Новини
11.11.2024
10.11.2024

Спалахнувши зіркою, щоб розтала тьма

Новини
168 переглядів

Пам’яті Ірини Фаріон від міста Володимира,

де вона була, і місто її пам’ятає.

 «Я до тебе горів, український народе. Тільки, мабуть, не яскраво горів» – ці  рядки  із вірша Василя Симоненко спали на думку, коли надійшла страшна звістка  про  смерть Ірини Фаріон. Так і  вона горіла, мусила горіти, щоб стати зіркою і своїм життям спалахнути так, щоб розтала тьма, яка пнеться огорнути Україну.

І  не могла  вона інакше, бо було у неї, за Симоненком, щось від діда Тараса і від прадіда Сковороди. Вона знала своє призначення і виконала його – спалахнула яскраво, чисто і щиро, щоб осяяти українське небо і довести лакузам, що воно є і має українську мудрість, свою, не позичену, і не потребує чужинських підпорок. Як казав Іван Гонта: «Знаю, за що вмираю і не каюсь у тому». І на цей спалах вийшла Україна, щоб цю мужню професорку провести на українське небо, звідки  вона буде світити своєю мудрістю. Вийшла Україна, а вороги пильно нас лічать, рахують у своїй бридкій рахубі, ставлять мітки: хто є потенційним у ході нашого українського двигу, до кого треба наступним підійти і підло упритул вистрілити в українську скроню.

 

Ірина Фаріон на сцені Володимир-Волинського РБК (2006 рік). Фото з фейсбук-сторінки Руслана Пилип’юка.

«Як не крути,

на одне виходить,

слід би катюгам давно зазубрить:

можна прострелити мозок,

що думку народить,

думки ж не вбить» –  такими співзвучними з тими трагічними подіями, що  трапилися у Львові з Іриною Фаріон є і ці поетичні рядки  українського генія Василя Симоненка.

Як би не рахували нас, не придивлялися до нас вороги,  укркїнців є мільйони.

І  як тут знову не процитувати  Симоненка:

«Народ мій є,

Народ мій завжди буде.

Ніхто не перекрасить мій народ.

Пощезнуть перевертні й приблуди

І орди завойовницьких заброд».

Ми є на своїй землі і не будемо питати права на наше українське життя. Бо, як казав поет, який хоч боявся, але казав, бо мусив казати:

“Я єсть народ, якого Правди сила

ніким звойована ще не була.

Яка біда мене, яка чума косила! —

а сила знову розцвіла.

Щоб жить – ні в кого права не питаюсь.

Щоб жить – я всі кайдани розірву.

Я стверджуюсь, я утверждаюсь,

бо я живу”.

Тим духовним паралітикам, які світло хочуть зробили собі прислугою, щоб воно підсвічувало темряві робити діла темні, як би вони  не пнулись у своїй пихатості, – ніколи вам своїм квачем, за Симоненком, не підмазати чистоту неба. Їм того не збагнути, що є Україна,  на її вівтар поклали життя найкращі дочки й сини, які ніколи не благали пронести Україну мимо них. Спивали тую чашу до дна. І тому у тому спиванні криється, що ще не вмерла Україна, не вмерла і не вмре.

   Від духовної Волинської ради Дмитро СЕБІЙ

Коментарі
Теги: "Володимир, Ірина Фаріон
Поділитися
Головні новини
Реклама
keyboard_arrow_up