В музеї відбулася історична година « Голодомори в Україні. Забуттю не підлягає». В експозиції розгорнули фото-документальну виставку, яка висвітлює трагічні події, які відбувалися в Україні в 1921-1922, 1932-1933 та 1946-1947 роках.
За підрахунками істориків, від штучних голодоморів в Україні, які були організовані тоталітарним режимом, загинуло понад шість мільйонів людей, був знищений генофонд української нації.
Перед студентами вищого професійно-технічного училища виступили свідки Голодомору 1946-1947 років Галина Яровенко і Петро Попович.
Галина Дмитрівна народилася у 1937 року у селі Соболівка Шполянського району Черкаської області. Про голод 1932-1933 років їй розповідали батьки і дідусь. Її дідусь, інвалід Першої світової війни врятував свою сім’ю завдяки тому, що у йому залишили корову (пошкодували малих дітей).
Про голод 1946-1947 років пані Галина пам’ятає сама. В той час вона з іншими односельцями їла млинці, зроблені з калачиків і лободи, листків акації і кори дерев… Їм вдалося вижити… Усе свідоме життя Галина Яровенко навчала дітей української мови і літератури, але сумні спогади з дитинства збереглися назавжди.
Її чоловік Петро Попович народився у селі Юрівка Звенигородського району на Черкащині. Сивочолий чоловік(військовий у відставці) зі смутком згадує, як довелося по крупинках збирати зерна у мишачих норах, аби вижити… Ще довгий час у їхній сім’ї з острахом говорили дітям про голодомор, але боялися мовити про це вголос…
Учасники музейного заходу запалили свічку пам’яті і скуштували по шматочку смачного чорного хліба, якого так не вистачало українцям у голодному 33-му…
Богдан ЯНОВИЧ,
науковий співробітник історичного музею.
