтову дійсність… Та найбільше, напевно, запам’ятався страх, коли з дому подзвонили, і сказали, що Василь, на той час іще школяр, учень старших класів, утік із дому на фронт, слідом за мною, – пригадує Віктор. – Батьки тоді заледве не збожеволіли від хвилювання. У мене ж і в чоловіка однієї з сестер, Олександра, кадрового військового, який теж служить в одному з підрозділів нашої 14 ОМБр, а мешкає в Залужжі, додалося сивини, адже розуміли, чим малий ризикує… Це було фронтове літо кривавого 2014-го.  Та після розмови з командиром нашого підрозділу, а Василь уже встиг стати в стрій, спільними зусиллями вдалося вмовити вояку-школяра повернутися додому, закінчити навчання, а вже після того йти воювати.

Нині Василю 22, 4 з яких – він у складі 14 ОМБр імені князя Романа Романа захищає Україну на передньому краї. І він, і Віктор, який після перерви, цьогоріч навесні, повернувся на військову службу,  у званні сержантів. Як командири молодшої ланки, вони є найпершою опорою та помічниками командирів своїх підрозділів. При цьому чимало із військовослужбовців, якими командує Василь, за віком годяться йому в батьки…

Авторитет в особового складу – це не тільки відповідні військові навики, бойовий досвід. Передусім, це щире, людське ставлення до кожного, хто воює пліч-о-пліч із тобою, – каже Василь. – Для своїх бійців, я, ясна річ, командир. Та, перш за все, я для них бойовий побратим і друг.

Віктор і Василь йдуть одним окопом. Про щось тихо перемовляються, і усміхаються – їм завжди є про що поговорити. Морозяний вітер ковтає уривки фраз і підганяє хлопців у бліндаж – у них сьогодні ще дуже багато справ. Та передусім, треба подзвонити додому, бо рідні за них, як завжди, хвилюються…

 

Майже тридцять років бойового досвіду старшини

Віталій, головний старшина одного з підрозділів 14-ї бригади в українському війську майже 30 років! Крім того, свого часу в складі миротворчих місій разом із іноземних військовим контингентом  він служив у Боснії та Герцоговині, у Сьєрра-Леоне, в Ліберії, в Іраку та в Конго. Саме в Іраку, каже побратим, вперше на власному досвіді зрозумів, що таке війна… Втім, тоді навіть уявити не міг, що через кілька років доведеться воювати на своїй, українській, землі.

На фронт Віталій вирушив навесні 2014, у складі тоді ще 51-ї окремої механізованої бригади, на базі якої згодом буде сформовано 14-уОМБр.  Вугледар, Волноваха, Степне, Оленівка залишилися в пам’яті важкі спогади. Та ще важче далася Савур-Могила, куди в кривавому липні 2014-го вирушив у складі БТГр «Колос», сформованої з військовослужбовців-добровольців 51-ї ОМБр. 28 липня, у день, коли наші сили зробили першу спробу штурму стратегічної висоти, яку самі називали Шайтан-горою, під час ворожого артилерійського обстрілу Віталій, на той час командир БМП, отримує важке осколкове поранення обличчя, про яке згадує неохоче. Додає лише: на те, аби повністю відновитися, пішло два роки…

З початку 2020 року Віталій обіймає посаду головного старшини одного з механізованих підрозділів 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого. Каже, в підрозділі є взаємоповага, взаєморозуміння, спільне бачення того, як він має розвиватися й куди рухатися. Величезна заслуга в цьому і сержантів, переконаний Віталій. У армії США, приміром, саме сержант командує підрозділом, стежить за дисципліною і навчає солдатів. Офіцери не відволікаються на це, займаючись плануванням та організацією бойових дій,  – розповідає побратим. І знає, про що каже, адже служив з американцями у миротворчих місіях.

– Пригадую момент, коли в тому ж таки Іраку сержант-дівчина виводила на марші дві колони, при цьому здійснюючи взаємодію з військовою авіацією… Напевно, саме тоді найповніше усвідомив відмінність між сержантом в арміях країн НАТО та в українській довоєнній армії…

Добре, констатує Віталій, що до служби за стандартами НАТО нині готується і наше військо. І з огляду на відповідальність, яка покладається на сержантів згідно з натівськими стандартами, кожен із таких бійців його підрозділу та загалом 14-їОМБРрвдосконалює бойові та навички володіння зброєю та технікою,  навіть ази психології для того, аби знайти спільну мову з солдатом, передати особовому складу необхідні знання та вміння, згуртувати у своєму підрозділі єдиний боєздатний колектив.

Навченість особового складу, його готовність до виконання завдань за призначенням, бойовий запал – основа будь-якого боєздатного військового організму та боєздатної армії загалом, у нас є. Тож залишається лише не зупинятися на досягнутому. Вперед до перемоги!

 

Крафтовий камін на передовій

Підготовка до зими на передньому краї –  справа особлива: в теплокомуненергочи в міськгаз із вимогою дати тепло не подзвониш…  Тож військовослужбовці 14-ї окремої механізованої бригади, зустрічаючи перші холоди та готуючись до зимівлі на «нулі», розраховують, як і у всьому іншому, на власні сили та ні руки – щоденно бійці, не задіяні на бойовому чергуванні, будують дровітні, заготовляють дрова, утеплюють бліндажі, встановлюють буржуйки… і мурують каміни.

