Новини

У день 400-ліття мученицької смерті священномученика Йосафата

Володимирська, Головне
315 переглядів

Урочистим богослужінням у день храмового свята у володимирській парафії святого Йосафата Кунцевича завершився ювілейний 400 рік з дня мученицької смерті святого. Упродовж минулих дванадцяти місяців Українська греко-католицька церква провела ряд різноманітних заходів, конференцій, наукових виступів, що відкривали зацікавленим постать Йосафата.

Як розповів настоятель монастиря отець Марко Максимів (ЧСВВ), за цей час  чимало вірян з різних куточків країни здійснили паломницькі поїздки у Володимир – місто, де народився перший український святий, який помер 12 листопада 1623 року і був канонізований католицькою церквою у 1877 році.  Паломники відвідали храм і монастир, названі у честь священномученика, побували на місці, де знаходився його будинок – там нині поблизу Свято-Миколаївський храм, приклонялися перед хрестом, який зберігається у Свято-Успенському соборі.

 

Хоча мощі Йосафата спочивають під вівтарем святого Василія Великого у базиліці святого Петра у Ватикані, та є їх частинка й у володимирському храмі УГКЦ. Їх священники відвозили також у інші міста області, аби там кожен міг до них приклонитися. Також, як додає отець Марко, у василіянських храмах з нагоди ювілейного року проводився повний відпуст, тобто відпущення перед Богом дочасної кари за гріхи для всіх, хто брав участь у божественних літургіях.

Таке прощення гріхів відбувалося й минулої неділі, коли володимирська громада  церкви святого Йосафата відзначала храмове свято й завершення циклу заходів з нагоди 400-річчя від дня мученицької смерті святого у Вітебську. Тут зібралося близько двох сотень вірян – парафіян церкви та паломників, які з’їхалися із різних міст Галичини, зокрема, із Золочева, Жовкви, Сокаля, Червонограду, і Львова. Завітали й священники чину святого Василія Великого з різних монастирів України, а також місцеве духовенство.

Святкування розпочалось Архієрейською Божественною літургією, яку очолив владика Йосафат Говера, перший волинський екзарх УГКЦ.

«Ми маємо добру нагоду для себе осмислити життя, працю і жертву цього святого мученика, бо 400 років минуло від часу, коли закінчилося його життя, що було присвячене втіленню божої науки, з якою сам Христос звертається до своїх учеників на тайній вечері, щоби всі були одно, – сказав у своїй проповіді владика.

У своєму пастирському слові екзарх розповів, що багато вірян у той день вирушили до місця, де спочивають мощі святого Йосафата, до базиліки святого Петра у Римі, а тут, у Володимирі, вшановується місце, звідки починав свій життєвий шлях цей святий, де він народився і виріс. Тут формувався його характер, тут визрівали його таланти, тут батьки його провадили, і хоч не дали йому якогось великого майна чи старту в житті, проте дали щось цінніше, ніж матеріальні здобутки – вони його виховали у вірі і в любові до Бога, до Церкви, і свого страждаючого народу. Йосафат посвятив життя служінню  Богові і людям. В убогій келії в запустілому монастирі святий проводив час у молитві, у пості, в богослужіннях, у роздумі.

Як священник, а потім архієрей, святий Йосафат невтомно проповідував, часто дискутував і доказував правду христової церкви, допомагав людям збагнути цінності Євангелія. І це він робив не лише словом, а й своїм життям. А життя вів аскетичне, суворе. Навіть коли його вбили, то засумнівалися, чи це дійсно архієрей, адже під його ризами була покутнича одежа.

«Найбільше святого Йосафата турбувала роз’єднаність між християнами. Чи можуть люди взивати до Бога «Отче наш» і бути між собою розсвареними, розділеними? Адже заповіт Христа берегти єдність, бути між собою у любові та згоді. Про це й турбувався Йосафат. Він закликав до єдності власного народу, української церкви. Тож його спадщина цінна впродовж 400 років, актуальна і сьогодні. Бо лише спільними силами ми зможемо вистояти у стражданнях, звільнити землю від окупанта, підтримувати військо і допомагати наблизити перемогу й мир», – сказав владика.

Після завершення богослужінь усі вірні спільно заспівали духовний гімн України «Боже великий, єдиний». Настоятель монастиря вручив парафіянам храму пам’ятні медалі та грамоти, які приурочені ювілейним святкуванням, а кожний паломник мав змогу прикластися до мощей святого.

Валентина ТИНЕНСЬКА

 

 

Коментарі
Поділитися
Головні новини
Реклама
keyboard_arrow_up