На головну Інтерв'ю Скейт-парк для міста від «44700»

Скейт-парк для міста від «44700»

322
Збір підписів за скейт-майданчик

Збудувати перший на Західній Україні бетонний скейт-парк, і не абиде, а в Володимирі – така амбітна мета з’явилася у хлопців з молодіжного об’єднання 44700, про яке ми вже колись розповідали на «Молодіжній тусовці». Звиклі, осідлавши скейти і велосипеди, стрімко рухатися по життю, вони і в цій справі не стали тягнути гуму: звернулися до міської ради й отримали ділянку під будівництво цього об’єкту для занять екстремальними видами спорту, створили сайт-презентацію проекту і взялися краундфандити гроші на його реалізацію. Мета амбітна і прекрасна, а от сума, потрібна на її втілення, виглядає непідйомною  – як на трьох двадцятирічних студентів, її ініціаторів. Але хлопці не здаються і вірять, що з допомогою громади, бізнесу і благодійних фондів їм усе вдасться. Ми поговорили з Валентином Любежаніним та Олександром Чишієм про те, з чого виросла їхня мрія і чому місто може її з ними розділити.

– Хлопці, у кожного з вас, мабуть, є своя персональна історія про те, як ви захопилися скейтбордингом і вирішили розвивати це захоплення уже на міському рівні. Розкажіть про це.

- реклама -

 Валік:

– Впродовж восьми років я катаюсь на велосипеді bmx, на скейтборді. Почалося все з того, як побачив однолітків, які каталися в парку «Слов’янському», і теж захотів. З того часу випробував скейтмайданчики в різних містах України – у Львові, Києві, Одесі, а також за кордоном. Відвідував змагання. Там дуже помітно, що більш сильні і вправні скейтери виростають у тих містах, де є свої скейт-парки. Вони швидше досягають успіхів, знаходять спонсорство, стають представниками спортивних брендів, отримують крутий професійний інвентар у подарунок, виводять усе це на новий рівень. Бо це справді перспективний напрямок для розвитку, а головне – в місті багато дітей і молоді, які хочуть ним займатися. З успішних прикладів можна згадати про Андрія Подобу, мого однолітка, який, почавши їздити тренуватися до більших міст, став перемагати у всесвітніх змаганнях, дуже виріс у рейтингу і зараз катається на велосипеді bmxза американський бренд.

Саша:

– Моя історія не така тривала, як у Валіка. Ми з хлопцями в Києві на другому курсі захопилися скейтами, зараз це дуже трендове віяння, і ми в нього влилися. Каталися потрохи, ще не мали особливих навичок. Я з початку карантину почав у скейтбордингу вдосконалюватися, вивчати трюки і так далі. І того, що нам дає саме місто в плані майданчику для розвитку – цього дуже мало. Хочеться прогресувати, розвиватися.

– Цього року у громадському бюджеті переміг проект з будівництва велотреку. Ви хочете збудувати скейтпарк. У чому між ними різниця і чому місту варто, скажімо, мати два таких об’єкти?

– Велотрек – це вузькоспрямований об’єкт, суто для велосипедистів, навіть радше для mtb – mountainbike. У Володимирі дійсно є багато хлопців, які на таких велосипедах катаються, але є чимало й інших. У скейт-парку є майданчики різних рівнів складності, які дозволяють тренувати трюки як на скейті, так і на велосипеді чи самокаті. Тобто це місце, яке підійде для всіх екстремалів Володимира. Якщо в нас буде такий майданчик, це слугуватиме не тільки середовищем для  тих, хто уже катається, а й своєрідною рекламою активного способу життя для дітей, які підростають.

Про те, чи що їм це дійсно потрібно, свідчить навіть той факт, що коли ми збирали підписи під зверненням до міської влади і кинули клич у соцмережах, прийшли підписалися зо шість десятків людей. І це тільки з тих, хто вже вміє виконувати певні трюки. А просто зацікавлених – набагато більше. Навіть ідучи вулицею, не раз бачу купу дітей на самокатах, пенібордах, які катаються десь у себе на райончику. Чи потрібно місту два різних об’єкти? Звичайно, бо аудиторія для них уже є величезна, до того, ж вона збільшується: підростають малюки, старші залучають до цього молодших братиків і сестричок…

– На вашому сайті 44700.org я натрапила на класну фразу: «Якщо в місті немає скейт-парку, місто стає скейт-парком». Це, певно, стосується тієї критики, яка лунає щодо хлопців і дівчат, котрі катаються на роверах і бордах поблизу обеліска чи костелу?

– Так, це, зокрема і стало приводом до розмови про необхідність окремого майданчика. Звісно, більшість підлітків розуміє, що там кататися не варто. Але й альтернативи у них особливої немає. Стріт катання, дуже популярне зараз, – це катання на вулиці, з використанням різних вуличних площин і точок, так званих спотів –  сходів, перил, бордюрів. Сучасний скейт-парк спроектований так, що це імітує вуличне катання, містить спеціальні фігури типу трампліна й інших елементів – похилих перил, похилих граней тощо. Якщо молодь, яка хоче опанувати різні трюки, не має для цього скейт-майданчика з імітацією різних міських площин, то мусить використовувати для цього саме місто, його вулиці і площі.

