Новини

Сталінські репресії та 24 роки «райського життя» Ізидори Косач

Історія, Культура, Особистості
396 переглядів

На долю наймолодшої з дітей Косачів Ізидори випали нелегкі випробування – дві світові війни, а поміж ними революційний період, сталінські репресії і зрештою життя в еміграції. Менш відома, ніж її сестра Лариса – Леся Українка та мама Ольга – Олена Пчілка, Ізидора проте була яскравою особистістю свого часу й лишила слід в історії як діячка ОУН, мемуаристка та активна учасниця громадського життя.

 

Серед перших студенток-агрономок у Києві

Народилася Дора на Волині, у Колодяжному, родинному маєтку Косачів. Її дитинство минуло серед волинської природи, під наглядом старших сестер і братів. Як і всі діти Косачів, спершу здобувала домашню освіту, вивчала іноземні мови, гру на фортепіано. Згодом, вже в Києві, закінчила жіночу гімназію. Попри те, що більшість членів родини обрали радше гуманітарні заняття, Ізидора вирішила опанувати фах агрономки. Вона була однією з тих 16 перших студенток, які вступили до Київського політехнічного інституту, що саме почав набирати жінок.

Агрономія як важлива і прикладна наука по-справжньому захоплює Ізидору. Тим паче, що і її обранець Юрія Борисов – агроном за фахом, тож мають одну пристрасть на двох. Ізидора веде дослідження з виноградарства у Кишеневі, згодом викладає хімію в агротехнікумі у Кам’янці-Подільському. Напередодні Першої світової подружжя переїздить до Києва, де народжується їхня єдина донька Оля. А далі починаються перипетії великої війни: Ізидорин чоловік потрапляє до австрійського полону, а вона з донькою мусить чимало переїжджати – Київ, Гадяч, Катеринослав (тепер Дніпро).

Працювала на лісоповалі, чоловік із Сибіру не повернувся

 Утім, це був не найважчий період у житті Косачів-Борисових. Найгірше почалося потім, вже по тому, як на території України встановилася совєтська влада, а Ізидора встигла повикладати в кількох сільгоспвишах Київщини і стати асистенткою академіка Євгена Вотчала, засновника української школи фізіологів рослин. І почалося все після того, як до будинку, де проживали Ізидора з сім’єю, її старша сестра Оксана та мама, Олена Пчілка, прийшли «слідчі».

Це був 1929 рік. Сфабрикувавши справу щодо вигаданої «Спілки визволення України», каральні органи заарештували й відправили у заслання представників старої української інтелігенції – теологів, письменників, лікарів. Контрреволюційну діяльність намагалися приписати й немічній 80-річній Олені Пчілці, проте її дивом вдалося врятувати від арешту. А вже за кілька років енкаведисти прийшли по її дітей.

Чоловіка Ізидори арештували в 1930 році. Три роки він провів у Вологді, згодом повернувся до родини. Та на цьому їхні випробування тільки починалися. Ізидору арештовують у 1937 році і кидають у Лук’янівську тюрму за серйознішими звинуваченнями – буцімто вела серед студентів у  Київському сільгоспінституті «контрреволюційну націоналістичну діяльність» – і засуджують до восьми років таборів. А поки Ізидора працює на лісоповалі в «Онеглазі», арештовують і відправляють до Сибіру її чоловіка Юрія. Звідти він так і не повернувся.

Нашій героїні врятуватися допомогла сестра. Ізидора у спогадах зауважувала, що Леся Українка рятувала її тричі: вперше в дитинстві, коли виходжувала від дифетрії, далі у студентські роки, коли лікувала від черевного тифу, і втретє ось вже по смерті. У Києві совєтська влада готувала урочисті заходи до 70-річчя від дня народження уже на той момент класикині Лесі Українки і вирішила залучити до святкувань її рідних. Відтак мусила витягнути їх із таборів, куди сама й запроторила.

В еміграцію через Польщу та Німеччину

 Далі в Ізидори було кілька років відносного спокою. До окупації нацистами Києва вона працювала на кафедрі гістології Другого медичного інституту, а опісля – долучилася до роботи в органах місцевого самоврядування. Хоч і не вступала до жодних політичних партій чи спільнот, однак мала чіткі націоналістичні переконання. Тож була обрана до складу Української національної ради, заснованої Олегом Ольжичем, а також підтримувала тісні зв’язки із підпіллям ОУН. За це, власне, знову потрапила в ув’язнення – в гестапівську тюрму, але їй поталанило вийти на волю.

І проміняти її на животіння у тоталітарному суспільстві Ізидора вже просто не могла. Тож з донькою та онуками вирушила в еміграцію. Зі Львова їм вдалося виїхати через Краків спеціальним потягом, який організував Український центральний комітет у Берліні. Далі кілька років у таборі для переміщених осіб в місті Ульм у Німеччині і зрештою довга дорога за океан.

У Сполучених Штатах вже немолодій Ізидорі також велося непросто – невелике містечко, робота посудомийницею. У вільний час вишивала роботи для крамнички Союзу українок Америки у Філадельфії. А ще багато згадувала і писала – про Лесю Українку й Олену Пчілку, композитора і друга родини Миколу Лисенка, про життя родини у Колодяжному і Зеленому Гаю та найталановитіших сучасників – письменників, митців, науковців – які в них гостювали, змалювавши яскраву картинку життя української інтелектуальної еліти. Не менш важливими були і її спогади про перебування на каторзі – як свідчення злочинів сталінського режиму.

В Україну Ізидора так і не повернулася

 Ізидора Косач дуже багато зробила для того, щоб зберегти історію своєї знаменитої сестри та всієї родини і коректно донести її до наступних поколінь (що особиво важливо, зважаючи на те, як совєтська ідеологія полюбляла викривлювати правду). В Америці вона часто виступала на зустрічах, розповідаючи про Косачів, Старицьких, Франка, Кобилянську. Також консультувала працівників київського музею Лесі Українки – але дистанційно, в листуванні.

В Україну Ізидора Косач так і не повернулася. Хоча її як сестру Лесі Українки і в подальші роки намагалися залучити до святкувань чергових річниць від дня народження чи смерті видатної письменниці. Але в цьому й проявлялося лицемірство тоталітарного режиму: вшановуючи Лесю Українку, він водночас нищив та убивав її рідних. «Хто мав 24 роки «райського життя», — писала Ізидора Косач, покидаючи підрадянську Україну, — хоче лише, щоб всі близькі, дорогі люде вижили, щоб жити разом і щоб ніхто не займав». Тож знову скуштувати того «райського життя» не забажала.

Наймолодша з дітей Косачів померла на 93-му році життя у США, там і похована. Вона лишила по собі безцінні мемуари про видатних українців – своїх друзів та сучасників, про цілі родини тих, хто плекав і розбудовував українську культуру, за приналежність до якої і сама зазнала репресій. Лише через дев’ять після смерті Ізидору Косач реабілітували.

Віталіна МАКАРИК

Коментарі
Теги: Ізидора Косач
Поділитися
Головні новини
Реклама
keyboard_arrow_up