Михайло Михайлович, він же дядя Міша зі Сваляви, батько вісьмох дітей, який воює (із невеликою перервою) з 2014 року, в трудомісткому процесі підготовки до зими займає особливе місце, бо він будує каміни.Справжні, з «живим» вогнем, які дають не тільки тепло, а й неповторне відчуття затишку.

То ще дід навчив будувати, – розповідає Михайло Михайлович, розпалюючи камін, – і батько дещо підказував, словом, сімейне ремесло. Скільки таких камінів маю збудованих? Та хто ж рахував.До війни їх будівництвом та теслярством на життя заробляв, і роботи завжди вистачало. Збудувати ж камін у бліндажі – ідея командира нашого підрозділу, за його ж підтримки все вдалося.

Своє рішення в 2014 році йти на фронт дядя Міша, батько трьох  синів, п’ятьох доньок і дід шести онуків, пояснює просто: не міг інакше, бо «чому Україну повинен захищати хтось, а не я?»

Поки ми розмовляємо, вогонь у каміні розгорається і гостинно спонукає підсунутися ближче, а Михайло Михайлович, хвацько підкидаючи в своє дітище дрова, з гордістю розповідає про дітей, через журналістів передає привіт своїй великій родині і з посмішкою додає щось чи то угорською, чи румунською мовами. На запитання, що саме він сказав, з хитринкою каже «вдома зрозуміють»…

P.S. Крафтовий камін, збудований Михайлом Михайловичем в одному з бліндажів, наразі перший на наших позиціях. Утім, не «крайній». Продовження буде.

 

Святині не горять…

Церковна утвар у створеній руками військовослужбовців в одному з підрозділів14-ї бригади каплиці  особлива. Вишитий рушник і ікону з бурштину військовослужбовці у різний час врятували зі зруйнованих осель місцевих жителів, у які влучили ворожі міни – свідчення «братерської любові». Люди, які залишись без даху над головами, за допомогою наших бійців зібравши вцілілий скарб, покинули місце, що було домівкою, «а рушник осиротіло лишився на згарищі», – каже військовослужбовець Петро.

Відчуття було таке, наче він благав про порятунок, – пригадує підполковник Петро Горкуша. – Але лише виправши його кілька разів, ми зрозуміли, наскільки старовинна, унікальна річ нам дісталася.

У ікони, яка нині слугує окрасою каплиці, історія схожа, втім, інша, – від будинку, в який влучив 152-мм снаряд, вцілила лише одна стіна, на якій висіла ікона. Під час пожежі бурштин на ній частково оплавився, але святий лик вогонь не зачепив. А підсвічник наші побратими зробили з гільзи.Наші воїни, – вони такі, навіть те, що несе смерть, здатні перетворити на корисну річ, яку слугуватиме в скромному військовому божому храмі.

-І рушник, і ікону ми готові повернути господарям, якщо ті за ними повернуться, – каже Петро Петрович. –  А поки з їх допомогою молимося про мир, який настане тільки після перемоги, яку ми неодмінно здобудемо!

 

І такса «Зяба» віддано свою службу несе

У Романа з Франківщини вища юридична освіта, особливий світогляд і історія, яка, за великим рахунком, повторює історії більшості захисників України- «пішов захищати рідну землю тому, що не міг інакше»… А ще у підрозділі 14 ОМБр, в якому служить Роман, його нерозривно пов’язують з появою тут чотирилапої улюблениці хлопців – такси на кличку Зяба (ласково-пестливе від Жаба), а тепер уже і маленьких «зябенят»…

Знайшли ми її ще на полігоні, – усміхаючись, каже Роман, – просто у полі, під час заняття. Була худа, зі скаліченою лапою, дуже налякана, з чого ми зробили висновок, що собаку били. Разом із хлопцями забрали Зябу до себе, відгодували, спеціально для неї навіть молоко купували, потроху «відігріли» добрим словом і ласкою. І якось так сталося, що Зяба без нас – нікуди, та й ми до неї звикли, – розповідає Роман. – Тож коли  настав час вирушати з полігону у район проведення ООС, навіть думки не було її залишити, забрали з собою. А вже тут, на «нулі», виявили, що у нас у підрозділі скоро поповнення, – і незабаром народилися «зябенята»…

Цуценята, як і їхня мама, надзвичайно прудкі, пронирливі, з розумними оченятами, і просто таки крихітні, – як іграшкові: достойна компанія місцевих кошенятам, яких на РОПі не відразу й порахуєш.  І поки ми пересуваємося окопами, спілкуємося з бійцями, чи й просто п’ємо чай, уся та хвостато-вусата банда «гарцується» поміж людьми, випрошуючи смачненького і вкотре даючи зрозуміти – доброта, може, й не врятує світ, бо мусить бути з кулаками, але кращим зробити його таки може. І для цього не треба подвигів. Для цього треба просто бути людиною.

 

Поділитися
- реклама -

Прокоментувати

Введіть Ваш коментар
Введіть Ваше ім'я

4 + 9 =