На головну Новини Шість фронтовиків Другої світової залишилося у місті і районі

Шість фронтовиків Другої світової залишилося у місті і районі

19

Цей день 9 травня – день закінчення війни з фашистською Німеччиною, День Перемоги – назавжди залишиться для мільйонів людей затьмареним гіркотою втрат і великих звитяг солдатів. До 76-ї річниці Перемоги на землях Володимирщини дожило  лише шестеро людей, які випробовували свої сили і професіоналізм в роки Другої світової війни на фронті.

Іван Володимирович Женецький партизанив у роки війни та служив машиністом поїзда. Багато разів доводилося йому під свист куль і вибухи снарядів і мін доставляти зброю та продукти на передові позиції армії, за що нагороджений  багатьма медалями  Великої Вітчизняної війни.

- реклама -

Іван Борисович Колтиков воював артилеристом,  знищував  ворожі танки  не раз досягав у цьому успіху. За це нагороджений орденами  Велика Вітчизняна війна», «За мужність», двома медалями «За відвагу» та іншими нагород за спільні перемоги військ над ворогом.

Григорій Якович Міщук був сапером під час війни. Воював на найбільш небезпечному фронті: завданням сапера було встанови ти мінну загорожу від ворога на передових позиціях армії, а потім вчасно розмінувати як власні, так і ворожі мінні поля для наступу передових частин. За свою героїчну роботу нагороджений орденом Вітчизняної війни та медалями за успішне виконання завдань командування.

Микола Гаврилович Мороз воював у 1945 році в авіації механіком, ніс службу на Далекому Сході. Радянський Союз воював ще й з Японією. Запасний спецполк, де служив і Микола  Мороз, відправили  у  Хабаровськ,  а звідти  – у Манджурію, довелось  пройти монгольською пустелею Гобі, повоювати на півострові ЦиньДжоу, де у бою з самураями волинського юнака важко поранили, після чого його двічі оперували.  Після одужання молодого солдата направили в авіачастину, що дислокувалася у Китаї. Після закінчення Другої світової аж до 1950 року  Микола служив у Забайкаллі.

Василь Сергійович Павлов – танкіст. Його танк неодноразово був підбитий, а сам він – поранений. Але після одужання і далі воював до перемоги, за що нагороджений орденами та медалями  Великої Вітчизняної війни, «За мужність», «За заслуги».

Володимир Іванович Сєдой з юних років під час війни допомагав своїй бабусі передавати інформацію про ворога партизанам у горах Кавказу. А коли його мобілізували до лав армії, розчищував ліси на Львівщині та в Карпатах від залишків німецьких військ, які, відступаючи, відстали від основних сил. Нагороджений орденами  Великої Вітчизняної війни, «За мужність» двох ступенів, медаллю «За бойові заслуги» та рядом інших нагород.

   Згадуємо про цих живих героїв тієї страшної війни не тільки для того, щоб їх звеличити, що вони, без сумніву, заслужили, а й тому, щоб сучасні керманичі, великі й малі, задумалися, яку страшну ціну платить людство за злочинну легковажність політиків, які в цю ядерну добу граються долями власних народів.

Микола СЕЛЕЦЬКИЙ,

заступник голови ради ветеранів.

Поділитися
- реклама -

Прокоментувати

Введіть Ваш коментар
Введіть Ваше ім'я

вісімнадцять − вісімнадцять =