Щонеділі підвальне приміщення церкви Віри, Надії, Любові і їхньої матері Софії заповнюють дзвінкі дитячі голоси. Тут збираються учні недільної школи. В класах, облаштованих не лише меблями, а й мультимедійним обладнанням, займаються чотири групи дітей, від найменших, п’яти-шестирічок, до підлітків. Між заняттями полюбляють посидіти за горнятком чаю у затишній трапезній – поспілкуватися, поділитися новинами за тиждень і враженнями від занять, обговорити почуте.
З дітьми на добровільних засадах працюють викладачі вокалу та педагоги міських шкіл. На уроках присутня й Ольга Рябець, дружина настоятеля храму отця Євгена, яка опікується недільною школою. Дітям розповідають про основи Закону Божого, біблійні історії та життя святих, вивчають з ними молитви і духовні пісні. А передноворічна пора – це час, коли з-за дверей кожного кабінету лунають колядки.
– Викладачі мають програму, яка відповідає віку дітей, – розповідає отець Євген. – Уроки відбуваються з використанням мультимедійних технологій. З найменшенькими і мультфільми на релігійну тему дивимося, до свят вони малюють ангеликів, співають пісні. Ми навіть дозволяємо їм танцювати у церкві і феєрверки пускати, щоб зацікавити і показати, що церква – це не лише сувора дисципліна. Дитина має бути всебічно розвиненою, розкутою. Тоді вона краще сприймає Бога. А старшим дітям, які готові сприймати серйозніші речі, даємо більш суттєву духовну «їжу».
Недільна школа діє від дня освячення храму. Але її історія почалася на два роки раніше – з тих дітей, які відвідували заняття ще при соборі Різдва Христового, де служив у той час отець Євген. Створити такий духовно-освітній осередок при храмі подружжя Рябців надихнула їхня донька Йоанна, згадує матінка Ольга. Вона їздила на християнські зібрання до Києва, бувала у православних таборах і казала, що дуже добре, коли при церкві діє недільна школа. Цікавилася досвідом інших і переказувала його батькам. Так, сім років тому, на Стрітення, вони відкрили таку школу у Володимирі.
– Саме діти із першої недільної школи робили велику роботу при будівництві храму, при всіх організаційних моментах, – згадує матінка Ольга. – Зараз вони вже випускники, студенти вишів, але коли приїжджають на канікули, завжди приходять сюди. Вважають цю церкву «своєю», адже були при початку її створення. Коли нам тільки виділили цю територію, вони допомагали громадити, облагороджувати її, щоб було видно, що тут буде церква. Є фотографії, де діти на залитому фундаменті з віниками і граблями стоять. Щосуботи приходили і робили посильний внесок у будівництво – прибирали стружку, мили посуд після обіду, яким годували майстрів тощо. Їх було не дуже багато – 25, може, 30. Але на основі тієї маленької недільної школи виросла ця, у якій більше сотні дітей, а заняття тривають з 12 до 16 години.
Ольга Рябець із вдячністю говорить про вчителів, які витрачають свій вільний час, аби допомогти підібрати ключики до сердець дітей, зацікавити їх, посіяти у їхніх душах зерна чогось доброго і чистого. У заняттях поєднують розважальні елементи і вдумливе навчання, проводять уроки любові й добра, на яких розбирають повсякденні ситуації.
Малюкам подобається, що можна дивитися мультфільми, розфарбовувати розмальовки. Підлітки люблять уроки, на яких розглядають проблеми, з якими вони стикаються у стосунках з однокласниками, батьками, вчителями. Наприкінці заняття діти діляться на дві групи: одні записують на дошці свої добрі справи за тиждень, інші – погані. Спочатку, згадує матінка Ольга, коли тільки запровадили це, другу частину дошки вони заповнювали неохоче. А потім увійшло в звичку. Діти аналізують, що є добро, що – зло, вчаться їх розрізняти.
«Наші випускники потім виходять у доросле життя і бачать, що воно складне, – є в ньому і буревії, і сонечко. Ми допомагаємо підготувати їх до цього. Часто вони озвучують несподівані, але важливі для них теми. Буває, сидиш і міркуєш, про що ж вони далі запитають, адже треба бути готовими відповісти», – каже жінка.
Впродовж року, окрім занять у класах, наставники організовують для учнів недільної школи цікаві та корисні заходи. У гарну погоду люблять відпочивати у сквері біля церкви. Взимку роблять ангеликів на снігу, діляться на команди і грають у сніжки, водять хороводи. Останній у навчальному році урок традиційно відбувається в лісі, зазвичай у «Лісовичку», – з шашликами, веселими командними іграми. Возять дітей на вистави у Луцьк, попередньо переглянувши репертуар і вибравши хорошу п’єсу. Вторік учні недільної школи їздили у Тростянець до чудотворної ікони, відслужили там подячний молебень, а після того поїхали весело розважалися у «Порт-сіті» в Луцьку на роликах і ковзанах.
За розвагами не забувають і про добрі справи, намагаються бути включеними у життя міста. Так, на Миколая вихованці недільної школи «відкривали» міську ялинку. Прихопивши мішок подарунків, відвідали самотніх людей літнього віку у терцентрі в Льотничому, привітали зі святом. З акцією «Миколай у кожне серце» навідуються до дітей-сиріт і діток з інвалідністю, приносять їм приготовані парафіянами подарунки.
А найстарші діти з нетерпінням чекають на Різдво, адже це час, коли зможуть грати у вертепі. Матінка Ольга зізнається, що започаткувати традицію вертепів було їхньою з отцем Євгеном мрією, відколи 21 рік тому вони переїхали до Володимира. Тепер уже й містяни звикли, що на Різдво в різні заклади, установи й організації зі святковими віншуваннями та яскравим дійством навідується вертеп недільної школи храму Віри, Надії, Любові і їхньої матері Софії. Втім, цього року не всі дочекаються цих гостей. Адже колядуватимуть вони…у Буковелі!
– Вони про це мріяли, – каже матінка Ольга. – Ще вторік отримали запрошення на фестиваль різдвяних вертепів у Карпатах, але вибратися змогли лише цього року. Чотири дні у Буковелі колядуватимуть-відпочиватимуть. Ці діти неабияк насолоджуються своєю місією – нести людям звістку про народження Христа. Адже кілька років тому, коли вони були ще маленькі, із захватом спостерігали за тодішніми учасниками вертепу. А тепер одягають їхні костюми, розучують ролі. Але у кого б не перевтілювалися – в Янгола чи Чорта, в Ірода чи Смерть, знають, що головне – берегти в колективі добрий лад і приязні стосунки. Бо якщо зле почуватиметься один персонаж, то й усім іншим буде погано. А коли відчуватимуть дружню підтримку одне одного, то радісний настрій передаватиметься і глядачам їхнього дійства.
…Щонеділі затишне приміщення школи гуде, ніби вулик. Матінка Ольга зізнається, що робота тут забирає багато часу, але приносить ще більше радості. Виросли рідні діти, розійшлися окремими стежками, у кожного – своє життя. Та прийшло більше сотні дітлахів, яким потрібне добре слово, мудра порада і люди, які їх наповнять вірою і добром.
Віталіна МАКАРИК.
