На головну Інтерв'ю Студентське життя: перезавантаження. Розмова з головою студради коледжу Катериною Міщан

Студентське життя: перезавантаження. Розмова з головою студради коледжу Катериною Міщан

542

Голова студенської ради педколеджу імені А.Ю. Кримського, учасниця танцювального колективу «Юність», адміністраторка інтелектуального квізу«MindGame», учасниця Школи лідера, всеукраїнського форуму «САД», Студентської республіки – усе це про Катерину Міщан. Третьокурсниці спеціальності «початкова освіта» з напрямком «хореографія» не лише вдається очолювати рейтинг найкращих за успішністю студентів, а й виступати на концертах, брати участь у танцювальних конкурсах, студентському самоврядуванні та молодіжній активності. Зокрема, нещодавно Катю обрали до складу журі з усієї України, яке оцінюватиме проекти на конкурсі від UNICEF.

Як дівчині вдається все встигати, звідки бере мотивацію і як вступ до коледжу допоміг їй повністю перезавантажитися, говоримо з нею за кілька днів до Дня студента.

- реклама -

– Катю, ти завжди була такою активною?

– Ні, якщо чесно. У школі я ніяк не могла себе знайти і не дуже любила шкільне навчання. Тож коли вступила у коледж, поставила за мету брати для себе усе від студентського життя, користуватися всіма можливостями. В якийсь момент навіть відчула, що трохи загралася, бо набрала на себе забагато. Але це мені й подобається. Ідеш на один проект, за ним підтягується другий, третій.  І це дуже круто. Мене часом запитують: навіщо ти десь їздиш, це таке занудство. Думають, що студентські форуми – це просто сидіти і слухати лекції. Але насправді це про спілкування, нові контакти, нових друзів з різних куточків України.

Я можу сказати, що ставши студенткою, повністю перезавантажила своє життя. Мої і мамині друзі дивувалися, казали, що це якась інша людина. А я просто зрозуміла, що досить – дев’ять років просиділа на одному місці, пора починати щось робити. Бо час минає, життя йде. Все в твоїх руках, і поки сама не захочеш, ніхто за тебе того не зробить.

Я всім розказую, що головне – бажання, це мій основний меседж. Щиро вірю, що 99 відсотків успіху залежить від нас самих. Тому треба поставити ціль і мотивувати себе, усвідомити, для чого тобі це потрібно, для чого ти до неї ідеш. А ще мені дуже стала в пригоді бабусина порада: «Працюй на авторитет, а потім він працюватиме на тебе». На першому курсі коледжу жоден концерт без мене не обхадився, у танцювальному класі днювала й ночувала. Але це почало приносити свої бонуси.

– Таке насичене життя вимагає неабияких навичок з таймменеджменту. Маєш якісь свої фішки, які дозволяють все встигати?

– Спершу однокурсники дуже дивувалися, навіщо я в коледжі щороку заводжу щоденник, типу шкільного. Адже у студентів цього вже не вимагають. Я ж записую туди не лише завдання на пари, але й різні справи, які маю зробити у коледжі і поза ним. Інакше багато чого можна прогавити, забути, пропустити. В мене є ціла система позначень, які розподіляють їх по пріоритетності. У задачі занотовую, бо це, по-перше, мотивує їх виконати, «поставити галочку», а по-друге, нічого не забути.

– Для цього всього, мабуть, треба мати дуже сильну мотивацію – внутрішню або ж зовнішню. У тебе яка?

– Допомагає усвідомлення того, що це дійсно важливо – змінити себе повністю, кардинально перезавантажитися. Раніше, до речі, я в це не вірила. Думала, що якщо людина була пасивна, то й завжди такою буде. Але зуміла собі довести, що це не так. Кожен завершений проект, кожен студентський форум тягне за собою наступний, хочеться ще і ще. Мотивує навіть не те, що тебе хвалять, ні. Більше – внутрішнє відчуття: «Я змогла! Знову і знову!»

– Але всі ці форуми, зустрічі, з’їзди бувають не дуже часто. Що тебе спонукає тримати такий високий темп і планку щодня?

