У Володимир-Волинській громаді мешкають 165 людей з інвалідністю віком від 18-ти до 53-х років, 211 дітей, які мають інвалідність (без підгрупи). Це саме та категорія наших земляків, які могли б відвідувати центр денного перебування, про ідею створення якого ми розповідали в одному з минулих номерів газети. За бажанням і на узгоджених умовах з головами сусідніх ТГ, цілком реальне долучення й жителів сусідніх громад, які, маючи непрості діагнози, хотіли б знайти справу до душі, дружнє коло спілкування, цікаве дозвілля або просто мати можливість отримувати догляд у комфортних умовах від чуйних та кваліфікованих спеціалістів. Та поки це лише у перспективі. Але щоб наблизити реалізацію цієї ініціативи і надзвичайно важливої й необхідної у громаді послуги, потрібно об’єднувати зусилля батьків, підприємців, волонтерів, адже підлітки і молодь з інвалідністю, попри серйозні проблеми зі здоров’ям, мають і можуть проживати активно, цікаво і змістовно кожен свій день.
Олена, мама 14-річного юнака з інвалідністю, підтримує ідею відкриття осередку, де б підлітки та молодь з інвалідністю могли проводити значну частину часу за цікавими заняттями, де були під наглядом фахівців. І навіть особисто готова долучатися до проведення творчих майстеркласів з такими дітьми. Бо ж і з сином займається вдома творчістю. Її син не є відвідувачем ГО «Берег надії». Він навчався у дев’ятій школі Нововолинська, а зараз вливається в учнівський колектив Володимирської спеціальної школи обласної ради. Пані Олена вважає, що таких мам, які готові об’єднувати зусилля задля налагодження діяльності центру денного перебування молоді з інвалідністю, збереться немало. Адже він важливий і для соціалізації їхніх дітей, і для самих батьків, які зможуть викроїти час, щоб звернути увагу на своє здоров’я, потреби, а хтось, можливо, матиме змогу влаштуватися на роботу. Та першим кроком на шляху до втілення ідеї має стати пошук приміщення, яке б дозволило облаштувати комфортний простір для праці і відпочинку підопічних. Адже те, де знаходиться «Берег надії», тіснувате навіть для кількагодинного перебування усіх теперішніх його відвідувачів. Зараз такий час, що реалізовувати такі проєкти непросто, адже інші пріоритети.
Сину Надії Нестеренко Іванові теж 14 років, він навчається у сьомому класі, але відвідувати школу не може, тож вчителі приходять до них додому проводити заняття. Двічі у тиждень хлопець відвідує інклюзивно-ресурсний центр «Жовта парасоля».
«Таке враження, що коли діти з інвалідністю досягають 16-ти років, закінчують навчання в школі, про них забувають у нашому суспільстві. Їм нікуди подітися, ніде проводити час. Тож центр денного перебування у громаді дуже потрібен і варто знайти можливість його відкрити. Бо кожній такій дитині життєво необхідне спілкування, щоб з нею проводили час, приділяли увагу інші, а не лише мама. Та й кожній матері потрібен час перевести подих, відпочити, відновити сили, бо настає величезне вигорання. Ви не уявляєте, як складно знайти можливість залишити дитину бодай на кілька годин, якщо є така необхідність. Найняти няню – це і дорого, й не кожен може доглядати дорослу дитину на візку, правильно реагувати, ловлячи на собі погляди перехожих…», – каже пані Надія.
За її словами, у громаді, на жаль, багато молоді, яка живе у чотирьох стінах своєї оселі. А може мати зовсім інші умови для розвитку своїх здібностей: хтось може щось створювати власними руками, хтось співати чи декламувати вірші і кожен може знайти друзів і стати щасливішим.
13 років тому, відчуваючи необхідність створити осередок для спільного дозвілля підлітків з інвалідністю, об’єдналися кілька матерів й заснували громадську організацію «Берег надії», яка діє й нині, а їхню справу продовжують уже інші жінки. Серед засновниць була Лариса Лучинець, нині голова Володимирської організації «Союзу українок».
«Доки дитина з інвалідністю росте, для неї відчинені двері у світ через дитсадок, школу, а для декого й у заклад вищої чи середньо-спеціальної, професійної освіти. А потім ці двері зачиняються, й дитина лишається лише в своєму будинку. Та кожному потрібна соціалізація, спілкування і можливість самореалізації. Саме тому ми з іншими батьками самоорганізувалися й створили місце, куди наші діти приходили з величезним задоволенням, де займалися, де знайшли друзів, з якими йдуть поряд по життю. Моєму Іванові вже 33 роки. Він одружений. Має також хороших приятелів: хтось трохи старший, хтось молодший. Спільно вони тепер навіть займаються волонтерством, збираючи допомогу для захисників. І я, й Іван розуміємо, наскільки в громаді потрібен такий осередок, де б молодь з інвалідністю могла проводити не кілька годин, а увесь день: займатися творчістю, слухати сучасну музику, щось майструвати, спілкуватися з ровесниками. Не можна залишати тих дітей без належної уваги. Вони ростуть, батьки стають старішими й не завжди можуть надати належний догляд, не кажучи вже про спільні прогулянки чи насичене дозвілля», – вважає Лариса Лучинець.
Бувають випадки, коли у людини з інвалідністю помирають батьки або не можуть її доглядати, тому попри молодий вік вона потрапляє у відділення стаціонарного догляду для постійного проживання, яке опікується людьми на схилі літ. У такому відділенні, що у Льотничому, нині проживає четверо молодих людей з інвалідністю. Відвідують вони ГО «Берег надії», куди у супроводі колективу відділення дістаються з допомогою послуги соціального таксі, що запроваджена у Зимнівській громаді.
«Наші підопічні залюбки проводять час у «Березі надії». Їм настільки подобається, що завжди хочуть більше занять, у них очі горять. Тому ми бачимо, що вони мають величезну потребу у спілкуванні, заняттях рукоділлям, спільних прогулянках. Вони залюбки співають, слухають разом музику, набувають соціальних навичок. І для них було б дуже корисно мати можливість проводити більше часу разом з однолітками. Тому такі центри як, наприклад, львівське «Джерело», яке я відвідала особисто, вважаю, що дуже потрібні. І якби хоч один такий був на район, це б дозволило багатьом молодим людям з інвалідністю почуватися щасливішими», – вважає завідувачка відділенням стаціонарного догляду для постійного проживання Центру надання соціальних послуг Володимирського району Олена Шушняк.
Денний догляд для осіб з інвалідністю, у даному випадку для підлітків та молоді, це базова послуга, тобто обов’язкова до створення у кожній громаді, це передбачено законом України про соціальні послуги. Щоб ідея відкриття такого центру стала реальністю, потрібно згуртовуватися місцевим жителям і об’єднувати наші зусилля. Тож просимо відгукнутися підприємців, волонтерів, усіх, хто міг би чимось допомогти на шляху до втілення такого соціально-важливого проєкту, зателефонувати за номером 0987703941.
Валентина ТИНЕНСЬКА
Матеріал підготовлений завдяки фінансовій підтримці Української Асоціації Медіа Бізнесу за гроші «Німецького Фонду Маршалла з США» та «Українського Медіа Фонду»
Головне фото – ілюстративне.
