На головну Новини «Це й наша війна», – польська волонтерка Лариса Клейман

«Це й наша війна», – польська волонтерка Лариса Клейман

124

Ім’я Лариси Клейман вже не вперше з’являється на шпальтах нашоо видання. Ця жінка – одна з найактивніших закордонних волонтерів, яка згуртовує своїх співвітчизників у Польщі допомагати Україні вибороти перемогу у цій війні. Минулого тижня пані Лариса знову відвідала Володимир, привізши великий вантаж корисних речей. Тож ми скористалися нагодою познайомитися з нею і розпитати її історію.

«Я не пригадую якогось конкретного моменту, коли я вирішила, що допомагатиму Україні, – зізнається пані Лариса. – Ми досить важко переживали новини про те, що війна можлива, багато говорили про це між собою і з українськими друзями. Але не могли повірити, що це дійсно сталася. Але війна почалася. І щось, певно, в мені змінилося, бо я в той же день вирішила стати до боротьби.

- реклама -

Одразу відчула, що ця війна – це й наша війна. Нехай ми, поляки,  не йдемо на фронт, не вдягаємо броню і не стріляємо в росіян. Але це не значить, що й не можу «стріляти» в них у свій спосіб, допомагаючи Україні. Я впевнена: якщо кожен зробить бодай маленький внесок, то разом ми можемо допомогти чимшвидше зупинити це кровопролиття і російську агресію».

У Польщі пані Лариса займається зеленим туризмом. Її господарство «Гніздо у Феліціянові» – велике, гостинне і мальовниче. Розташоване на околицях Феліціаянова неподалік Унійова в центральній Польщі, воно приймає гостей з різних її куточків і з-поза меж країни. У господарстві живе багато різних тварин – від кіз до коней, є ставок з рибою. Відвідувачі тут можуть отримати й нічліг, і смачне харчування, і безліч цікавих занять та розваг на свіжому повітрі. Звісно, турбота про таке велике господарство вимагає багато часу і сили.

«Раніше ми гадали, що дуже багато працюємо і не маємо вільного часу, – усміхається пані Лариса. – Але з початком війни часу не лишилося ні на сон, ні навіть на те, аби поскаржитися на його брак. Ледь не цілодобово ми в телефонах на зв’язку з різними людьми у Польщі, в Європі і в Україні, збираючи, координуючи і доставляючи допомогу».

Пані Лариса розповідає: коли почалася війна, вона зателефонувала до знайомих і через них сконтактувала з володимирчанином Тарасом Малюком  (про їхнє з дружиною Тетяною волонтерство ми розповідали в одному з попередніх номерів). «Йому сказали, що є така дівчина в Польщі, яка має багато контактів і може допомогти. А я зрозуміла, що він тут на місці допоможе простежити, щоб надіслана допомога потрапила у правильні руки. І ми налагодили таку дружбу і співпрацю, яка викликає довіру», – каже пані Лариса.

Власне, уся їхня волонтерська діяльність побудована на сильній довірі між людьми.

«Усе має бути криштально чисто і ясно, кожна річ, яку ми привозимо, отримана від людей. І я мушу переконатися, що вона успішно потрапила до тієї особи чи тієї організації, якій зараз найбільше потрібна, що ніхто цього не украв, не продав, і повідомити тим, хто її пожертвував. Це для нас найважливіше. На такій довірі ми будуємо мережу контактів по цілій Європі», – пояснює полька.

З початком війни змінився не лише розпорядок життя самої пані Лариси, а й діяльність її «Гнізда». Наприклад, зі стодоли виселили коней і переробили приміщення у ряд помешкань, збільшивши таким чином кількість гостей, яких можуть прийняти. Господиня дала прихисток кільком вимушено переселеним українським сім’ям, які втікали від війни зі східних і південних областей, а ще вона безплатно надає нічліг і харчування волонтерам, які привозять допомогу для України. Для відпочивальників і місцевих мешканців влаштовують благодійні пікніки, де також збирають кошти на підтримку українців.

