Новини

Софія Окуневська-Морачковська – перша лікарка імперії Габсбургів

Культура, Медицина, Новини
179 переглядів

Можливо, ви чули її ім’я у переліку письменниць, які друкувалися у першому в Україні феміністичному альманасі «Перший вінок», або – якщо цікавилися історією жіночого руху – у числі тих, хто стояли біля витоків українського фемінізму. Але Софія Окуневська-Морачковська зробила значний внесок не лише у відстоювання прав жінок, а й у розвиток медичної справи на теренах України й не тільки. І не дивно, адже вона стала першою в імперії Габсбургів лікаркою.

Щоб вивчитися на лікарку, поїхала у Швейцарію

 Софія народилася на Тернопільщині 12 травня 1865 року у родині священника Атанаса Даниловича Окуневського. Коли вона була підліткою, батько зненацька вирішив змінити фах – і в 1881 році закінчив Віденський медичний університет, ставши доктором медицини й поринуваши в науку. Софія, котра в п’ятирічному віці втратила маму, на той час жила в родині тітки Теофілії Окуневської-Озаркевич, але в батька часто гостювала. Його приклад надихнув її на власний життєвий вибір – сміливий і навіть немислимий: дівчина вирішила стати лікаркою. І це при тому, що в Австро-Угорській імперії жінок в медичних університетах не навчали.

Але Софія вирішила досягти своєї мети. Спочатку домоглася дозволу скласти іспити за гімназійний курс, і коли їй це вдалося, склала їх при Львівській академічній гімназії так успішно, що викликала сенсацію у цілій Галичині. Позаяк для жінки отримати медичну освіту в імперії Габсбургів шансів не було, Софія Окуневська разом зі своєю своячкою Наталею Кобринською поїхала в менш консервативну Швейцарію і вступила на медичний факультет Цюрихського університету.

Медицина – це й жіноча справа, доводить Софія, у 1896 році успішно закінчивши навчання і ставши  першою лікаркою в Австро-Угорщині та першою українкою Галичини, яка здобула університетську медичну освіту.

Цей рік взагалі для неї був щедрим на важливі життєві події. Вона дебютувала у літературі – під псевдо Єрина публікувала оповідання з міського життя «Пісок! Пісок» та розвідку «Родинна неволі у піснях та обрядах весільних» у першому жіночому альманасі «Перший вінок». Народила сина Юрія від Вацлава Морачевського, варшав’янина-українофіла, з яким вони одружилися п’ятьма роками раніше. Опублікувала докторську дисертацію про зміни в крові під впливом анемії, здобувши докторський ступінь з медицини у Цюрихському університеті. Газета «Діло» у Львові писала про неї: «Це перший доктор споміж українського жіноцтва, а навіть це перший доктор-жінка в колишній Австрії. Під цим оглядом випередила вона жінки-польки й жінки инших народів Австрії».

Як на Галичині практикувати медицину, коли ти – жінка?

Здавалося б, нарешті визнання? Але ні: у Польщі, до складу якої тоді входив Львів, для Софії Окуневської-Морачковської роботи не було. Просто тому, що вона – жінка, хай і чудова фахівчиня. Тому протягом трьох років вона з сім’єю жила і працювала у Карлових Варах у Чехії, мала практику також у Швейцарії.

А на батьківщині, у Львові, лікарка змогла стати до роботи лише з жовтня 1903 року. І то лише тому, що працювала на благодійних засадах, у добродійній приватній «Народній лічниці» для бідних, яку очолював  її двоюрідний брат Євген Озаркевич. Софія Окуневська-Морачковська обрала гінекологічний напрямок, таким чином ставши  фактично першою гінекологинею у Галичині. У своїй практиці вона впроваджувала новітні методи терапії, зокрема рак шийки матки у жінок лікувала за методом Марії Склодовської-Кюрі, тобто опроміненням.

А втім, вона не лише допомагала пацієнткам, а й впроваджувала надзвичайно важливі зміни в медичній галузі. З її ініціативи при «Народній лічниці», вперше на території України, що входила до імперії Габсбургів, запрацювали курси сестер милосердя, а згодом акушерок. Тобто жінкам почали давати нехай і не університетську, але фахову медичну освіту. Крім того, вона уклала словник української медичної термінології. А разом з колегами зініціювала створення першої профспілки лікарів на Галичині – «Лікарської комісії».

«Свята Софія» стала прикладом для багатьох

Перша світова війна, що загострила стосунки між українцями й поляками, вплинула і на шлюб Софії. Поки її чоловік Вацлав практикував у госпіталі міста Лінц, вона лікувала вимушених переселенців з Галичини в австрійських таборах. Згодом вони не лише роз’їхалися, а й розлучилися. Кажуть, останньою краплею стало самогубство їхньої доньки Єви, яка також навчалася у Швейцарії й могла стати першою архітекторкою Галичини.

Софія поринула у лікарську практику і соціальну активність. Вона брала участь у зібраннях жіночої організації «Українське товариство жінок з вищою освітою», яку створили у Львові в 1924 році під керівництвом Олени Степанів-Дашкевич, та ініціювала створення її філій в різних містах. І – продовжувала лікувати одних і навчати інших. Вдячні пацієнтки дали їй ім’я Свята Софія.

Вона рятувала багатьох, але її, на жаль, не змогли врятувати. Софія Окуневська-Морачковська померла від перитоніту – коли її доправили в лікарню із гострим нападом гнійного апендициту, було вже надто пізно. Вона померла у віці 70 років, залишившись для багатьох жінок прикладом того, як попри суспільні перепони йти до своєї мети, досягати, здавалося б, неможливого і змінювати світ на краще.

Віталіна МАКАРИК

Коментарі
Теги: медик, Окуневська-Морачковська, письменниця
Поділитися
Головні новини
Реклама
keyboard_arrow_up