Людмила Данилюк (Моспан) – майстриня, у чиїх умілих руках соломинки жита переплітаються й перетворюються на надзвичайні витвори мистецтва. З цієї сировини вона виготовляє не лише красиві дідухи, розкішні капелюхи, ошатні ляльки, а й навіть тендітні квіткові композиції, які стають оригінальними прикрасами для великодніх кошиків. Бо ж, погодьтеся, естетичний вигляд, як і наповнення кошика, – дуже важлива для кожної господині справа під час підготовки до пасхальних свят.
Напередодні Великодня майстриня народної творчості, викладачка Володимирської дитячої художньої школи ім. М. Рокицького Людмила Данилюк (Моспан) провела низку майстер-класів з соломоплетіння. Частину з них присвятила саме виготовленню прикрас із соломи для великодніх кошиків, разом із тим, розповідала учасникам творчих заходів про основи одного з найдавніших народних ремесел, яке, за її спостереженнями, завжди знаходить відгук у серцях усіх, хто сам пробує створити солом’яний виріб.
Колись на цю справу відгукнулося і її серце. Жага творчості спонукала до розвитку, тож невдовзі соломоплетіння стало для Людмили справою життя. А опанувала вона це ремесло на рідній Турійщині, яка славиться популяризацією цього виду народного мистецтва. У школі в Купичеві, де з 7 по 9 клас навчалася дівчина й де захопилася соломоплетінням, знаходиться єдиний у країні музей, де представлені колекції робіт із соломи вітчизняних і закордонних майстрів. А традицію соломоплетіння у колишньому Турійському районі навіть внесено до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України.
Справу життя обрала в школі
Про свою справу Людмила розповідає із захопленням і каже, що не уявляє, чим би ще могла у житті займатися, якби у сьомому класі не змінила школу й не познайомилася з цим видом творчості на занятті гуртка соломоплетіння «Житечко», який вела членкиня Національної спілки майстрів народного мистецтва України, заслужена майстриня народної творчості Марія Кравчук. Саме талановита мисткиня прищепила любов до цього ремесла низці дітлахів, які стали талановитими майстрами, роз’їхалися по світу і своєю працею сприяють збереженню й поширенню української матеріально-духовної культури. Вона створила музей виробів із соломи у рідній школі, організувала чимало майстеркласів і навіть міжнародний фестиваль, де свої творчі доробки і досвід могли продемонструвати майстри з різних куточків світу.
– Коли я перейшла у нову велику школу, то з цікавістю її роздивлялася. Якось на другому поверсі зазирнула в один з кабінетів, де мене вразила велика кількість різноманітних виробів із соломи. Спершу подумала, що їх зробила вчителька, адже вони були дуже красивими, а коли познайомилася з Марією Василівною і дізналася, що виготовили їх діти, то й собі захотіла спробувати створити щось подібне, – пригадує своє перше знайомство з соломоплетінням Людмила.
Відтоді дівчина заледве не щодня після уроків поспішала на гурток і засиджувалася за роботою до вечора. І байдуже, що часто доводилося додому повертатися пішки, долаючи до рідного Чорніїва три кілометри. При можливості, тато виїжджав їй назустріч, інколи хтось з односельців зупинявся, аби підвезти.
–Навчилася, на приклад, листочок виплітати на занятті, то вдома ще раз пробувала його створити… Так перший рік свого навчання старанно опановувала різні види плетінок. Коли вже була у восьмому класі, почала виготовляти свої перші повноцінні роботи. Для цього інколи навіть відпрошувалася з деяких уроків, адже так хотілося творити. Першою у моєму доробку була лялька, згодом – більш серйозні вироби. Допомагала зв’язувати солому мама, підказувала й направляла вчителька. Для створення красивої роботи потрібно поєднати декілька плетінок і сформувати єдину композицію. Тож фантазії є де розгулятися. Я представляла свої вироби на різноманітних конкурсах й щоразу здобувала перемоги, які надихали продовжувати розвиватися у цій справі.
Спершу солому для виробів надавала вчителька, яка згодом поділилася насінням, а батьки відвели окрему ділянку поля для вирощення майбутньої сировини для витворів доньки. Бо ж будь-яка солома, отримана після молотіння збіжжя, для плетіння не підходить.
