Часто, досягнувши пенсійного віку, задаєшся питанням: куди себе подіти? На роботу вже не треба йти, біля телевізора постійно не всидиш. Так, допомагаємо дітям, онукам. Хтось працює на городах, хтось прислухається до болячок, які обсідають, як мухи, і поповнює доходи аптек та додає візитів до лікарів. Поспілкуватися і то немає з ким. А де ж можна знайти те спілкування, нових друзів? Де чогось можна навчитись, не зважаючи на поважний вік? Знаю і сміливо можу порадити – у територіальному центрі нашого міста.
Якось завітала туди на прохання сусідки, яка потребувала соціальної допомоги. Сама думала, що терцентр – це установа, яка обслуговує на дому одиноких пенсіонерів і стаціонар із немічними, забутими рідними людьми. І несподівано дізналась, що тут відбуваються виставки робіт вишивальниць, художників, писанкарів, творчі зустрічі з майстрами, тематичні вечори. Усе це – щоб згуртувати людей старшого віку, дати їм шанс на спілкування, знаходити навіть у такому віці друзів. Приєдналось таких зацікавлених пенсіонерів ще у 2009 році. А вже у 2012-го при терцентрі почав діяти університет третього віку. Його відкрили з метою підтримки фізичних, психологічних і творчих здібностей пенсіонерів, аби допомогти їм відчути себе потрібними, згуртувати і дати шанс творчо розвиватись, а головне – спілкуватися з такими ж самими людьми, відкритими до світопізнання, не байдужими до історії рідного краю, мистецтва, пісень, книг, народних традицій, вивчення іноземних мов, які хочуть не відставати від молодих, освоюючи комп’ютерні технології.
Відвідую цей університет з початку його створення. Ця структура не є вищим навчальним закладом у звичному розумінні, але тут дають знання. А ще університет відкриває приховані здібності і таланти, які люди не могли виявити раніше – через брак часу, зайнятість на роботі, родинні проблеми. Навчання тут розпочинається щорічно 1 жовтня, закінчується 1 червня наступного року. Тих вісім місяців дають можливість нам подружитись, поспілкуватись. З самого початку беззмінно діє факультет «Історія рідного краю». Викладають лекції у ньому волонтери – науковий співробітник історичного музею Богдан Янович і наукова співробітниці історико-культурного заповідника «Стародавній Володимир» Орися Вознюк. Вони доступно розповідають про життя відомих людей Волині та Володимирщини, про яких мало знаємо, або які невідомі для більшості людей.
Навчають в університеті й «Основ інформатики та комп’ютерних технологій». Тут допомагають на волонтерських засадах студенти-старшокурсники педагогічного коледжу ім. А. Ю. Кримського. Охочих навчатись на цьому факультеті, як і історичному, багато – хто не хоче йти в ногу з новітніми технологіями. Цього навчального року відновив роботу мистецький факультет. Тут малюють, ліплять, в’яжуть, вишивають, виготовляють ляльки-мотанки, новорічну і великодню атрибутику. Ці доробки можна побачити на виставках у терцентрі. А ще слухачі вивчають іноземні мови – англійську та польську. Протягом 11 років існування університету діяли і факультет журналістики, і «Релігієзнавство», і «Основи медичної справи». Зараз їх немає. Але знову є факультет «Основи здорового способу життя» – ритміки і хореографії. Почали навчати слухачів «Основам психології».
Є гурток «Хорового співу», яким керує Ольга Бурляй. Діють також гуртки в’язання, читання літератури. Тут на допомогу приходять бібліотекарі, волонтерка, майстриня із в’язання різноманітних виробів Юлія Слюсарук, викладачі центру професійної освіти, педколеджу, працівники культури. Відвідують охочі і гурток, на якому завдяки Наталії Єдинак здобувають навиків у роботі зі смартфонами.
Факультет «Українське краєзнавство», який багато років відвідувала, дав мені сильні знання. Саме завдяки цьому я змогла вже сама читала лекції, коли треба було підмінити викладачів, декілька разів проводила екскурсії для родичів, які приїжджали – показувала місто і розповідала його тисячолітню історію.
Уся організація роботи в університеті лежить на плечах соціального педагога Оксани Бистричан. Вона складає списки слухачів, формує і планує роботу на весь навчальний рік. Одночасно є викладачкою польської мови. Заняття на факультетах проводяться раз у тиждень у різні дні. Це дозволяє одночасно навчатись на декількох з них.
Був період, коли університет третього віку майже на два роки припинив роботу, це коли Україну охопила коронавірусна пандемія. А нині наші пенсіонери, як ті бджілки-трудівниці, з початку повномасштабної війни трудяться на благо наших воїнів. Плели сітки, в’яжуть шкарпетки, рукавиці, шиють спідню білизну, збирають металеві ємкості на окопні свічки, які виготовляють у домашніх умовах, випікають смаколики, приносять тканину, нитки. Долучаються слухачі і до фінансових зборів на дрони та інші потреби військових. Словом, не сидять без діла – як не у терцентрі, то вдома займаються роботою, дуже важливою для ЗСУ. Серед таких відвідувачів терцентру – Галина Савіна, Галина Богомазова, Андрій Музичук, Євгенія Губерук. Тамара Іллюк, Валентина Крузова і багато інших.
Під час різдвяних і новорічних свят гурт «Журавка» і колядував, і щедрував, долучався до загальноміських заходів, а у парку «Слов’янському» ще й варениками і млинцями пригощали.
Весело у нас. Навчаємось, розвиваємось, спілкуємось, із користю проводимо час, хоч багатьом із нас 70 – 80, а то і більше років. Щороку університет поповнюють новоспечені пенсіонери, які хочуть у житті чогось досягти, навчитись і бути ще потрібними не тільки родині, а й суспільству, громаді, в якій живемо. Не біймося старості. Бути оптимістом, дихати на повни груди, жити майбутнім – таким повинен бути девіз пенсіонера.
Антоніна СОЛОДУХА
