На головну Новини Царство котиків і собачок у волинському прикордонні

Царство котиків і собачок у волинському прикордонні

452

У далекому прикордонному селі, у звичайній господі, схованій за високим парканом і під крислатими горіхами, знайшли свій дім більш ніж пів сотні хвостатих домашніх улюбленців. Опікується ними пані Валя – колишня ветеринарка з шахтарського міста, яка створила прихисток для котиків і песиків, яким не пощастило у житті. У її муркітливо-гавкотливе царство ми завітали минулого тижня з волонтерами з-за кордону Джоном Данном і Ларисою Клейман, а також місцевими волонтерами Анастасією Азановою і Тарасом та Тетяною Малюками. І привезли харчі для тварин від британської благодійної організації ALFS, яка опікується потребами домашніх тварин. А заодно  познайомилися з його численними мешканцями.

«Чоловік помер, син трагічно загинув, тож я продала квартиру і оселилася тут, зі своїми котиками і собаками», – так у кількох словах розповідає пані Валя історію цього прихистку. Мешкають у ньому тваринки, які в різний час і за різних, переважно дуже неприємних обставин, опинилися на вулиці. Тепер у них є дім – з просторими вольєрами, високим парканом, який вберігає їх від небезпек зовнішнього світу (адже тварини, які безконтрольно бігають прикордонною зоною, підлягають відстрілюванню), їжею, медичним доглядом і, звісно, любов’ю та турботою, яку господиня прихистку дарує своїм «хвостикам».

- реклама -

   Кажуть, кішка має дев’ять життів. У котів, які мешкають у пані Валі, їх, як мінімум, точно два. І саме вона багатьом із них це друге життя подарувала. «Оцю кицю я побачила на смітнику. Маленька, дрібненька, вона лежала, ніби мертва. Я забрала, щоб належно поховати – а киця в моїх руках очуняла. Виходила її», – показує жінка на розкішну  кішку з довгою шерстю, в роду якої, вочевидь, були мейнкуни. Іншу кицю, розповідає пані Валя, знайшла на дорозі: її збила машина: «Думала, що вона мертва, вирішила принаймні забрати з проїжджої частини. І почула, що сердечко в неї ще б’ється. Вирішила рятувати – і таки вдалося».

Більшість її хвостатих вихованців – вцілілі в ДТП тваринки або ж постраждалі від жорстокого поводження людей. Одна кішка потрапила до рук ветеринарки на останніх днях вагітності з глибокою раною в районі хребта – мабуть, селяни ганяли її від домашньої живності, припускає жінка, і прокололи вилами. Залікувала тваринці рану, прийняла пологи, які були надзвичайно складними. Але зрештою народилося четверо кошенят – тепер це розкішні лискучі коти, які люблять бавитися одне з одним і з осторогою ставляться до чужих людей.

Усі коти пані Валі мають надзвичайно доглянутий вигляд. Шерсть у них вичесана, блискуча. Навіть старенька чорнявка Буся, якій виповнилося аж 20 років (поважний для кота вік!). Її господиня зазвичай тримає в хаті і лише в погожі теплі дні виносить погрітися на сонечку.

Є у прихистку і старожил серед собачок. 25-річний пес також врятований після автокатастрофи, мав перебиту лапку, але завдяки лікуванню пані Валі зміг одужати і зараз, попри також чималий вік, непогано почувається. Втім, мешкає він не в одному із собачих вольєрів, а разом з котами. Хоч цих тварин і вважають одвічними ворогами, він зумів з ними заприязнитися. «Мабуть, думає, що він – кіт», – сміється британець Джон, один із волонтерів.

   Решта ж собак  мешкають трохи віддалік. Кожен із них має окрему «квартиру» – просторий вольєр із затишною будою. Вони  активно реагують на несподіваних гостей, заливаючись дзвінким гавкотом, але коли бачать серед них господиню – підбігають полащитися. Пані Валя пояснює: хоч песики і мешкають у вольєрах, але вона їх регулярно вигулює територією садиби, щоб дати можливість вибігатися.

 30 котиків і стільки ж собак – це лише ті, які мешкають безпосередньо у садибі пані Валі. А ще вона опікується добрим десятком тваринок, яких залишили люди, котрі втікали від війни в Польщу. «Видно, не мали з собою документів чи належних щеплень, то повипускали тих котів і собак перед перетином кордону. Зараз вони бігають тут бідні, здичавілі. То я підгодовую, завойовую їхню довіру, щоб потім прихистити», – пояснює пані Валя.

Поки ми завершуємо екскурсію, волонтери вивантажують пачки, бляшанки й упаковки з котячим і собачим кормом. Ніби й багато, але видається, що для такого великого хвостатого товариства вистачить ненадовго. Втім, пані Валя дякує зі сльозами на очах, обіймаючи кожного з волонтерів. Каже: харчування – то найбільший клопіт. І тому, що витрати великі, і через логістичні проблеми, які настали з початком війни – не завжди в магазинах є достатньо потрібного корму. Тож така допомога від закордонних добродіїв – безцінна.

Британець Джон Данн, який привіз цей вантаж, розповідає про благодійну асоціацію «ALFS» з графства Гертфордшир, яка працює як своєрідний «банк їжі», надаючи корм тваринам, які цього потребують, а також допомагає підшуковувати нові домівки для чотирилапих улюбленців.

   «Ми також можемо допомогти з тим, аби деяких ваших вихованців прилаштувати в європейські сім’ї», – каже він, на що пані Валя аж відсахується: «Ні-ні-ні, вони для мене як родина, як мої діти, я не хочу їх кудись віддавати!». Вражений такою відданістю волонтер обіцяє: допомагатиме з кормом і ліками для її вихованців і надалі. Бо ж бачить, що живуть вони тут в турботі і любові.

   На прощання пані Валя відводить мене вбік і зізнається, що хоче уникнути публічності. Бо мала вже негативний досвід, коли люди, почувши про неї, приїжджали й підкидали небажаних для них тварин. «Я, звісно, люблю їх, але зрозумійте – і мої ресурси вичерпні, я не можу прийняти в себе геть усіх», – пояснює жінка. Тому на її прохання я не вказую назву села і навіть змінюю її ім’я. Нехай її приклад надихне інших людей, але водночас втримає від спокуси тих, хто надумав позбутися своїх улюбленців.

Віталіна МАКАРИК.

Поділитися
- реклама -

Прокоментувати

Введіть Ваш коментар
Введіть Ваше ім'я

один × три =