–Здебільшого використовуємо жито або тритикале. Наприкінці травня – на початку червня, коли триває період цвітіння рослини і ще не набрався колосок, пожинаємо жито серпом, розстилаємо на полі, аби добре підсохло на сонці. Тоді в’яжемо снопи і відносимо їх на горище, де вони можуть зберігатися кілька років. Наприклад, цьогоріч, для роботи я взяла сніп, якому близько 8 років. Солома була красива і довга, тож дозволяла виплітати чарівні узори, – розповідає майстриня. – Солома пшениці для плетіння не підходить, адже ламка, проте її колоски збираємо й використовуємо для декорування робіт, для дідухів, оберегів.
Перемоги на конкурсах, надихають творити
Свої плетені вироби Людмила почала представляти на виставках та фестивалях уже у восьмому класі і з того часу майстриня відвідувала такі творчі заходи у різних українських містах.
– Два роки поспіль їздила на міжнародний фестиваль «Золотий лелека», що відбувався в Миколаєві, виграла низку обласних конкурсів («Звичайне диво», «Україна і ЄС в майбутньому Європейської олімпіади», «Солом’яний бичок», «Натхнення»), стала лауреаткою обласного фестивалю творчості дітей села «Золоте Зернятко», що відбувся у Рокинях, успішно представила свої роботи в Києві, – пригадує Людмила.
У дев’ятому класі продовжила творити й заявляти про себе на мистецьких заходах. Водночас замислилася над вибором майбутньої професії. Оскільки хотіла продовжувати йти творчим шляхом, то мала намір вступити до Волинського коледжу культури і мистецтв ім. І. Ф. Стравінського, однак згодом її на навчання до Володимир-Волинського педагогічного коледжу ім. А. Ю. Кримського запросила викладачка Оксана Білик, яка приїхала у їхню школу, щоб розповісти випускникам про цей освітній заклад, відвідала тамтешній музей соломоплетіння і дізналася про талановиту Людмилу Данилюк.
Дівчина успішно склала іспити й стала опановувати спеціальність «Вчитель образотворчого мистецтва, художник-дизайнер, керівник гуртка». У рамках навчання й у вільну хвилину сідала за плетіння. Зі своїми виробами брала участь у передвеликодніх та інших ярмарках, що проводилися у місті, поповнила роботами музей декоративно-прикладного мистецтва педколеджу, навіть створила портрет Агатангела Кримського із соломи, проводила різноманітні виставки, здобувала досвід і перемоги на обласних і міжнародних конкурсах, майстеркласах.
Окрім звичайної стипендії, активна студентка отримувала ще й директорську та імені А. Кримського, яка дається терміном на чотири роки.
У мисткині так багато дипломів за зайняті призові місця у конкурсах та подяк участь творчих фестивалях, яскравих світлин, корисних і цікавих знайомств. Про кожен із мистецьких заходів, який відвідала, Людмила може розповісти чимало цікавого. Приміром, як про фестиваль в Одесі.
–Одного спекотного дня, ми прогулювалися з подругою і я сказала: «От би на море поїхати». І через кілька годин до мене зателефонували організатори й запросили на дводенний фестиваль, що відбувся на узбережжі Чорного моря. Та ще й дозволили взяти з собою подружку. Тоді ми гарно провели час, купалися, відпочивали, я провела майстер-клас із соломоплетіння, успішно представила роботи на виставці-продажу, – розповідає майстриня.
Також яскраві враження залишив у пам’яті міжнародний фестиваль «Сніп», який у 2010 році організувала Марія Кравчук. Він зібрав майстрів соломоплетіння не лише з України, а й з різних куточків світу – США, Великої Британії, Непалу, Нідерландів, Польщі та інших, які ділилися своїми вміннями та напрацюваннями.
