Маленькі містечка Волині мають свій шарм, неповторну ауру, цікаві історичні пам’ятки. А ще у них інколи народжуються люди, які сягають вершин слави.
Місто Устилуг розташувалося на перетині двох рік – Луги і Західного Бугу. Воно відоме з писемних джерел ще з 12 століття. У світі його знають як місто, де жив і творив всесвітньовідомий український і російський композитор Ігор Стравінський , там є єдиний на планеті музей цьому митцю, досі ростуть липові дерева, посаджені великим маестро, тут же народилася доктор медицини Олена Хохол – єдина жінка з Волині, котра виступала в ООН. Проте, маленьке прикордонне містечко дало світові ще одну видатну людину – Петра Бромірського.
Цей чоловік народився 24 лютого 1886 року в Устилузі у сім’ї бідних волинських міщан. З 1900 році навчався у Володимир-Волинському міському училищі, а у 1904 році виїхав до Москви, жив на дачі у психіатра Ф. Усолдієва – у Петровському парку, там і познайомився із відомим російським художником-символістом Михайлом Врубелем, між ними зав’язалась творча дружба. Як відомо, Михайло Врубель причетний і до українського мистецтва, адже його розписи є у Кирилівській церкві і Володимирському соборі у Києві.
Серед старожилів Володимира-Волинського досі побутує переказ, що одна з картин Врубеля – «Портрет Софії Мандрики» свого часу зберігалася в нашому місті. Тут доживали свого віку генерал Мандрика і його сестра, які раніше мешкали у Києві, де Софія позувала для відомого художника. Генерал і його сестра були неодруженими і майно записали своїй служниці – їй дісталася і картина. Згодом її квартирантом був відомий волинський художник Мирослав Зубінський, у його родині зберігався цей портрет, пізніше син художника Олег продав полотно Київському музею російського мистецтва.
Але повернімося до Бромірського. У Москві він працював членом художньої колегії у журналі «Мистецтво». У 1905 році дебютує на 12-й виставці Московського товариства художників. У 1906-1908 роках – співробітник журналу « Золоте руно». У 1906-1910 роках волинянин навчається у Московському училищі живопису, ліплення і зодчества, його наставником був Паоло Трубецький. Завдяки дружбі з Врубелем устилужанин розпочинає співпрацю з Савою Мамонтовим, працює майстром-ліпником у керамічній майстерні заводу «Абрамцево». У 1910 році Врубель помирає у Санкт-Петербурзі і Бромірський приїздить туди, щоб зняти посмертну маску зі свого друга і наставника.
У 1907 році в Москві відкривається виставка « Блакитна троянда» – на ній наш земляк презентує десять скульптурних етюдів («Дівчинка», « Сон» та ін.) і дві живописні роботи. Митець бере участь у виставках «Стефанос», « Вінок», «Виставка сучасного живопису». Разом з Савою Мамонтовим Петро Бромірський подорожує по Європі – він побував у Відні, Мілані, Генуї, Римі, Неаполі – там вдосконалює свою майстерність.
У 1914-1917 роках служить в армії. Сучасники згадували про велику спостережливість, любов до поезії, блискуче почуття гумору і прекрасний дар оповідача, яким був наділений наш земляк. Він особливо любив поезію Тютчева, Верлена, Блока. Розпочав писати роман, який не зберігся.
У 1917 році устилужанин працював у художній секції Московської ради солдатських депутатів разом з автором «Чорного квадрата» Казиміром Малєвічом . Згодом Бромірський керував державною скульптурною майстернею у Москві. Був учасником відомих виставок у столиці Росії.
Помер Петро Гнатович Бромірський від тифу в Москві у січні 1920 року , похований у загальній могилі, її місцезнаходження невідоме…
Роботи Петра Бромірського зберігаються в колекції сім’ї Усольцевих та у фондах Третяковської галереї у Москві. Для волинян це ім’я відкрив художник Петро Марчук.
І хоча митець Петро Бромірський прожив лише 33 роки, проте волиняни пишаються земляком, адже його роботи є надбанням однієї з найвідоміших галерей світу, він залишив по собі добрий слід.
Богдан ЯНОВИЧ,
науковий співробітник Володимир-Волинського історичного музею.