– Я розумію, що, працюючи над маленькими повсякденними задачками, все одно іду до чогось більшого, до нової себе. Вдосконалююся.

На жаль, карантин привів із собою відчуття вигорання. Я побачила, що в мене стрімко падає настрій, нема мотивації щось робити. Але потім сказала собі: якщо вже маєш вільний час, чому б не використати його для чогось корисного?

– Використала карантин для того, щоб відкрити в собі щось нове?

– Почала більше займатися тілом в плані розтяжки. Мені це цікаво, до того ж хочу з хореографією пов’язати своє життя. Тому це знадобиться в майбутньому.

– Тобто наразі твоє основне хобі – танці?

– Так, і студентське самоврядування та активність. . Це, мабуть, найкраще, що трапилося зі мною в коледжі. А ще люблю чимось займати руки – картини по номерах, алмазна вишивка тощо. Це своєрідна медитація, яка заспокоює. І корисна альтернатива залипанню в телефоні.

– Розкажи, як виглядає студентське життя у педколеджі?

– Я була приємно здивована, коли побачила, що студенти завжди можуть розраховувати на підтримку з боку класного керівника, викладачів. Взагалі я переконана, що їх  не треба боятися, з ними варто спілкуватися, обговорювати те, що тебе цікавить і турбує, отримувати від них якісь поради та інсайти. Дехто, можливо, мене за це критикує. Але моя позиція така

Педколедж змінює людей, це на сто відсотків правда. Якщо хочеш якось розвиватися, ти точно знайдеш щось для себе. Море моментів, де тобі допоможуть і підкажуть, купа гуртків, де можеш реалізувати свої творчі чи наукові ідеї. Це дуже класно.

На жаль, карантин багато наших планів та ідей перекреслив. Тому зараз, коли навчання триває в онлайні, студентське життя стало на паузу. Але ми всі чекаємо моменту, коли зможемо повернутися до нього.

– Молодь зараз – це основні агенти змін, які активно включаються у життя міста, країни. З твоєї точки зору, чого у Володимирі не вистачає для молоді, що б ти змінила?

– Усе-таки бракує дітям і підліткам місць, де б вони могли себе реалізувати. Замало можливостей, де провести вільний час або якось проявити свої таланти. Маю на увазі не в стінах якогось навчального закладу, а взагалі у місті. Хочеться якихось вуличних активностей, які б згуртовували людей. А ще я завжди мріяла, щоб у нас з’явилися заклади для сімейного відпочинку – навіть не розважальні центри, а щось для змістовного дозвілля, куди дітки могли би прийти зі своїми батьками на прогулянку.

– До речі, серед нових різновидів дозвілля, запроваджених у місті – ігри «MindGame», в організації яких ти береш участь у команді адміністраторів. Чому вирішила до них долучитися?

– Колись, на «Студентській республіці», вперше зіграла в таку інтелектуальну гру. Була вражена і захоплена. Тож коли Діма Омелянюк запропонував долучитися до організації подібних заходів у місті, залюбки погодилася. Я не граю, натомість збираю відповіді команд, підраховую результати, виконую інші адміністративні завдання. Але відчувати цей драйв, бачити ці емоції і усмішки – не менш захопливо, аніж сидіти за ігровим столом.

– Після коледжу плануєш продовжувати своє студентське життя? Яким хотіла б його бачити?

– Дуже хочу навчатися хореографії! І хоч у мене в запасі ще є рік, але я уже шукаю інформацію про університети, думаю над підготовкою до вступу. Танці – це головне заняття мого життя, до якого я повертаюся раз за разом. В танцювальному залі можу бути годинами і не помічати, як летить час. Але я ніколи не була людиною, яка лише вчиться. Тому хочеться, щоб студентське життя в університеті було не менш активним, ніж у коледжі.

Розмовляла Віталіна МАКАРИК.

Поділитися
- реклама -

Прокоментувати

Введіть Ваш коментар
Введіть Ваше ім'я

1 × пять =