Новини

Трагедія у Залужжі: Стала любов дорожчою за життя…

Архів
120 переглядів

Вони обоє були молодими… Вони безмежно любили одне одного, любили більше за життя. Як саме довели свою любов, судити не нам. Десь, може, поза цим земним буттям зустрінуться колись їхні душі, і вони вже ніколи не розлучатимуться, як мріяли ще тоді, коли попід руки допізна прогулювались вуличками такого рідного малесенького села Залужжя. Тут все було знайомим і безпечним, а попереду – невідомість, яка лякала. Віталій мав ще трохи більше року нести військову службу у Володимир-Волинській 14-й бригаді, а Діана, завершивши навчання у школі, обирала один з двох військових вишів: Львівський або Житомирський. Служба у війську – заняття відповідальне, таке, яке потребує великих затрат часу та самовіддачі.

День розлуки наближався невпинно. Вони обоє точно не знали, чи зможуть узагалі бачитись, і куди розійдуться їхні життєві шляхи. Він надто боявся її втратити, та не побоявся втратити себе. Палке почуття і юнацький максималізм підштовхнули хлопця до страшного рішення: якщо не з коханою, то й життя не миле. Минулого тижня Віталія із зашморгом на шиї знайшла сусідка, яка зранку, поспішаючи на город, проходила повз обійстя. Рятувати його було вже пізно.

У родині, крім двадцятирічного Віталія, ще четверо дітей, а мама перебуває на останніх тижнях вагітності, очікує народження хлопчика. Жінка досі не може повірити, що ось так раптово відійшов у вічність її добрий і чуйний син, якого завжди вважала своєю опорою, адже у вільний від служби час хлопець охоче допомагав удома по господарству, та й народження братика з нетерпінням чекав, обіцяв доглядати.

Діана ледве пережила той чорний день, коли хоронили її нареченого, після прощання з померлим додому забрала його портрет. Побивалась за ним, а вже через два дні у її родині теж сталась непоправна втрата – померла бабуся дівчини. Допоки сім’я метушилась, організовуючи поховання, Діана подумки була з коханим. А потім раптом пішла так само, як і він, – з зашморгу в одній із господарських споруд на подвір’ї вийняли уже бездиханне її тіло. На столі поруч із портретом Віталія лежала передсмертна записка: «Вибачте мамо, я йду до коханого. Я тебе дуже люблю, але без нього жити не можу. Поховай мене у випускному платті біля нього». У вересні їй мало виповнитись лише 17. Випускне плаття, яке так личило дівчині, поклали в труну, а одягли її, як і годиться, у весільну сукню. Більш гіркого короваю, як у цих закоханих, село ще не ділило. Вони обоє були молодими…Вони такими залишаться вічно.

Чому зробили саме такий вибір, чому пішли з життя, не дізнавшись навіть, яке воно насправді? Щоразу задаємо ці питання собі, бо їх уже ні про що не запитаєш. Чуємо розповіді інших, але це лише версії.

А все може бути надто просто: молоді, щирі, незачерствілі від життєвих проблем серця не витримали тих надмірних почуттів, вразливим, ще зовсім дитячим душам не вистачило дорослої мудрості боротись із обставинами, а не з собою. На жаль, таки вистачило відваги зробити крок, який не кожній людині під силу.

Оминути цю трагічну історію, обмежившись повідомленням у поліцейській хроніці, ми не мали права. Ці двоє людей, таких щирих та світлих, жили зовсім поруч. Але нехай вас не дивує, що стаття простенька і несенсаційна. Дуже вже бюлюча ця рана для родин, того, що трапилося, не повернути назад, якими не були б подробиці цієї трагедії…

Вивчаючи поглиблено для свого дипломного дослідження тему суїциду, а саме так називають самогубство, я добре знаю про можливий невідворотний «ефект Вертера», який полягає у тім, що після публікації на перших шпальтах газет повідомлення про самогубство, число скоєних суїцидів різко збільшується. Причому саме в тих регіонах, де трагічний випадок отримав особливо широкий розголос. Тож аби добрим словом вшанувати пам’ять загиблих Віталія та Діани, але не спричинити повторів подібної трагедії, уникнемо кричущих заголовків. Принагідно хотілось би звернутись і до колег-журналістів з інших видань не робити наголосів на таких делікатних темах.

