На головну Новини “Умію оминати стереотипи”

“Умію оминати стереотипи”

135

В історичному музеї імені Омеляна Дверницького відбулася зустріч із краєзнавицею із Донбасу, яка через війну  разом з чоловіком  вимушено  проживають  нашому  місті.

Вона заперечує їх не лише своїм життям, а й біографією. Донька донбаських шахтарів, українки і єврея, які закінчивши гірничо-збагачувальний виш, побралися у місті з чарівною назвою Золоте на Луганщині. Онука волошки-шахтарки, яка на плечах тягала важезні вагонетки з породою на Горлівській шахті. Звідси, із українських, єврейських, волосько-бесарабських генів у цієї жінки – палка, до серцевого щему любов до свого степового сонячного краю.

- реклама -

Від батька успадкувала захоплення книгами та краєзнавством, а від мами – любов до землі, – розповідала про себе Ірина Павлуцька науковим співробітникам та відвідувачам історичного музею.

Хоча, побувавши під час літнього відпочинку у дитинстві на розкопках древнього Херсонесу, у глибині душі мріяла про археологію, її першим місцем роботи стала початкова школа на Херсонщині. Згодом викладала мову й літературу старшокласникам у своєму рідному Покровську (раніше  місто називалося Червоноармійськом) . Використовувала кожну нагоду показати учням рідний край, возила їх на екскурсії по всій Україні. У  2000 році перемогла у номінації  «класний керівник»  на всеукраїнському  конкурсі  «Крок у 21 сторіччя». Відтоді почалось серйозне захоплення туризмом, що стало другою професією. Учителька з тридцятирічним стажем знову пішла вчитися, від 2009 року Ірина Павлуцька – дипломований менеджер із туризму,очолює туристичну агенцію «Бригантина».

Основне завдання турагентів – інформаційно-консультативні послуги, вони повинні надати людям  інформацію, продаючи чужий продукт. Але при цьому пані Ірина завжди намагається сама  досконало вивчити маршрут, особливості місцевості, історію,  знайти її родзинки, щоб зацікавити своїх клієнтів. Її секрет у тім, що безмежно любить свою роботу,  щиро захоплена пізнанням нового, досі для себе  і для багатьох інших невідомого. І робить це самовіддано, вкладаючи душу. Розуміючи, що аби привабити і зберегти постійних клієнтів, слід тримати оптимальний баланс між інтересами й зручністю для туристів і власним прибутком.

За роки існування фірми було організовано безліч цікавих поїздок  до різних країн світу. Серед них –  Мюнхенська резиденція герцогів та королів Баварії, паризький  Лувр, галерея  Уффіці у Флоренції, Дрезденська картинна галерея та розкішна ювелірна  скарбниця «Зелені склепіння», музей Рембранта у  Нідерландах, Каїрський національний музей, музей Кафки в Празі, віденська опера та музей театру Ла Скала в Мілані. Це не враховуючи відпочинкових турів  до теплих морів Туреччини, Єгипту, Тунісу тощо.

Ковідна пандемія внесла корективи в роботу туристичної агенції. Від 2020 року у пріоритет вийшли краєзнавчі тури вихідного дня. Власне, розповідає Ірина Аронівна,  «Бригантина» перетворилася на своєрідний краєзнавчий клуб. З’явилися нові напрямки мандрівок –  переважно  рідною Донеччиною. Серед них – стежками життя композитора Сергія Прокоф’єва, який народився у селі Сонцівка під Донецьком,  музей драматурга  Володимира Немировича-Данченка та його тестя, видатного педагога, вченого, суспільного діяча барона Миколи Корфа (котрий запровадив для селянських дітей  обов’язкову трирічну початкову освіту і відстоював право українських дітей вчитися на рідній мові) у селі Нескучне Великоновосілківського району.Це і регіональний ландшафтний парк  «Клебан- Бик» та геологічна природна пам’ятка Білокузьмінівські крейдяні скелі, місто Святогірськ, який ще називають донецькою Швейцарією і де розташована Свято-Успенська Святогірська лавра.Це – «Соляна симфонія», так називається  екскурсія на соляні шахти Соледару.  Бахмутський завод  шампанських вин «Артемівськ вайнері»,  відпочинок на азовському побережжі та на Голубих озерах Лиманщини…

