На головну Війна «Варта того, щоб за неї боротися», – британський волонтер Джон Данн...

«Варта того, щоб за неї боротися», – британський волонтер Джон Данн про Україну

84

Гравець хокейної команди «Саусгейт» і колишній військовий Джон Данн до 24 лютого не мав знайомих в Україні і ніколи тут не бував. Зараз він носить футболку зі знаменитим принтом «рускій воєнний карабльіді…» і каже, що знайшов тут друзів на все життя. За три місяці війни британець уже вісім разів перетинав кордон України, доставляючи сюди благодійний вантаж для військових і тих, хто постраждав від війни. «Мені дуже сподобалася Україна. Вона варта того, щоб за неї боротися», – каже він. Ми поспілкувалися із Джоном, коли він разом із іншими волонтерами – Ларисою і Матеєм з Польщі та володимирським подружжям Тараса і Тетяни Малюків привіз чергову – вже четверту – допомогу у Володимир.

«То яка ваша історія?», – запитую у Джона. «Я – колишній військовий», – каже він і пояснює: побачивши по телевізору новини про війну і про те, що українському народу потрібна допомога, не міг лишатися осторонь. У той же вечір написав на своїй сторінці у фейсбуці, що готовий зібрати її і доставити в Україну. «Це було в середу, а вже до п’ятниці я мав бусик, наповнений різноманітною допомогою, і віз його до Медики, за тисячу кілометрів від Лондона», – розповідає Джон.

- реклама -

Через тиждень і п’ять відправлених вантажів він познайомився з Ларисою Клейман, яка координує допомогу для України в Польщі, та Романом Жуком, який контактує з координаційним центром у Володимирі. «Ми зібрали багато цінного медичного обладнання, яке я привіз до шпиталю  у Володимирі, – дефібрилятор, різноманітні дуже потрібні медикаменти. Це була моя друга поїздка в Україну», – розказує Джон.Втретє він приїхав з великою вантажівкою, наповненою медикаментами та корисними штуками для військових.

А до четвертого візиту британці зібрали кошти і придбали мікроавтобус. На ньому, обклеєному українськими та британськими прапорами, Джон приїхав до Володимира, знову привізши багато різного добра – від турнікетів, ізраїльських бинтів до корму для тварин, наданого благодійним банком їжі «ALFS». Тепер, маючи спеціальний транспорт, можна частіше виконувати рейси з Британії до України через Польщу, доставляючи потрібні речі, тішиться Джон. Такий «волонтерський ланцюжок» поєднує нас зі Сполученим Королівством.

Навколо допомоги Україні об’єдналася спільнота крихітного містечка у передмісті Лондона, в яке Джон переїхав зі столиці лише кілька місяців тому. «Люди так активно взялися збирати допомогу для України, що дуже скоро в нас були напаковані цими речами хата, садок, машина і навіть сусідський гараж. Коли ми везли допомогу великою вантажівкою, вона була повністю заповнена. І ми продовжуємо це робити, бо ця історія – не на один раз, вона надовго», – ділиться волонтер.

Джон каже: британці розчаровані роботою великих фондів, які ніби й здатні акумулювати багато коштів, але на практиці виявляються надто повільними і неповороткими. «Їхня допомога потребує надто багато часу, щоб її організувати, доставити. А Україні вона потрібна вже.  «Маленькі люди», на кшталт нас, гуртуються, бо розуміють, що можуть своїми силами допомогти Україні», – пояснює Джон.

Зізнаюся, що вражена тим, як Британія підтримує Україну. Бо якщо мотивація, скажімо, Польщі й Литви очевидна, то тут не дуже зрозуміло – що спонукає британців, починаючи від їхнього прем’єра і закінчуючи простими людьми, стати разом із нами до боротьби.

«Якщо чесно, думаю, вся річ у війні, – ділиться міркуваннями Джон Данн. –  Британська ментальність великою мірою сформована досвідом Другої світової. Мій дідусь був на війні. Він багато розповідав мені про неї, я часто згадую його історії з Бірми. Ви зараз проходите через усе це, багато чим жертвуєте. У британців, які також виросли на історіях з війни, це викликає емпатію.Якщо ж говорити про інші країни, можливо, про Францію меншою мірою, але про Німеччину… Скажімо так, їхній досвід війни – інший. І це впливає також. Коли ми, британці, бачимо, що можемо щось зробити, щоб допомогти, то беремо і робимо це. І робитимемо й надалі, поки Україна не виграє».

Як колишній військовий, який служив на базі у Німеччині і брав участь в місії у Боснії, Джон глибше і чіткіше розуміє потреби українських Збройних сил, ніж волонтери, які такого досвіду не мають. Каже, що все, чого навчився в армії, зараз допомагає ліпше організувати процеси збору допомоги, а головне – усвідомити що допомагати Україні потрібно. І таку точку зору у Британії поділяє величезна кількість людей. «Дехто хоче допомогти, але не знає, як передати зібрані речі так далеко – тут уже на допомогу приходжу я і мої зв’язки. Маю прямі контакти з госпіталем, з військовими 14-ї бригади, тож знаю достеменно, що потрібно зібрати і як доставити тим, хто цього потребує», – пояснює Джон.

Волонтер не прощається з Україною надовго, бо планує вже незабаром повернутися сюди з новим вантажем, спорядженням для військових та гуманітарною допомогою. І вкотре нагадує: щоб робити важливі речі, не обов’язково бути великим благодійним фондом. Адже його досвід доводить, що якщо сотні людей пожертвують бодай трохи – разом вони зможуть зробити багато.

Віталіна МАКАРИК.

Поділитися
- реклама -

Прокоментувати

Введіть Ваш коментар
Введіть Ваше ім'я

5 × пять =