Три роки тому, у день святого Володимира, місто прощалося із двома героями-офіцерами. У зоні АТО загинули майор Віктор Хмелецький і підполковник Василь Спасьонов.
Світлим янголом із Небес оберігає своїх рідних майор-миротворець
Начальник зв’язку колишньої 51-ї ОМБр майор Віктор Хмелецький, який побував із миротворчою місією у Югославії, не вберігся на Донбасі – фатальний мінометний осколок пройшов поміж пластинами його бронежилета і вразив майже у серце.
Звичайний щирий і товариський володимирський хлопець став кадровим офіцером, а коли над Україною нависла небезпека, незважаючи на стан здоров’я і прохання батьків, маючи одну нирку, все ж поїхав на Схід. Колеги вважали його одним із найкомпетентніших зв’язківців, розсудливий, вимогливий, чудовий спеціаліст. А ще відповідальний і мудрий командир, у підпорядкованій йому службі не було жодного пияка. Активно співпрацюючи із волонтерами, дбав про надійне забезпечення необхідним спорядженням своїх підлеглих.
Залишилась вдовою дружина, осиротіли двійко дітей, рідну кровинку втратили батьки. У мами Віктора Феодосії Миколаївни, яка нещодавно зайшла до редакції, і досі тремтять руки від хвилювання, коли розповідає про нього, зізнається, що так і не змирилася зі смертю сина.
– Вітя був добрим, чуйним, життєрадісним, усіляко підтримував, коли я хворіла. Заспокоював, щоб не хвилювалася, телефонуючи із фронту, – втирає сльози жінка. – Інколи їй здається, що відчиняться двері і її син ступить на поріг, обійме мене за плечі і скаже: «Усе буде добре, мамо».
Жанна БІЛОЦЬКА.
Пам’ятають полковника у бригаді, й у Житанях
Начальник протиповітряної оборони 51-ої ОМБр підполковник Василь Спасьонов загинув у бою при звільнені Лисичанська.
Друзі розповідали, що він ніколи не ховався за спини підлеглих, був чесним, надійним, принциповим, відповідальним і чуйним, завжди готовим прийти на допомогу.
Цей привітний хлопець із Сумщини, закінчивши Харківський військовий університет, потрапив служити на Волинь і тут, далеко від рідного дому, зумів знайти не лише свою долю, а й чимало товаришів. Вражені його загибеллю, разом із близькими тяжко переживали втрату ті, хто служив пліч-о-пліч і сусіди, селяни із Житань, куди часто приїжджав до батьків дружини. Багато з них вважали Василя своїм близьким другом. Там, у Житанях, місце вічного спочинку відважного підполковника. Його іменам названі вулиці у цім селі, нашому місті та на його малій батьківщині на Сумщині.
Непоправний біль родини, яка залишилася без вірного плеча. Дуже прикро, що й досі на Донбасі точиться жорстока війна, якій доводиться платити людськими життями.
Ірина НАДЮКОВА.
