Віктор Дудечко – вчитель за фахом, але довелося йому працювати у багатьох інших сферах. Він з числа тих людей, котрі і на будь-якій посаді віддаються роботі сповна, активні і у громадському житті. Його не раз обирали депутатом різних рівнів, а під час останньої виборчої кампанії – обласної ради. Пропонуємо читачам розмову з ним.
– Вікторе Федоровичу, коротко розкажіть про себе.
– Народився і виріс у селі Губин, закінчив на історичний факультет Луцького педінституту і повернувся в рідну школу, де спочатку працював вчителем історії, а потім 20 років був її директором. У грудні 2013 року обрали головою районного комітету профспілки працівників освіти. Згодом п’ять років обіймав посаду голови Локачинської райдержадміністрації, а нині очолюю службу в справах дітей Поромівської громади.
І вчителювати, і директорувати, якщо віддаватися роботі сповна, зараз нелегко. Та коли очолював РДА, обсяг обов’язків непомірно зріс. Але втішений, що вдалось реалізувати багато теплозберігаючих проєктів, адже це для громади важливо. Проте найголовнішим вважаю будівництво асфальтованої дороги від Локач до Нового Загорова. Щороку у цьому селі в другу неділю вересня біля стін колишнього монастиря відбувається обласний фестиваль повстанської пісні . Адже саме тут у 1943 році чота повстанців дала бій німецьким окупантам. Отож сюди з всієї області приїжджають художні колективи. Та особливо незручно було перед ветеранами УПА, які, щоб вшанувати пам’ять побратимів, змушені були долати сім кілометрів бездоріжжя. Міг би назвати ще не один десяток добрих справ, які робили всією командою, але про них знають у громаді, вважаю, повторюватись не варто.
– Уже майже два роки працюєте у Поромівській громаді. Як потрапили сюди?
– Якось на одному з публічних заходів познайомився з головою цієї громади Олегом Савчуком. Розговорилися, відчули, що в оцінці того чи іншого питання маємо однакове бачення. Тоді ж отримав пропозицію попрацювати в громаді. Оскільки якраз і був у пошуках роботи, погодився. Зустріли у новому колективі доброзичливо. У різних починаннях відчуваю підтримку очільника громади. Він людина молода, енергійна, постійно у пошуках, сам не сидить без діла й іншим не дає. Робота моя непроста, адже йдеться про виховання дітей у проблемних сім’ях. З цим стикався, працюючи вчителем та директором школи, отож швидко знайшов порозуміння з усіма, хто причетний до цієї справи. За короткий час вдалось налагодити тісну співпрацю з навчальними закладами громади.
– Свого часу у Поромові була зареєстрована перша у тоді ще Іваничівському районі прийомна сім’я Сукачів, котра збережена й донині. Чи є у громаді ще такі?
– Приклад сім’ї Сукачів дав результати: вже майже 40 сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування з усієї Волині виховуються ще в чотирьох дитячих будинках сімейного типу та двох прийомних сім’ях громади. До речі, такої їх кількості немає більше в жодній іншій ТГ. Працюємо над створенням патронатних сімей. Відвідуємо дітей і їхніх названих батьків, цікавимося проблемами, допомагаємо їх розв’язувати. Такою тісною співпрацею задоволені і вони, і ми. Найбільше тішить, що дітям тут комфортно та затишно.
– Робота з дітьми, а особливо з тими, котрим доводиться жити у проблемних сім’ях, вимагає терпіння, щирості. Чи не шкодуєте, що погодилися на цю посаду ?
– Дійсно, ця робота вимагає особливого підходу у кожному конкретному випадку, важливо знаходити порозуміння, адже інакше доведеться вдаватися до крайніх заходів – вилучати дітей з сім’ї, що боляче і для них, і для нас. Але жодного ще разу не пошкодував, що погодився на цю роботу. Навпаки, втішений набутим ще одним досвідом.
– Від якої політсили обрані до складу обласного депутатського корпусу?
