Недаремно кажуть, що краще один раз побачити, аніж сто разів почути. Усі, кому пощастило побувати минулої суботи у столичному Палаці «Україна» на ювілейному концерті барда-піаніста Сергія Шишкіна, анітрохи не пошкодували про рішення провести вечір у колі талановитих самобутніх музикантів. Про це свідчить той шквал емоцій у стрічці володимирського Маестро у Facebook, яка просто «тріщала по швах» від вдячних дописів, публікацій та світлин. Ділимось найбільш душевними з них, які чудово передають атмосферу, котра панувала на головному концертному майданчику країни.
https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=1841351815878966&id=100000124972529
https://www.facebook.com/photo.php?fbid=1994614423887589&set=a.955293814486327.1073741834.100000171515722&type=3&theater
https://www.facebook.com/photo.php?fbid=1492158954186889&set=a.388950694507726.87331.100001783955598&type=3&theater
***
Втомлений, але по-справжньому щасливий, прийшов Сергій Шишкін до редакції нашої газети одразу по поверненню з Києва, аби поділитись власними враженнями та пережитими емоціями. Одягнений в одну із своїх улюблених авторських футболок, яку йому подарував художник з Володимира Анатолій Дарчук, котрий нині мешкає у Греції. У другій такій ексклюзивній футболці на якій зображений Шишкін- римський легіонер, він виступив на кращому концерті свого життя.
« У мене в житті було багато виступів та хороших імпрез, але ця подія є найбільш знаковою та значимою, – каже музикант. – Без перебільшення, це був пік моєї творчої діяльності, утім, сподіваюсь, що не останній. Хоча поки що не вистачає фантазії, що ще може бути краще. Кілька років виношував ідею проведення концерту, присвяченому 40-річчю творчої діяльності, і зорі таки зійшлись у потрібний час та у потрібному місці. Утім це сталось завдяки тому, що купа людей вірили та хотіли цього. Друзі, які знають, як довго та важко я йшов до цієї мети, дуже підтримували мене та допомагали хто чим міг – не буду навіть починати загинати пальці, бо боюсь когось образити, забувши згадати. Дивлячись на ситуацію в культурі країни, цього не мало відбутись, але це таки сталось. Шкода, що з Володимира спеціально ніхто не приїхав, хоча земляків, які нині живуть та працюють у столиці на концерті вистачало. Приємно, що до Києва приїхали поціновувачі справжньої музики і з інших міст. На мене чекала справжня несподіванка з переповненим залом. Хоч був морально готовий до всього і кайфанув би з будь-якою кількістю чесних глядачів.
Попри проблеми з голосовими зв’язками, мені разом з друзями вдалось відіграти майже 4-годинний концерт, під час якого у залі панувала надзвичайна атмосфера. Я бавився, як хотів, створюючи музичні провокації та дивуючи тим самим присутніх на концерті фахових музикантів. Уперше і, сподіваюсь, не востаннє публічно виконав пісню «Скажи, Володимире». Зал проводжав нас стоячи…
Боюсь, що повторити такий концерт буде неможливо. Утім вже маю задум організувати музичне дійство у рідному місті у червні наступного року, коли святкуватиму своє 60-річчя».
Підготувала Тетяна ІЗОТОВА.
