– Прикро, коли робиш людям добро, а вони відповідають невдячністю, – каже водій каналопромивальної машини КП «Володимирводоканал» Михайло Климчук, – не цінують нас, пенсіонерів, які продовжують працювати з нечистотами, не дивлячись на вік та специфіку роботи, що є важкою та водночас малопомітною, яку мало хто готовий виконувати. Серед тих, хто не гидує працювати з людськими відходами життєдіяльності та іншим сміттям, майже немає молоді, крім Сашка Нагайцева, котрому потрібно віддати належне. Бо усі інші – люди пенсійного віку.
Федорович або дядя Міша, так кличуть Михайла Климчука колеги. Він один із ветеранів підприємства, який знає його від «А» до «Я». А ще той, хто робить наше місто чистим, оскільки прочищає каналізаційні та ливневі мережі, а ще його можна бачити під час миття парапетів перед урочистими датами та святами, пам’ятників та бруківки у центральній частині міста. Тож по праву можна сміливо сказати: він той, хто миє місто.
Михайло Климчук родом з Тернопільщини. Там закінчив сільськогосподарський технікум і пішов до війська. Віддавши борг батьківщині, влаштувався машиністом автокрана на «Рівнесільбуд» – об’єднанні, яке на той час займалося будівництвом підприємств на Волині, Львівщині та Рівненщині. З часом пересів за кермо легкової автівки, на якій возив його керівника. Зі слів Михайла Федоровича, він був свідком, як у Камінь-Каширську зводили завод з виробництва продуктових товарів, у Ковелі – підприємство, на якому вробляли крохмаль, у Локачах будували хлібозавод. Саме у Локачах і познайомився з майбутньою дружиною Інною, котра тільки закінчила медичний інститут і була призначена на посаду завідувачки приймального відділення на той час Володимир-Волинської лікарні (нині ТМО), де працює й досі. Після одруження Михайло переїхав до Володимира та влаштувався у місцеве АТП, а за якийсь час перейшов працювати у автоколону, у якій трудився аж до 1994 року, поки не потрапив на водоканал, де сів за кермо «ЗіЛа», на якому, пригадує, возив хлор у балонах. Також трудився слюсарем. Та коли у 2020 році водоканал придбав каналопромивальну машину, пересів на неї, відтоді його робота стала ще відповідальнішою, оскільки очищення каналізаційних систем вимагає майстерності й технічного розуміння.
– Пригадую перший свій «тест-драйв» на «Iveco». Надійшов виклик на вулицю Поліської Січі, там забилась каналізаційна мережа. Тоді я вдало відпрацював на новій спецтехніці, після чого чистка каналізації стала для мене буденністю, – розповідає він. – Попри те, що робота пов’язана зі створенням комфорту для людей, на жаль, вони не завжди хочуть це розуміти, й іноді замість розуміння та вдячності влаштовують скандали. Також доходить до ситуацій, коли кидаються з кулаками, не зважаючи на вік. Річ утім, що нерідко доводиться чистити мережі, які знаходяться на території дворів багатоповерхівок. І ось тут виникає проблема з доступом до колодязя через автівки власників квартир, які, попри прохання, продовжують ставити їх на каналізаційних колодязях або загороджують доїзд до них. Якось під час роботи на мене накинувся молодик, вимагаючи, аби відігнав машину, яка на той момент була залучена в роботі. Щоб було зрозуміліше, уявіть: відстань від одного колодязя до іншого – 70 метрів. І ти стоїш зі шлангом, який знаходиться всередині, і який ледь втримуєш через високий тиск, а тут підходить чолов’яга й вимагає, аби ти негайно від’їхав. Коли намагаєшся пояснити, що не можеш цього зробити, хамить і кидається на тебе. Інколи приїжджаєш на виклик, просиш від’їхати, аби дістатися колодязя, у відповідь вислуховуєш лайку. Також важко пояснити людям, щоб не наближалися до мереж під час промивки каналізації через небезпеку. Заради цікавості деякі з них починають заглядати у колодязь у той час, коли працюю зі шлангом під тиском 150 атмосфер, який може у будь-який момент вирватися з рук і вдарити, або струменем води відкинути на кілька метрів. Також є ризик бути заляпаним лайном. Одного разу під час прочистки мережі бруд потрапив мені на обличчя, в результаті за лічені години опинився у лікарні з нагноєнням ока.
Каналопромивальна машина працює за принципом гідродинамічного очищення трубопроводів. Її основне завдання – очищення каналізаційних і дренажних систем від засмічень, відкладень, жиру, мулу та іншого бруду. Машина оснащена помпою високого тиску, яка подає воду через спеціальний шланг із насадками, ефективно руйнуючи навіть складні забруднення. Вода під тиском розбиває відкладення на стінках труб, вимиває мул та сміття. Така спецтехніка є незамінною для обслуговування міських каналізаційних систем, промислових об’єктів та дренажних споруд. Однак, зі слів Михайла Климчука, в зимову пору нею доводиться виїжджати лише в екстрених випадках, оскільки на холоді під час роботи може пошкодитись помпа, ремонт якої обійдеться у чималу суму. Тому у холодний період здебільшого для чищення каналізаційних мереж застосовують асенізаційну машину і людські руки працівників дільниці водовідведення. Хоча саме їхні золоті руки завжди були й залишаються у пріоритеті.
У працівників водоканалу, які створюють комфорт для людей, відновлюючи водопостачання у домівки, або очищаючи мережі водовідведення від бруду, бувають дні, коли працювати доводиться понаднормово. Та завдяки досвіду і старанності таких фахівців як Михайло Климчук багато складних ситуацій вирішується швидко й ефективно, а місто залишається чистим і комфортним для життя.
Жанна БІЛОЦЬКА