«Війна змінила нас, бо ми вже не є тими самими людьми, якими були до її початку. Зараз інші пріоритети. Робота в господарстві дозволяє нам жити на щодень, але вона не є нашим життям. Ми використовуємо її на те, щоб допомагати Україні. Це зараз найважливіше», – каже пані Лариса. На території «Гнізда у Феліціянові» стоять скриньки для пожертв, і кожен, хто тут зупиняється, може долучитися до збору коштів, за які потім купують потрібні Україні речі. Також у гостей обов’язково цікавляться, чим вони займаються і як би могли допомогти. Є такі, що кажуть: ми вже помогли, чим могли. А є такі, які зголошуються закупити, наприклад, ліки чи матеріал на пошиття розгрузок, чи ще щось. «До нас приїздить дуже багато різнихлюдей. І це дає можливість налагодити контакти з представниками різних сфер, професій і країв», – пояснює пані Лариса.

Змінилися й стосунки між українцями та поляками. «Так, ми ніби збудували між нашими народами міцний міст, який не зруйнує жодна російська бомба, – ділиться відчуттями пані Лариса. –  Ми подали одне одному руки, і це вже назавжди. Наша дружба тепер сильна, як ніколи, – вочевидь, завдяки росії. Хоч і кажуть, що на війні нічого доброго не можна збудувати, це якраз та єдина добра річ, яка нас наповнює».

«Ми приїжджаємо – люди нас вітають з розкритими обіймами, дякують за допомогу, яку привозимо сюди і яку надаємо українцям у Польщі. Але направду то ми маємо дякувати – і дякуємо вам за те, що не маємо росіян біля своїх будинків. То для нас найважливіше. Кожен поляк має за те сказати спасибі вам», – підкреслює волонтерка.

У своїх волонтерських справах Лариса Клейман працює не лише з Польщею – мережу контактів з різних країн Європи вибудовувала з першого дня, іноді пропадаючи у листуванні дні й ночі. Пояснювала потреби, розповідала про вже зроблене. «Це допомогло здобути довіру людей. І тепер вони до мене телефонують, пропонують і надають допомогу», – каже вона.

Допомога не завжди виглядає як «дамо вам пелюшки, дитячі суміші, продукти і ще щось, що нам не дуже потрібне, тільки заберіть це в нас». Часом це прагнення закрити якусь конкретну потребу.Скажімо, є дівчина з Британії, яка хоче допомагати тваринам – їжею, медикаментами, транспортуванням в Європу українських тварин-безхатьків тощо – і має можливості залучити до цього людей і кошти. Інша дівчина, з Німеччинирозповіла, що спеціалізована школа в місті, де вона живе, хоче підтримати спеціалізовану школу в Україні. І планують за липень і серпень зібрати гроші й передати сюди. Вони не можуть допомогти інакше – купити автівки, спорядження для війська чи їжу для людей, але можуть адресно допомогти закладу фінансово. І це теж добре.

 «Ми є тим контактом, який може скоординувати, аби допомога поїхала у правильні руки в належному керунку. Завдяки цьому можемо допомагати людям у різних сферах і напрямках», – пояснює Лариса.

   І хоч вантажі з гуманітарною допомогою переправляють у Володимир та акумулюють тут, далі за потребами речі передають в інші міста. «Якось зі мною сконтактувала українка Божена, яка має у Польщі інтернет-портал, і попитала, чи маємо продукти харчування, засоби гігієни і товари для матерів з немовлятами, бо вони збирають допомогу для тих постраждалих від війни, які живуть у Житомирі. За два дні Тарас Малюк вислав їм від нас дві палети того, чого вони потребували.

Так само надсилали медикаменти у шпиталь у Житомирі. Звертаються люди й з інших міст, які потребують допомоги, і їм її надсилаємо. Але загалом привозимо все до Володимира, а звідси речі направляються за відповідними напрямками. Так само працюємо через Володимир-Волинське ТМО, керівництво якого передає медикаменти далі, на інші госпіталі в Україні, які їх потребують. Ми мали запити з Києва, Житомира, Запоріжжя, Харкова і всюди надсилали допомогу. Стежимо за долею кожного пакунка, щоб нічого не змарнувалося і все потрапило за призначенням», – розповідає пані Лариса.

   Особливо тісну співпрацю вона налагодила з британськими волонтерами. І минулого тижня разом із Джоном Данном привезла багато корму для тварин від британської фундації Alfs, медикаменти і медичні засоби, продукти харчування, засоби гігієни, одяг і білизна для військових, плити до бронежилетів, турнікети, ізраїльські бандажні бинти та інші потрібні речі. І запевняє: допомагатиме Україні і надалі. Аж до перемоги.

Віталіна МАКАРИК.

Поділитися
- реклама -

Прокоментувати

Введіть Ваш коментар
Введіть Ваше ім'я

7 + сімнадцять =