– Складалося так, що все своє свідоме життя представляю інтереси земляків у радах різних рівнів, починаючи з сільської. На крайніх місцевих виборах обраний до обласної ради за списками «Європейської Солідарності». Тут відстоюю інтереси виборців теперішнього Володимирського району.
– Що вдалося фракції і вам особисто реалізувати у складі ради?
– На виборах до неї «Європейська Солідарність» зайняла другу позицію за кількістю голосів і отримала право сформувати фракцію з дев’яти депутатів, яких закономірно було б розподілити по дев’яти комісіях. Проте керівництво ради ігнорує наші пропозиції, мене до складу бюджетної комісії введено тільки після майже трьох років, коли за законами воєнного стану обласна рада усунена від формування бюджету. І це при тому, що у цивілізованих країнах та й у Верховній Раді управління бюджетом, з метою мінімізації корупційних ризиків, віддається опозиції.
Пригадую останнє перед широкомасштабним вторгненням рф засідання, ініційоване нашою фракцією, на якому заслуховувались представники силових структур та військових формувань області щодо готовності до війни. Тоді нас не чули, а представники провладної більшості ще й звинувачували у нагнітанні ситуації.
В обласній раді «Європейська Солідарність» з першого засідання і донині – в опозиції. І хоча багато наших ініціатив блокується, намагаємось шляхом звернень до різних органів влади, депутатськими запитами реагувати на резонансні події в області та країні. Не хочу і не буду перераховувати того, що вдалося зробити. Сподіваюся, що виборці й без того про це знають. Хоч треба визнати, що нашій фракції в обласній раді, як, до речі, і у Верховній Раді, не дають можливості працювати на повну силу.
– Знаю, що підтримуєте співпрацю поетом, депутатом районної ради Ярославом Гицем та самодіяльним композитором, Олександром Каліщуком, завдяки чому написані гімни Локач та рідного вам Губина.
– Не раз ловлю себе на думці, що доля не випадково привела мене у Прибужжя. Саме тут відкрив для себе цілу плеяду неординарних особистостей. До знайомства з Ярославом Гицем поезією не цікавився, у бібліотеці, збірки віршів намагався обминути, а тепер кардинально змінив ставлення до цього виду літератури. Олександру Каліщукуза моєї ініціативи та допомоги колежанки-депутатки Ористлави Сидорчук на його 90-річчя присвоєно звання Почесного громадянина Волині. Також за сприяння депутатів облради від «Європейської Солідарності» побачила світ збірка поезій Ярослава Гиця «Римований літопис війни», кожен вірш якої писався щоденно протягом півроку, починаючи з 24 лютого 2022 року. На мою думку, за цими віршами можна вивчати історію героїчного спротиву нашого народу. Пожертвування від реалізації книжки спрямовані на допомогу захисникам, які отримали поранення чи борються з важкими недугами.
– Оскільки на роботу доводиться доїжджати, чимало клопотів завдає основна та громадська діяльність, чи знаходите час для родини відпочинку?
– Якщо відверто, то достатньо часу, особливо для найрідніших, бракувало завжди. Вдячний дружині Ларисі за терпіння, бо розумію як їй, також вчительці за фахом, нелегко було іпрацювати, доглядати трьох наших дітей, вести домашню господарку. Дочки Лілія та Ольга теж обрали фах вчителів, а син Назар – дев’ятикласник. Тішимося онуком Мирославчиком. Люблю посидіти з вудочкою біля водойм, хоча така нагода випадає рідко.
Моє улюблене заняття – читання книг. Перевагу надаю історичній літературі, аби більше пізнати минуле України, її безстрашних людей, на долю яких щоразу випадають важкі випробування.
Але загалом задоволений тим, що вдалося зробити і для сім’ї, і для громади, і для України, маю ще чимало планів. А найзаповітніша мрія, як і кожного свідомого українця, аби швидше здобути перемогу і настав мир.
Вела розмову Валентина ПЕТРОЩУК
