Художники з України та Німеччини взяли участь у ХХІ Міжнародному пленері “Колорит”. Серед них були Заслужений художник України Василь Красьоха з Івано-Франківська, графістка Тетяна Поповиченко з Одеси, по троє художників з сусіднього Нововолинська та міста-побратима Цвіккау та інші тутешні і приїжджі художники. Загалом до нього долучилося 17 митців, які працюють у різних техніках і жанрах. Але у рамках пленеру усі вони мали створити живописні картини на тему “Минуле і сучасне княжого міста”. Результатами їхньої творчої праці можна було помилуватися на підсумковій виставці, яка розгорнулася у неділю, 23 червня, у фойє культурно-мистецького центру.
Яскравий живопис київського митця
Серед виставлених робіт одразу привертали увагу три роботи, написані з використанням дуже яскравих акцентів. Їхній автор — київський митець, член Національної спілки художників України Андріан Бабюк. Має художню майстерню, а також працює викладачем мистецтва. Мав у столиці 17 персональних виставок. А до Володимира приїхав завдяки художнику Цезарію Ганушкевичу, який бере участь у пленері другий рік поспіль.
Андріан Бабюк переконаний, що живопис повинен бути яскравим. Він працює в авторській техніці — пише акриловими фарбами, доповнюючи палітру флюоресцентними барвами: “Це сучасні матеріали, працювати з ними приємно, бо швидко сохнуть і набагато яскравіші, ніж олійні фарби. Флюоресцентні кольори ядучі, тому їх треба давати потрошки — тоді вони будуть як ліки для полотна, а не як отрута. Врівноважую їх приглушеними, спокійними тонами”.
– Я вперше у Володимирі, і він мені дуже сподобався — старовинне містечко на краю Європи, – ділиться художник. – Це мій шостий пленер, але на Волині ще не бував. У своїх картинах передав враження від того, яким побачив місто. Ніколи не працюю безпосередньо з натури, пишу опісля, по враженнях. “Дослівне” відтворення довколишньої дійсності — то не для мене. Зрештою, з цим набагато краще може впоратися фотографія. А живопис має передавати внутрішню енергію художника.
Що вразило гостей із Цвіккау
Поспілкуватися із трьома митцями, які приїхали на пленер з німецького міста-побратима Цвіккау, допомогла перекладачка Тетяна Маярчук. Еберхарт Паул, Рамона Маркштейн та Аннета Фрітзах поділилися враженнями від Володимира-Волинського та нашого пленеру, розповіли про свою творчість та мистецьке життя Цвіккау.
– Я не очікував такого чудового рівня організації, – зізнається пан Еберхарт. – Думав: сядемо всі разом десь на галявині і будемо малювати увесь тиждень. Але тут була така цікава пізнавально-розважальна програма! Ми відвідали усі визначні місця міста, побували у музеї Стравінського та будинку, прикрашеному дерев’яними скульптурами. Нас вразило, наскільки дружними і привітними є люди в Україні. Ми багато спілкувалися, хоч перекладачка не завжди була з нами, та знаходили спільну мову. Я дуже натхненний українськими колегами і почерпнув у них багато корисного для своєї творчості. Ваші митці – щирі, талановиті і високо освічені люди, а ваше містечко – симпатичне і чисте.
Усі троє художників зазвичай працюють у різних напрямках, але на володимирському пленері їхні зацікавлення часто збігалися. Рамона у рідному місті відома портретами, які пише акварельними олівцями. Завдяки цьому вони вдаються яскраві, насичені. У рамках пленеру малювала Василівську церкву, кірху, культурно-мистецький центр, алею Стравінського і старенький будиночок поблизу Василівської церкви.
Аннета намагалася у різний спосіб інтерпретувати тему “старого й нового” у Володимирі, і, виходячи з цього обирала собі об’єкти. Так на її картинах з’явилися церква Віри, Надії, Любові (збудована зовсім недавно, але в традиційному, старовинному стилі), музей Ігоря Стравінського (старий, але оновлений особняк). Також її увагу привернула Василівська церква: для католиків і лютеран барвиста внутрішня оздоба і вигадливий силует храму — незвичні і дуже цікаві.
Яскраві розписи православних церков полонили уяву й Еберхарта. А ще йому припала до душі творча спільнота міста — музиканти, художники, які проводили час, спілкувалися,співали на Креативній галявині в парку, за допомогою музики й мистецтва долаючи мовні бар’єри.
Загалом у німецьких та українських майстрів пензля більше спільного, ніж відмінного, зауважують гості. У Цвіккау діє об’єднання митців, до якого входять не лише художники, а й фотографи. Працюють у трьох напрямках — з дітьми, з молоддю і з дорослими. Як і в Україні, там художники не живуть лише з творчості, а паралельно мають основну роботу — іноді пов’язану з мистецтвом, іноді — ні. Так Аннета викладає малювання у гімназії, Рамона реставрує церкви і проводить майстер-класи та воркшопи. А Еберхарт інженер, який уже після виходу на пенсію почав всерйоз займатися тим, що раніше було його хобі — малярством.
– Сподіваюся, що війна на сході незабаром закінчиться, Україна приєднається до Євросоюзу, відновляться вулиці, відреставруються старі будинки, й ви відчуєте себе мешканцями справді європейської країни, – побажав на завершення розмови Еберхарт. – Щиро захоплююся українцями і бажаю вам лише щастя.
Віталіна МАКАРИК.