Давайте, не будемо обговорювати і можливі причини, які змушують людей прощатись із власним життям. Бо загальну відповідь на це питання ще в ХІХ столітті дала наука: Еміль Дюркгейм на основі масштабних соціологічних досліджень давно довів, що передумовою суїцидів є в першу чергу «аномія» – соціальна нестабільність, суспільний неспокій, зниження загального рівня законності та моралі, економічна криза, революційні та бунтарські потрясіння в країні, а не психологічні проблеми окремої людини. Тому у тім, що масово йдуть з життя молоді люди, ніхто не винен – винен лише складний та нестабільний час. А те, що ми помилково іноді називаємо причинами, насправді лише привід для сплеску емоцій, які ведуть за собою навіть такі непоправні вчинки, як позбавлення себе найціннішого у світі – життя.

За коментарем з приводу схильності молоді та дітей до самогубств звернулась також до директора міського центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді Ірини Пикалюк, яка розповіла, що спеціалісти установи приділяють увагу такій темі у роботі з батьками, особливо у родинах, які належать з різних причин до групи ризику. Серед факторів, які вказують на можливість вчинення суїциду, вона зазначила попередні спроби чи погрози самогубства, сімейні проблеми, афективні розлади та важкі втрати тощо.

– Важко дати пораду, підтримати, коли підліток відгородився від усього світу, знервований та озлоблений. – розповідає Ірина Олександрівна. – І все ж слід спробувати допомогти йому усвідомити, що самогубство – це неприйнятий спосіб виходу з важкого становища. Головним же превентивним заходом щодо вчинення самогубства постає запобіжне запевнення дитини в тому, що її життя дуже цінне для інших, і завжди, за будь-яких обставин, близьке оточення зрозуміє її. Зважаючи на останні події, потрібно також особливо слідкувати за змістом телепрограм, комп’ютерних дисків, відеоігор, якими захоплюється людина з іще недостатньо сформованою психікою, допомагати у виборі кола спілкування, гідних друзів, намагатись спільно долати труднощі та перешкоди, вірити в дитину та виховувати у неї любов до життя.

А ще назавжди запам’ятались мені поради практичного психолога, канадійки Бонні Лєвайн, на тренінг до якої колись вдалось потрапити. Вона розповіла про один з найдієвіших прийомів роботи з людиною, яка схильна вчинити самогубство: не висловлювати своєї підтримки, а навпаки, просити допомоги у неї. Так, так. Саме допомоги, переконуючи, що вам без цієї людини не обійтися. «Ти потрібен мені», – проста фраза, яка може врятувати від зведення рахунків з життям.

Що ж, інколи може здаватися, що саме нам так тяжко і нестерпно, як нікому іншому у світі. Але не варто забувати, що життя дуже крихке, і ставитись до нього потрібно бережно. Не лише заради себе, а й заради тих, хто поруч. Бо якщо у пошуках вічного спокою розбити його нам вистачить і миті, то уламки назавжди залишаються і ятрять серця людей, що нас люблять. Цінуймо себе і один одного. Будьмо добрішими і милосерднішими, робімо цей світ кращим. Не буває увесь час однаково гладко, але все можна подолати, якщо дуже любити це іноді важке, іноді непередбачуване, але завжди дорогоцінне життя.

Юлія ПАШКОВА.

Коментарі
Теги: Залужжя, поради психолога, самогубство, трагедія, Юлія Пашкова
Поділитися
Головні новини
Реклама
keyboard_arrow_up