На головну Новини Своїми віршами пенсіонерка мріє поділитись із матерями загиблих воїнів

Своїми віршами пенсіонерка мріє поділитись із матерями загиблих воїнів

405

73-річна вчителька-пенсіонерка з Льотничого Лідія Козак уже декілька років виношує ідею щодо збірки своїх віршів, присвячених війні на Сході, яку мріє надрукувати, аби подарувати усім володимирським матерям, чиї сини віддали життя, захищаючи рідну землю. З такою ідеєю та списаними віршованими рядками шкільними зошитами, у яких жінка вилила увесь свій більта розпач, вона завітала до нашої редакції.

Від фельдшерки до вчительки

- реклама -

Лідія Козак родом із села Городині Рожищанського району. Хоч і народилась 1 вересня, через що їй усі жартома пророкували вчительську долю, після школи пішла вчитись на фельдшера до медучилища, котре закінчила із відзнакою. Працювати молода спеціалістка повернулась у рідне село, де вийшла заміж за вчителя початкових класів.

– Працювала тоді на два села, між якими доводилось пересуватись страшним бездоріжжям. Чоловік, дивлячись, як мені важко справлятись з роботою та хатніми клопотами, а у нас на той час уже було двійко дітей, запропонував змінити професію. У сільській школі якраз звільнилось місце вчителя біології, тож спершу викладала цей предмет, але оскільки більше тяжіла до історії, то вступила саме на істфак Луцького педінституту, – розповідає пані Лідія.

Після таких життєвих перемін кар’єра жінки стрімко ринула угору – Лідію Козак обрали головою сільської ради, пізніше призначили  парторгом від райкому партії, після чого стала директоркою школи. Попри успішну кар’єру не побоялась покинути рідне село у 80-х роках і переїхала із родиною слідом за своїми батьками до села Льотниче Володимир-Волинського району. Каже, що тут мешкала вся їхня родина, яка в роки війни була  виселена «з-за Бугу». Після переїзду влаштувалась на роботу у Льотничівську школу, де викладала історію аж до виходу на пенсію.

Серед ночі приходять віршовані рядки

Свій перший вірш Лідія написала в 11 класі, коли у школі задали твір на вільну тему. Випускниця-медалістка виклала твір про батьківщину у віршованій формі, чим дуже вразила всіх вчителів. Далі, каже, було не до віршів, адже почалось доросле життя, сповнене щоденних турбот та проблем. Та згодом повернулась до віршованого слова, коли почала писати вітальні вірші, присвячені ювілярам та іменинникам, невдовзі жінка почала писати такі вірші і на замовлення.

– Натхнення писати приходить до мене, як правило, уночі. Часом аж дивуюся, звідки у голові беруться ті віршовані рядки, що лягають один за одним на папері. Прокидаюсь серед ночі із якоюсь думкою в голові, то мушу одразу її записати, бо до ранку забуду. Тому біля мого ліжка завжди лежить зошит, ручка та ліхтарик. А, буває, що рими спадають на думку і вдень, коли йду доїти своїх кізоньок, яких у мене аж чотири, – із посмішкою розповідає поетка.

Кілька віршів пані Лідії навіть покладено на музику, яку написав її чоловік Микола. Одна з них, присвячена батьківству та дітям, настільки приглянулась колишній учениці чоловіка, котра працює вихователькою у Дніпродзержинському дитсадку, що переписала собі слова і мелодію, аби використати її на випускному у своєму дошкільному закладі. Невдовзі жінка зателефонувала і розповіла, який фурор викликала ця пісня, яку вихователі заспівали для батьків.

До карантину пані Лідія була однією з найактивніших студенток університету третього віку та учасницею художньої самодіяльності. У 2016 році у місцевому терцентрі відбувся творчий вечір Лідії Козак «Вірші, написані серцем», після якого невдовзі психолог цієї установи надіслала вірші талановитої поетеси-аматорки на конкурс «Струни душі», який проводило всеукраїнське видання «Соціальний захист». У результаті вірші Лідії Козак посіли перше місце у творчому змаганні пенсіонерів з усієї України і до неї навіть приїжджала брати інтерв’ю журналістка із радіо.