Для мене основна мета краєзнавчої роботи– знайомство з рідним краєм та виховання національної самосвідомості, а кожен новий маршрут – це нагода зустрічати цікавих людей. Наші туристи вже стали дружною  спільнотою, яких об’єднує цікавість до історії та минулим рідного краю, – продовжує пані Павлуцька. – До прикладу, вирушаючи шляхами Нестора Махна, до  Гуляйполя, не оминаємо Великомихайлівку, де ріс дуб смерті, пов’язаний з отаманом  Щусем, котрий саме тут вперше назвав свого командира батьком Махном. Від самого дуба, який хтось невдало намагався підпалити і який згодом справді згорів, вражений блискавкою, залишився лише великий  пень, а поряд посадили молодий дубок. Традиційними стали маршрути  в національний заповідник у Чигирин, уманську Софіївку, парк «Олександрія»у в Білій Церкві,на батьківщину художника  Рєпіна до Чугуєва, на Закарпаття. Однією з моїх улюблених і найбільш популярних екскурсій є поїздка в Петриківку, у центр декоративної творчості та полтавську Решетилівку, де вишивальниці гаптують  білим по білому,та зустрічі з тамтешніми народними майстринями. І дорослим, і дітям цікаво на Куп’янській  фабриці новорічних прикрас, у заповідниках Кам’яна Могила на Мелітопольщині, в унікальній Асканії Новій та  на цілющих рожевих озерах Херсонщини…  

Окрема сторінка –  відвідини літературних музеїв: Булгакова та Шевченка  у Києві, Оноре де Бальзака у Верховні біля Бердичева, Гоголя на Полтавщині.

Туристичне міжсезоння пані Ірина присвячує власним краєзнавчим розслідуванням. До прикладу, зверталася до архіву, до керівництва міського цвинтаря, щоб виявити місце поховання маленького Миколки Леонтовича, сина автора зараз всесвітньо відомого «Щедрика». Композитор кілька років викладав музику та арифметику у залізничній школі станції Гришино, яка переросла у теперішній райцентр. Дослідження допомогли краєзнавці  уникнути хибних дешевих сенсацій – бо якби не спокусливо виглядала версія про створення Леонтовичем свого найпопулярнішого твору саме на Донбасі, насправді це аранжування було здійснено лише  через кілька років потому і звучать у щедрівці подільські, а не степові мотиви. Надзвичайно цікавим стало вивчення оточення родини композитора Сергія Прокоф’єва, розповідає Ірина Павлуцька. Для цього використовувала кожну нагоду, аби розшукати тоненькі інформаційні ниточки, розпитувала старожилів, знайомих. Минулого літа попросила чоловіка, аби  повіз її у село Жовте, де розшукала  родичів селянки Марфи Просоленко, котра працювала у маєтку батьків композитора. Дослідниця дуже шкодує, що цю, розтягнуту на роки роботу, поки що не вдалося завершити.

Повертаючись до  теперішніх воєнних подій, жінка не стримує емоцій і сліз.

Ворог  цілеспрямовано нищить безцінні пам’ятки української  та й світової культури й історії, – Ірина шкодує, що не встигла поїхати до розбомбленого днями музею Григорія Сковороди,  згадує маленьке затишне  Гуляйполе, захоплені ворогом південноукраїнські степи, міста і села, більшість з яких пов’язані із її життям та туристичними мандрівками.

 Вимушене перебування у нашому місті відкриває нову творчу сторінку в роботі «Бригантини».

Для моїх туристів, які знайомі зі Львовом та Карпатами, Волинь, а тим більш, Володимир – незвіданий чудовий край, де безліч туристичних принад. Переконана, настане час, коли зможу показати їм і ваші древні храми, і музей Ігоря Стравінського, і місця, де можна посмакувати прадавніми традиційними місцевими стравами.  У  планах – тури, пов’язані з історією Волинського Полісся, сакральними  пам’ятками Володимирщини,  а також польського прикордоння.

Ірина НАДЮКОВА.

Поділитися
- реклама -

Прокоментувати

Введіть Ваш коментар
Введіть Ваше ім'я

пять × два =