6 березня відомому досліднику історії волинського краю, краєзнавцю, почесному громадянину міста Володимира і району, області Ярославу Царуку виповнилося б 90 років.
Він перший на Волині об’єктивно досліджував складну тему польсько-українського протистояння на Волині у роки Другої світової війни. Цими дослідженням користуються навіть відомі професори і науковці. Краєзнавець велосипедом об’їздив села Володимир-Волинського, Іваничівського, Любомльського районів, частково досліджував Турійський, Локачинський, Шацький та інші райони, спілкувався зі старшими людьми, дослівно записував їхні спогади.
У 1992 році на конференції у Луцьку до Ярослава Царука підійшов легендарний повстанець – останній командувач УПА Василь Кук і, поклавши руку на плече, сказав: «Ви ще не знаєте, яку добру і важливу для України справу робите. Не полишайте її. Працюйте, скільки зможете, нащадки оцінять вашу працю».
У 2002 році академік Академії наук України, директор інституту українознавства у Львові Ярослав Ісаєвич запросив Ярослава Васильовича до себе. Поїхали автомобілем разом з професором з Луцька Миколою Кучерепою. У ході розмови, яка тривала до шести годин, науковець прискіпливо допитувався про дослідницьку роботу: чому займається нею, хто оплачує поїздки, що вдалося зібрати, які плани. А підсумовуючи, сказав, що якби у кожній області було по два таких Царуки, не потрібні були б історичні факультети університетів з їх професурою. Академік посприяв у випуску книжки Ярослава Царука «Трагедії волинських сіл», яка побачила світ у липні 2003 року і написав до неї передмову. У цій книзі записані імена і прізвища українців і поляків – жителів усіх сіл Володимирського району, котрі загинули у 1943-1944 роках внаслідок міжнаціонального протистояння. Дослідження засвідчує, що саме українці стали численними жертвами конфлікту на рідній землі.
11 липня 2003 року у Павлівці планувалась зустріч президентів України і Польщі Леоніда Кучми і Олександра Квасневського. Наш президент мав попросити вибачення у польського народу за вбивства поляків під час так званої «волинської різні». Напередодні з Леонідом Кучмою зустрілася група депутатів з Волині, які надали керівнику держави дані, зібрані Ярославом Царуком і підписані очевидцями. в яких чітко було вказано де, коли і скільки людей загинуло від рук українців і рук поляків. З тієї інформації ставало зрозуміло, що не тільки українці вбивали, але й поляки. Результатом зустрічі стало взаємне вибачення обох президентів. Таким чином Царук, за словами екс-нардепа України Бориса Загреви «захистив честь і гідність України».
А колишній народний депутат, генерал-лейтенант Олександр Скіпальський заявив, що немає людини на Волині, яка б стільки зробила з вивчення історії краю і встановлення історичної справедливості як Царук.
Він не побоявся написати правду в той час, коли дипломовані професори і наукові інститути намагалися обминути болючу тему польсько-українського конфлікту. Тому й називали його за життя «народним професором». У 2014 році отримав звання «Почесного громадянина Волині» – за 20-річну дослідницьку діяльність, спрямовану на встановлення історичної правди про трагічні для українського та польського народів події Другої Світової війни на теренах Волині.
Ярослав Васильович вивчав історію ОУН-УПА на Волині, досліджував долі жертв політичних репресій, видав книги «Відбудова кафедрального собору Різдва Христового» (у співавторстві з Ярославом Кибою), «Володимир-Волинський у боротьбі за незалежність», «Володимирщина у боротьбі за незалежність».
При житті краєзнавець частенько заходив у відділ культури і туризму, який тоді знаходився на вулиці Івана Франка. Любив поспілкуватися, почитати вірші, просив надрукувати якісь спогади, скинути їх на флешку чи диск, зателефонувати, пригощав улюбленими цукерками «Ромашка». А я супроводжувала його далі – до редакції газети «Слово правди», музею, міськради, куди найчастіше пролягав його маршрут, чи на зупинку 13-го автобуса, бо в останні роки він погано бачив, але хотів встигнути впорядкувати свої записи.
Ярослав Васильович завжди прислухався до мудрих порад інших людей і був переконаний, що саме вони допомогли йому зрозуміти себе і систематизувати думки, вселили впевненість у правильності дій. Ці висловлювання збирав протягом 25 років і зрозумів, що для того, аби зважитися на зміни у житті та почати діяти, деколи людині потрібно не так і багато – лише мотивація або вчасно почуте слово. Думаю, зібрані цитати здатні стати стимулом і для інших людей. На жаль, видати їх так і не вдалося.
Три роки минуло як відійшов у Вічність патріот-подвижник. Віднедавна вулиця, на якій проживав краєзнавець, носить його ім’я. І це заслужено, бо Ярослав Царук у пам’яті тих, хто його знав, залишився людиною, яка завжди шукала правду історії.
Любов НЕСТЕРУК
