Із фронтів до нас долітають і переможні новини, і гіркі звістки про втрати. Свої життя на захист України від ворога поклали молоді хлопці й зрілі чоловіки, сини, кохані і батьки з різних громад району. Запам’ятайте їхні імена.
Віктор Музичук (м. Володимир)
“Найкращий вчитель”, “улюблений вихователь” – так про Віктора Музичука відгукуються його учні. “Справедливий, щирий, добрий колега”, – кажуть його співробітники. Історик за освітою, Віктор Музичук викладав дітям історію та право. Працював вихователем Володимирського ліцею “Центр освіти” Волинської обласної ради. Учив ліцеїстів бути добрими одне до одного, вдумливими, чесними і відважними, патріотами своєї країни.
Коли ворог нахабно і відкрито вдерся в Україну, Віктор Музичук став до лав ЗСУ. З моменту мобілізації у серпні гідно і віддано, із честю ніс службу, захищаюся нашу землю від рашистів. На жаль, не дочекався моменту, коли вся країна буде звільнена від цієї погані. Під час виконання одного з бойових завдань із захисту територіальної цілісності та незалежності України сержант Віктор Музичук загинув. Було Герою 45 років. У нього залишився неповнолітній син.
Євген Ворошик (м. Володимир)
Для Євгена Ворошика війна розпочалася не 24 лютого, а в 2014 році. За рік до того 20-річний юнак, після проходження строкової служби, підписав контракт із ЗСУ. Хлопець служив в аеророзвідці і захищав Україну від посягань ворога увесь цей час. Зараз 29-річний старший сержант обіймав посаду командира відділення взводу безпілотних авіаційних комплексів батареї управління та артилерійської розвідки.
Те бойове завдання в районі населеного пункту Першотравневе на Харківщині мого бути просто одним із низки успішно виконаних за час повномасштабного вторгенння. А стало останнім. Отримані в бою пораненні виявилися надто важкими. Харківські лікарі намагалися врятувати захисника, але не змогли. Євген Ворошик помер 4 жовтня у шпиталі міста Харків.
У Героя залишилися мама, дружина та дворічний синочок. Поховали полеглого воїна з усіма військовими почестями на кладовищі села Поничів.
Андрій Кицюк (м. Нововолинськ)
Він був прикладом і натхненням і для тих, хто знав його особисто, і для тих, хто просто підписався на сторінку воїна, де той ділився своїми міркуваннями і збадьорливими історіями. Не по роках зрілий, глибокий, начитаний юнак, Андрій Кицюк завжди мав чітку громадянську позицію. Ще навчаючись у Нововолинському коледжі, згадують його однокурсники, казав, що хоче стати воїном і захищати Україну. Завжди позитивний і життєлюбний, з прекрасним почуттям гумору, він мав дивовижну здатність піднімати бойовий дух і надихав на боротьбу.
Навіть після поранень Андрій повертався на фронт – до побратимів, до зброї. Нищити рашистів, гнати їх геть із рідної землі. “Причина проста: бо хлопці з Волині не здаються!”, – пояснював він. Друзі розповідають, як планували з ним відсвяткувати Перемогу. На жаль, не судилося.
Житель Нововолинська, старший солдат Андрій Кицюк, загинув на Харківщині, боронячи українську землю від ворога. Було Герою 28 років.
Юрій Коляда (Затурцівська ТГ)
Молодий юнак, житель Затурців Юрій Коляда віддав своє життя за Україну у бою на Харківщині. Спогадами про нього поділилася його подруга дитинства Ірина:
«Юрчику, не вірю і досі… Ніколи б не подумала, що когось з моїх друзів дитинства не стане. Ми з тобою виросли, бавились, робили плоти з пластикових пляшок, ловили жаб, пекли бульбу і сало на кострі, будували хатинки на деревах. До речі, в тебе була найкраща на районі, в ній ти святкував свій День народження, і тоді до тебе прийшло так багато людей, що ми ледь усі помістились.
Скільки доброго ти зробив для нашої сім‘ї! Завжди допомагав, жодного разу не відмовив. Не раз ми вечеряли разом, ми обідали, пили каву, говорили, потім подорослішали, і наші шляхи трохи розійшлись. Але щоразу при зустрічі питали одне одного, як справи.
Як же це все несправедливо! Ти мав би будувати своє майбутнє, свою сім‘ю, свій шлях… Але твоє життя забрали…
У пам‘яті ти залишив лише хороші і добрі спогади. Ти був добрим, чуйним, веселим і смішним, Юрчику! Вічна тобі пам‘ять! Герої не вмирають».
Юрко Коляда загинув у боях неподалік Чугуєва. В останню дорогу його проведуть у рідному селі.
Редакція газети «Слово правди» висловлює глибокі співчуття рідним і близьким полеглих воїнів. Вічна пам’ять і шана Героям!
