4 жовтня газеті «Слово правди» виповниться 85 років.
Традиційно у такі ювілейні дати прийнято згадувати історію, повертатися до витоків. Однак нині навряд чи будуть доречними і радісними такі спомини про той далекий жовтень 1939 року, коли радянська влада прийшла на західноукраїнські землі та принесла з собою розруху, терор, зневагу до місцевих трударів та стала встановлювали тут свої порядки. Впроваджувати цю політику їй мали допомагати газети, за створення яких відразу взялися більшовики. 27 вересня цього ж року почала виходити «Волинь», за тиждень після неї – видання у Ковелі та Володимирі. Назви їм дали відповідні – перша стала «Прапором Леніна», друга – «Червоним прапором».
Перші номери, які до однієї з ювілейних дат ми відшукали в обласному архіві, були переповнені ідеологічними лозунгами і закликами. Так, довгі роки газета була рупором партії та влади, несла у маси їхню політику. Але коли гортаєш старі підшивки, то не тільки цим дихають їх сторінки. Тут оживає і історія краю, і події, які тут відбувалися, його люди, як сумлінно працювали, ростили дітей і вірили в прийдешнє щасливіше життя. Цей своєрідний літопис міста і району складається нині у стос висотою у кілька метрів.
І писали його журналісти, яким доволі непросто працювалося під партійною опікою. Крім місцевих комуністичних керманичів був ще й так званий облліт, який давав свої рекомендації. Скажімо, певний час не дозволялося згадувати про військових, які дислокувалися у Володимирі, навіть фото їх з параду було під забороною. За порушення діставалося і редактору, і журналістам, декому з них за вільнодумство доводилось шукати роботу у інших містах.
Правда, знаю про це лише з розповідей колег, бо у 80-ті роки, коли я прийшла працювати у «Слово правди», такого уже не було, газетярів навпаки заохочували до написання критичних матеріалів, не них мусило бути відповідне реагування.
Продовжуючи гортати старі підшивки, знаходиш тут і чудові нариси, і веселі фейлетони, і цікаві репортажі, усі однаково виписані з доброю мовною майстерністю. Бо у редакції завжди був культ слова і грамотного його використання. А ще виважений підбір кадрів, коли дорогу давали творчим людям, незалежно від їхнього диплому. Так, розповідали, було за редакторства Степана Чайковського, так продовжував і Федір Самчук, який очолював газету майже тридцять років.
Сім років тому газета «Слово правди», як і більшість так званих комунальних видань стала вільною. Сповідуючи європейські цінності, в Україні провели роздержавлення засобів масової інформації і вони стали самостійними господарюючими суб’єктами. Для багатьох місцевих видань це стало болючим процесом, наша редакція не дуже це відчула, бо ніколи не мала особливої фінансової підтримки від влади, ніколи за бюджетний кошт не розкошувала. Якщо у перші роки сяк-так давали собі ради, то з початком повномасштабного вторгнення стало фінансово значно сутужніше. Бо і папір значно підскочив у ціні, і реклами поменшало. Рятівним колом для нас за таких умов стали грантові проєкти, для участі у яких почали писати заявки. Таким чином нас підтримали і Українська Асоціація медіабізнесу, і Інститут масової інформації, і Інтерньюз Україна, і Тернопільський та Волинський пресклуби, і лабораторія журналістики суспільного інтересу, за що ми їм щиро вдячні.
Якщо вже зайшла мова про проблеми, то нині нам їх додає і наш давній партнер «Укрпошта», яка своїми реформами зашкодила оперативності доставки видання до читачів, а тарифи на ці послуги так підвищила, що вони сягають більше третини передплатної ціни.
Повертаючись ж до свята, варто було б згадати тих, хто у різні роки творив «Слово правди». Але список цей може вийти досить довгим. Раніше, хоч працівників у редакції було у кілька разів більше, для значної частини з них газета ставала справою всього життя. Нині ж кадри стали мінятися частіше, навіть виникає з ними проблема. На жаль, журналістика не належить нині до високооплачуваних професій, хоч віддачі вимагає значної.
Тож усіх колишніх і теперішніх словоправдівців вітаємо з цією круглою датою газети, до творення якої вони докладали своїх старань.
А самій газеті хочеться побажати насамперед вижити. Попри те, що багато хто нині вважає, що такі видання пора списувати у архів, що за оперативністю друкованим ЗМІ важко змагатися з соціальним мережами та сайтами. Щодо останнього, то його, теж за сприяння грантових програм, як окреме онлан-видання, старається розвивати і наша редакція.
Отож, з 85-річчям тебе, газето!
Антоніна МИХАЛЬЧУК,
редакторка «Слова правди» з 2002 року.
Ця стаття стала можливою за підтримки програми підтримки “Голоси України”. Програма не впливає на редакційну політику, а даний матеріал містить виключно погляди та інформацію, отриману редакцією.
