Історичний клуб “Холодний Яр” звертає увагу на важливість увічнення пам’яті героїв визвольної боротьби за Українську державу, особливо в час, коли триває війна за нашу свободу. Пропонуємо перейменувати вулиці, бульвари та площі міста іменами таких борців, які тут народилися або життя яких пов’язане з ним. Ось ці славні імена:
Михайло ГАВРИЛКО (на фото), родом з Полтавщини. Громадський і військовий діяч, скульптор, художник, поет; член стрілецької мобілізаційної комісії УСС у Львові, командант саперного відділу УСС, Луцького і Ковельського комісаріатів УСС, начальник команди зв’язку 3-го полку першої козацько-стрілецької (Сірої) дивізії (Володимир-Волинський), начальник штабу Сірої дивізії (1918), повстанський отаман, чотар УСС, хорунжий Армії УНР.
Член Союзу визволення України. З початку травня 1915 року – на фронті. У 1916 – 1917 роках став організатором українського шкільництва на Волині, зокрема на Ковельщині. У лютому – березні 1918 року творив Сіру дивізію у м. Володимирі-Волинському. Окрім проектів пам’ятників Тарасові Шевченку в Києві, створив погруддя Кобзаря для Седнева, Чернігова, Косова, Кіцмані, Полтави і Полтавщини, увічнював його в барельєфах, горельєфах, плакетках, портретах та медальйонах. Створив також погруддя Маркіяна Шашкевича, Юрія Федьковича, Івана Франка, своєї майбутньої дружини Олени Гордієвської, курінного УСС Василя Дідушка, безліч скульптурних композицій, портретів. Закінчив життя трагічно: більшовики спалили його в топці локомотива.
Гліб МИРОШНИЧЕНКО – військовий та громадський діяч, педагог; член шкільної ради Володимир-Волинського повіту, хорунжий Армії УНР.
Після смерті батька в 1897 році мати з дітьми з м. Купель Хмельницької області переїхала до Володимир-Волинського повіту. Навчався в учительській семінарії, працював учителем у Затурцях, Дружкопільській народній школі. Вступив до 3-го Гайдамацького полку (Одеса, 1917), у складі якого брав участь у боях проти більшовиків, під час яких поранений.
“В серпні 1919 р. я повертаю на Володимирщину до своєї школи, – писав він, – але посади вчителя отримати мені тут не вдається. Польська влада починає зразу ставитись до мене вороже за мою діяльність у шкільній раді Володимирського повіту, яка була добре відома місцевій владі. В 1920 р. я залишаю Володимирський повіт і переїжджаю до повіту Дубенського, де спочатку даю приватні лекції, а в кінці року – в грудні отримую посаду вчителя в українській початковій школі. Але й тут влада починає ставитися до мене як до українця – вороже й спочатку переводить мене з місця на місце, а в кінці за деяку діяльність мою в цьому повіті й за те, що я не крився зі своїми національними переконаннями, зовсім звільняють із посади вчителя. В часи виборів до Польського Сойму й Сенату я брав участь у аґітації за наш національний список, через що попав ще й під догляд поліції”.
Гнат ПОРОХІВСЬКИЙ – військовий та громадський діяч, дипломат, розвідник; командир Гайдамацького полку 1-го Українського корпусу військ Центральної Ради, заступник командира Холмського полку Армії Української Держави, начальник штабу революційних військ на Волині (1918), т. в. о. начальника Володимир-Волинської групи військ (згодом 18-ї дивізії) Дієвої армії УНР (1919), полковник Армії УНР.
Учасник боїв за звільнення Волині, зокрема Володимира-Волинського. “В січні 1919 року виступив з частинами на польський фронт, – писав він в автобіографії. – Сформувавши дивізію майже виключно з полків бувшої 1-ї дивізії 1-го українського корпусу та маючи під керуванням ще декілька частин, обсадив фронт Ковель – Володимир-Волинський – Порицьк. Посувався вперед, відходив; брав села, міста…”
Микола САЄВИЧ, відомий як військовий, громадський та освітній діяч, інженер-лісівник, поручник УСС, сотник УГА, був родом з Івано-Франківщини.
У 1916 – 1918 роках очолював комісаріат УСС у Володимирі-Волинському, широко розгорнувши культурно-освітню діяльність. Ним засновано понад 50 народних шкіл. Миколі Саєвичу працювалося легко, бо комендантом міста був свідомий українець, офіцер австро-угорської армії Гнат Мартинець. Він усіляко сприяв просвітній та вербунковій діяльності УСС. Тож культурно-освітня робота тут йшла із “запалом і завзяттям, буйно і широко” (Гната Мартинця також варто вшанувати в назві вулиці).
Іван ПЕРЛИК (1869 – 1921). Командир і творець 1-ї козацько-стрілецької (Сірої) дивізії (м. Володимир-Волинський, 1918). Ад’ютант штабу дивізії поручник Микола Бутович писав так: “Начальник дивізії підполковник Іван Перлик був непересічної вдачі людина. На перший погляд – людина лагідної вдачі,. А насправді то був чоловік сильного характеру, упертий, завзятий та хоробрий. Мав високу військову освіту – закінчив академію Генштабу”.
Вважаємо, що варто назвати площі чи вулицю іменем легендарної Сірої дивізії Армії УНР, яка у лютому 1918 року формувалася у Володимирі-Волинському
Роман КОВАЛЬ, президент історичного клубу “Холодний Яр”, член Національної спілки письменників України, член Національної спілки журналістів України, академік Академії наук вищої освіти України.
Руслан ПИЛИП’ЮК, член історичного клубу “Холодний Яр”.