Пам’ять про подвиг бійців у віршах матері воїна

Літо 2014-го року видалось для пані Лідії найтривожнішим за все її життя, адже старший син під час першої хвилі був мобілізований до війська і у складі героїчної 51-ї бригади перебував у багатьох «гарячих» точках Сходу країни. Із материнських переживань, які не відпускали жінку в очікуванні телефонних дзвінків, згодом один за одним почали народжуватись вірші, яких тепер є понад шість десятків.

«Розумом не можу осягнути, що в країні йде уже війна. Як то так? Слов’янин брат на брата смертоносну зброю підійма!» – запитує жінка у віршованих рядках і тут же жалісно зітхає: «Синочку мій, синочку дорогий, за що тобі гірка судилась доля? Ти ж хлібороб від діда, від батьків, а нині танком ореш чорне поле».

У Лідії Козак ледь серце не вискочило із грудей, коли почула від сусідки звістку, що боєць із таким же ім’ям та прізвищем, як і її син, отримав у бою важке поранення. Того дня на телефонні дзвінки матері він не відповідав, тож жінка уже не знала, що й думати. Добре, що мала контактні номери його побратимів, адже від них і дізналась, що з сином усе добре, але зателефонувати поки не може. Та від пережитого за день стресу у жінки підскочив тиск і вона упала на долівку, втративши свідомість. Відтоді має проблеми із ногами.

– Дуже хотіла б видати книжечку про атовців та подарувати її кожній мамі з Володимирщини, котра втратила на війні свого сина. Важко навіть уявити, що переживають ці жінки, адже мій син, на щастя, повернувся живий, а їхні уже ніколи не переступлять поріг рідного дому. Дехто мені закидає, мовляв, навіщо ворушити те, що болить? Проте материнський біль не вщухне навіть із плином часу, а пам’ять про подвиг їхніх синів має жити, – ділиться своїми намірами пані Лідія.

Літня жінка останні роки пересувається із ціпком, проте попри проблеми із здоров’ям не полишає своєї мрії. Каже, що хоче сходити до військкомату, аби дізнатись скільки бійців з Володимирщини полягло на Сході і вже навідувалась у приймальню нардепа Ігоря Гузя з проханням підтримати цей проєкт матеріально. Та перш, ніж братись за збір коштів, жінці ще потрібно дізнатись скільки ж коштуватиме друк збірки у котромусь із волинських видавництв. Якщо хтось із наших читачів має бажання допомогти у тому, аби збірка побачила світ, звертайтесь зі своїми пропозиціями до нашої редакції.

P.S. Незадовго після цієї публікації на сторінках газети у редакцію звернувся очільник Льотничівського осередку ветеранів АТО/ООС Віктор Гись, котрий запропонував свою допомогу, аби збірка таки побачила світ. На думку Віктора Васильовича поетичну збірку варто доповнити  короткою біографічною інформацією про наших земляків, котрі загинули на Сході упродовж 2014-2020 років. І вже дізнався, що друк такої збірки накладом у 200 примірників у Нововолинському видавництві коштуватиме близько 10 тисяч гривень.

Наразі на ім’я Лідії Козак  відкритий рахунок у банку і вже розпочався збір коштів, тож кожен, хто бажає долучитись, може перерахувати будь-яку посильну для нього суму. Свою допомогу у фінансуванні уже пообіцяли керівники Зимнівської громади та кількох місцевих підприємств.

Реквізити: Отримувач Козак Лідія Миронівна, ідентифікаційний код отримувача 1777623564, АБ «УКРГАЗБАНК», код банку отримувача 320478, IBAN UA273204780000026208131473601 (в призначенні платежу обов’язково зазначити повний номер субрахунку – 26208131473601.500101.980).

                                                                                                Тетяна ІЗОТОВА.

 

Поділитися
- реклама -

Прокоментувати

Введіть Ваш коментар
Введіть Ваше ім'я

три × три =