– Ви вивчаєте досвід інших міст, плюс-мінус таких, як Володимир?

– Звісно. От днями були в Червонограді, відвідали їхній скейт-парк. Там дуже класно, хочеться кататися і звідти не виходити. Непогані скейтпарки є у Сарнах, в Сокалі, в Луцьку, у Кузнєцовську.

– Стривайте. Ви позиціонуєте свій проект як перший на Західній Україні бетонний скейтпарк. А всі ці названі, вони які?

– Зроблені з фанери і юсб-плит. Така конструкція доволі якісна, витримує сотні тисяч ударів, але все одно з часом розбивається, особливо скейтами, бо це ж маленькі колеса, в яких зосереджено багато енергії. І років за п’ять-сім потребує повної реставрації. А бетонний парк служитиме десятки років, і з ним нічого не станеться. Зауважимо, що йдеться не просто про те, щоб залити бетоном певні форми. Для скейт-парків існує специфічна техніка будівництва. Бетон спеціально зачищений, полірований. При гарному освітленні можна навіть побачити себе, як у дзеркалі.

– Коли заходить мова про такі об’єкти, завжди постає питання безпеки. Хто про неї буде дбати?

– Є певні правила поведінки у скейт-парках, вони прописані при вході на всі такі об’єкти. Дітям до 14 років без нагляду батьків кататися там не можна. Без захисту, особливо без шолома, заборонено виходити на скейт-майданчик. Персоналу як такого немає, але є люди, яким не байдужа безпека інших. Включається уже відчуття персональної відповідальності за той колектив, який разом з тобою на майданчику. Тому старші наглядають, щоб менші дотримувалися правил, гасять конфлікти, інколи навіть роблять зауваження батькам, які можуть трирічку з пластиковим самокатом у скейт-парк, де поруч катаються старші на скейтах, впустити. Бо для малюків це потенційна небезпека.Але кривдити ніхто нікого не буде навмисне. Професійні скейтери чи просто дуже захоплені цим видом спорту початківці, дуже уважно і обережно ставляться до оточуючих.

– Коли в молоді виникають якісь такі глобальні ідеї, як у вас, вони не завжди доходять навіть до початкового етапу втілення, бо побоюються комунікації з владою. Як вам вдалося порозумітися й отримати документи на ділянку під скейт-парк?

– У цьому проблем не було, бо ми серйозно підготувалися. Зазвичай, коли підлітки приходять просити зробити для них щось, нехай той же скейт-парк, до них поблажливо усміхаються і кажуть: “Добре!..”. І далі розмови діло не рухається. Самі не раз із цим раніше стикалися. Але цього разу вирішили довести справу до кінця. Постійно займалися цим, зверталися за порадами до компетентних працівників виконкому, вивчали документацію. Вони зрозуміли, що від нас просто так не відчепляться. І, до речі, охоче підказували, як діяти.

   – Із вашого досвіду: молодь, яка хоче реально щось змінити у місті, з чого має почати?

– Зареєструватися як ГО. Це, як мінімум, серйозніше виглядає, плюс потрібен рахунок для збору коштів. Чим прозоріше це робити, тим краще. Ми публікуємо і надалі публікуватимемо усі фінансові звіти про надходження та витрати. За бажанням – анонімно або з іменами. Все є в нашому телеграм-каналі. На створення сайту ми зібрали гроші за два-три дні, люди відгукнулися.

Далі нам треба було обрати місце. Біля військкомату є закинутий парк, Брусилівський. Про нього в місті взагалі мало хто знає. І нам запропонували там ділянку. Коли поїхали її оглянути, зрозуміли, що місце ідеальне. Між деревами достатній простір для того, щоб збудувати скейт-парк, не зачіпаючи зелених насаджень. А самі дерева дають таку потрібну для цього об’єкта тінь. А що далекувато від центру – то теж не проблема. Став на скейт чи самокат – і погнав. Дорога туди доволі хороша, їхати легко.

– На реалізацію цієї ідеї вам потрібно два мільйони гривень?

– Так, сума велика, але вона не взята зі стелі. У нас є готовий проект, проведено усі підрахунки, від вартості матеріалів до вартості виконання робіт. Ми сконтактували з компанією “Дрім Парк”, яка займається створенням таких парків, попросили нам зробити візуалізацію і порахувати.

Разом з тим розуміємо, що з міського бюджету таку суму ніхто не виділить. Тому шукаємо різні варіанти співфінансування – від грантів і тематичних програм підтримки до краундфандингу, спільнокошту. Будемо вдячні громаді міста не лише за фінансову підтримку, а й за поради та підказки, куди звернутися. Адже це справа, яка потрібна не лише нам, а й усьому місту.

Сумніваєтеся у цьому? Якщо у вас вдома або по-сусідству є діти від десяти років і підлітки, які у вільний час ганяють на велописедах, скейтах, роликах і самокатах, запитайте їх, чи потрібен їм скейт-парк. Закладаємося, що від усіх ви почуєте ствердну відповідь.

Віталіна МАКАРИК.

Поділитися
- реклама -

Прокоментувати

Введіть Ваш коментар
Введіть Ваше ім'я

4 × один =