Він залюблений у спорт і міцно пов’язав з ним все своє життя. Кандидат у майстри спорту з легкої атлетики, інструктор, тренер з футболу і вільної боротьби, вчитель, голова фізкультурно-спортивного товариства «Спартак» і директор ДСШ «Спартак», Почесний працівник фізичної культури і спорту Віктор Сиротинський подолав свою 60-у висоту. Це і стало добрим приводом для нашої розмови, яка відбулася в учительському кабінеті дитячо-юнацької спортивної школи імені Олексія Зінкевича.
Свого часу, а точніше десять літ тому, ми розмовляли з ювіляром, – тоді за спортивні досягнення його нагородили грамотою і пам’ятним знаком Верховної Ради України. А передувала цьому ще одна вагома відзнака – Почесна грамота Міністерства молоді і спорту.
– Ці нагороди тішать, але найбільше – спортивні результати наших вихованців з ДЮСШ, – каже тренер,- адже з колегами дали старті підготували шість майстрів спорту з вільної боротьби. Вагомі успіхи залежать від учнів та від тренерів, котрі розпізнають і бачать у них потенціал, який розвивають. Наших спортсменів охоче беруть у спортивні школи-інтернати та вищі навчальні заклади, де вони продовжують навчання.
-А хто розгледів ваш спортивний потенціал?
– Змалку любив бігати і стрибати. Стартував від батьківської хати, яка стоїть за тракторною бригадою у Коритниці, й біг до Кладнева, або ще далі лісом. Мої однолітки більш цікавились технікою, а мені хотілось рухатись. Навіть, коли корів пас, то бігав. Мою непосидючість і завзятість побачив сусід Мефодій Наконечний, який працював вчителем фізкультури у школі. Отак з початкових класів і почались мої тренування, а майданчиками для них були сільські дороги. Їздив на районні й обласні змагання з легкої атлетики, баскетболу, футболу, звідки завше вертав з грамотами за призові місця. Закінчивши Стенжаричівську десятирічку, вже не сумнівався, куди піду вчитись. Утім, спортивні досягнення продовжив на службі.
– Дивлячись на вашу кремезну і сильну статуру, помітно, що Бог здоров’ям не обділив, либонь, служили на флоті?
– Так і трапилось. Три роки служив на Далекому Сході у Владивостоці, плавав старшиною на кораблі, де військових було понад чотири сотні. Там і згодилась спортивна витримка і гарт. Згодом обрали секретарем комсомольської організації, не раз за відмінну службу нагороджували похвальними грамотами і відпусткою у рідні краї.
Після служби на флоті довідався, що у вантажне АТП-10762 потрібен інструктор зі спорту. Пішов не вагаючись, і відразу поступив на заочне відділення Львівського інституту фізкультури і спорту.
– Спортивна слава про футбольну команду «Автомобіліст», яка була створена на базі цього підприємства, ширилась далеко за межі області…
– На початку 80-х років минулого століття «атеповці» мали чим похвалитися, адже виборювали призові місця в міських і обласних олімпіадах, а футбольна команда була найсильнішою у місті – її гравці становили основу складу обласної.
Через три роки мене запросили працювати завучем спортивного товариства «Колос», був тренером з футболу фізкультурно-спортивного товариства профспілок. До слова, нинішній міський голова Ігор Пальонка також мій учень. Пам’ятаю його настирливість і відповідальність: команда знала, що завше прийде на тренування, які без нього не розпочинали.
Після реорганізації ФСТ «Колос» обрали головою товариства «Спартак», а згодом директором дитячо-юнацької спортивної школи цього товариства. У складі «Спартака» об’їздив усю Україну, Крим. Мали гарну оздоровчу базу на березі Чорного моря, де не тільки відпочивали, а й тренувались. Щорічно проводили десять спартакіад. Загалом всеукраїнське товариство налічувало понад сотню дитячо-юнацьких спортивних шкіл, зараз їх кількість скоротили до десяти.
– Нині ви очолюєте ФСК «Спартак» і працюєте тренером з вільної боротьби у ДЮСШ ім. Олексія Зінкевича. Які проблеми найбільше хвилюють?
– Їх намагаємось розв’язати спільно. Завжди допомагають начальник відділу молодіжної політики та спорту В’ячеслав Петрук, директор ДЮСШ Олег Мельник, його заступниця Оксана Багницька. Тішусь, що суттєво оновлюється спортивна база, але засмучує, що бракує професійних тренерів з боксу та інших видів спорту.
Вболіваю за сільських дітей, які не завжди мають можливість більше тренуватись. Свого часу, коли «Спартак» функціонував потужніше, в Зорянській школі відкрили секцію з вільної боротьби, яка проіснувала чотири роки. Допомогли дирекція школи та фермер Ігор Антощак, який постійно спонсорував змагання. І це дало хороші результати. Тренер Леонід Каркушевський знайшов майбутню майстриню спорту з вільної боротьби Дарину Туровчук. Минуло десять літ, і вона лишилась єдина спортсменка у районі такого високого рівня. Нині є надія на розвиток спорту в ОТГ, де він потрохи набирає обертів.
– Що це ми все про роботу і роботу, розкажіть, як підтримуєте здоровими дух і тіло?
– Загартовуванням. Свого часу займався за методикою Порфирія Іванова, купався у холодну пору року, досі не відмовляю собі у задоволенні пірнути в ополонку на Водохреще. До карантину ходив сауну, найближчим часом планую відновити це. А ще – полювання, риболовля і гриби.
– Вочевидь, шукаєте спокою у рідних лісах, бо вони багаті на дичину, на гриби, ягоди?
– О, так! Природа Прибужжя чарівна, неповторна і багата на лісові дари. Минулого року з Кладнева тільки лінивий не приносив грибів, у цьому році там на них неврожай. Зате вполював білих у Штуні й Ворчині. Збираємось з друзями і їдемо відпочивати у «Бандерівську криївку» – це місце з лісівниками облаштував Павло Карп’юк. Люду там мало буває, бо далеко від головної дороги. Тиша, спокій… Як і в моїй рідній Коритниці. У мене там мама Віра і брат Володя живуть, брат Микола і сестра Марія – з близнят.
Рибалю на ставках у Хотячеві, добре клюють линки у Шистові, а озеро у Сомині, то справжня казка (почувши про це село, зізналась, що там минуло моє дитинство).
Люблю подорожувати з дружиною Світланою – вона працює начальницею відділу в дорожньо-ремонтному управлінні. До слова, донька Інна також обрала спортивний фах. Раніше вона викладала хімію у сільськогосподарському коледжі, нині працює інструктором з фізичної культури і спорту в міському центрі фізичного здоров’я населення «Спорт для всіх». Отож сімейна спортивна династія продовжується.
Тетяна АДАМОВИЧ.