–Я проводила для зацікавлених майстерклас із виготовлення ляльки і свого авторського бичка, також могла ознайомитися з техніками своїх колег щодо створення різних солом’яних виробів. Цікаво, що тоді у деяких закордонних майстрів уже були певні станки, які допомагали виплітати спеціальні тоненькі косички. Нас дивувало, що іноземні колеги привезли свою солому для виробів – у їхніх валізах майже не було одягу та речей, усе місце займала сировина. Плели вони здебільшого із соломи пшениці, тож із захопленням спостерігали, яка піддатлива і гнучка солома з жита, тому додому повезли не лише враження від побачених зразків української культури, народних традицій і звичаїв, місцевих краєвидів, а й повні валізи нашої соломи, – пригадує майстриня.
Двічі отримувала президентську стипендію
Вищу освіту Людмила здобувала у Переяслав-Хмельницькому педагогічному університеті ім. Г. Сковороди. У 2017 році вступила до аспірантури, працювала старшою лаборанткою кафедри професійної освіти, а згодом стала викладачкою кафедри мистецьких дисциплін і методик навчання. Двічі отримувала стипендію Президента України для молодих майстрів народного мистецтва України – у 2015 та 2021 роках.
Коли в Україну прийшла повномасштабна війна, Людмила вирішила їхати на малу Батьківщину і як тільки випала можливість повернулася додому. Працювала онлайн, а згодом написала заяву на звільнення.
З вересня минулого року вона долучилася до когорти викладачів Володимирської дитячої художньої школи ім. М. Рокицького й передає свої знання дітям. Бере активну участь у мистецькому житті міста, проводить майстер-класи, разом зі своїми учнями виготовляла обереги для захисників, надавала свої роботи для благодійної ярмарки, де збирали кошти для 100 бригади ТрО.
Створюючи об’ємні солом’яні вироби
Людмила Моспан – членкиня Національної спілки майстрів народного мистецтва України і обласного осередку спілки. Творчій діяльності присвячує увесь свій вільний час. Для неї це і віддушина, і можливість реалізуватися, й одне із джерел доходів. Свої солом’яні дивовижі майстриня окрім звичних мистецьких заходів, представляє також на сторінках у соцмережах і щоразу знаходяться охочі придбати щось із наявного, або ж замовити виготовлення індивідуальної роботи. Багато виробів дарує, віддає на поповнення музейних колекцій. Людмила каже, що любить створювати об’ємні речі, тому серед її витворів – капелюхи, віночки, маски, ляльки, ангели, коники та бички. А до Різдва особливою популярністю користуються дідухи. Майстриня зізнається, що цьогоріч замовлень було стільки, що виплітати їх доводилося чи не щодня.
– Уся оселя була у соломі, адже у листопаді-грудні процес створення дідухів тривав безперервно. Навіть 5 січня відправляла замовникам роботу. А дідуха, який стояв на моєму святковому столі, 9 січня віддала одній з майстринь, що просила його для власного музею народного побуту. Також у ті дні виготовляла чимало оберегів – це невеличкі букетики з трав, які можна розмістити в кутку кімнати, – ділиться майстриня. – Насправді виготовити дідух – непросто. Треба докласти чимало зусиль, і навіть фізичної сили, щоб зв’язати жмути соломи й інших трав, то ж у цьому мені допомагає чоловік, а ще потрібно усе гармонійно сформувати, аби виріб вийшов рівненьким і красивим. Взагалі, цим видом мистецтва не може займатися кожен. Соломоплетіння – це дуже важкий і великий труд. Інколи за дві години роботи вдається виготовити лише одну деталь, а для красивого виробу їх потрібно багато. Тож я створюю чимало заготовок. Їх можу сплітати, навіть не дивлячись на саму соломку – за переглядом фільму, чи контролюючи роботу учнів.
Соломоплетіння – не єдина справа, якою любить займатися майстриня. Людмилі також подобається олійний живопис, комп’ютерна графіка, фотографія, а музику вона називає своїм хобі. Співати Людмила почала ще у першому класі, не одноразово виступала на сцені під час різних святкових заходів, а згодом разом із братом Миколою почали співати на весіллях та інших урочистостях. Мають усю необхідну для цього апаратуру і спеціально підготовлений репертуар. Однак через війну, це захоплення наразі відійшло на другий план. У сфері творчості, Людмила зараз зосереджується на підготовці робіт для великої персональної виставки.
Валентина ТИНЕНСЬКА.
