На головну Війна Вічна шана Героям! Захисники з Володимирщини, які віддали свої життя за Україну

Вічна шана Героям! Захисники з Володимирщини, які віддали свої життя за Україну

130

У війні проти російських загарбників українські військові дають окупантам мужній і рішучий відпір. На жаль, не обходиться без втрат. Захищають рідну землю ціною свого життя і жителі Володимирщини. Ми щиро співчуваємо рідним загиблих Героїв і хочемо розповісти про них, щоб люди знали і пам’ятали їхні імена.

Артур Фацинець  мав  хист до живопису

- реклама -

Артуру було 19. Народився у сім’ї військових, мав трьох сестричок і братика. Ріс талановитою і творчо обдарованою дитиною. Любив малювати, мав хист до живопису. Навчався у художній школі в Ярослави Михалик. Коли хлопчику було 13 років, його робота “Зустріч” здобула срібло всесвітнього конкурсу в Токіо серед 24 тисяч малюнків із 83 країн світу.

А ще в Артура з дитинства була міцна патріотична позиція. Попри беззаперечний талант, хлопчина встигав не лише творити картини і навчатися в школі-ліцеї, але й разом з друзями проходив вишкіл у військово-патріотичному центрі. Освоював ази самозахисту, вчився займати стрілецькі позиції і навіть володіти зброєю. Збирався, коли підросте, піти у прикордонники, щоб не пустити ворога на рідну землю.

Так і сталося, що коли Росія розгорнула проти нас повномасштабну війну, Артур, як і його тато Микола, також військовий, стояв на сторожі рідної землі. Хлопець служив у нашій бригаді і  поклав життя, щоб захистити нас усіх. Він загинув 26 лютого на Житомирщині…

  Ракетний удар обірвав життя молодшого сержанта 

Сергія Гребенюка

З родини військового і володимирчанин Сергій Гребенюк. Він народився у нашому місті в 1985 році. Із  1986 по 1991 рік сім’я мешкала в місті Магдебург, де батько проходив службу у Групі північних військ.

У 1992 році пішов у перший клас Володимир-Волинської школи №3, у 2001 році закінчив 9 класів і вступив до Володимир-Волинського сільськогосподарського технікуму який закінчив з червоним дипломом у 2005 році за спеціальністю технік-механік. У 2007 вступив до Дрогобицького державного педагогічного університету на відділ економіки та менеджменту за спеціальністю маркетолог, навчався заочно, закінчив навчання в 2011 році.

Сергій служив молодшим сержантом у радіотехнічній бригаді. Загинув внаслідок ракетного удару, захищаючи наше місто і нашу країну вранці 27 лютого.

«Із Сергієм ми зналися, оскільки жили у першому військовому містечку в одному дворі. Разом ходили до третьої школи, правда, у різні класи, – пригадує друг Володимир, із яким Сергій Гребенюк жив у військовому містечку. – Вони з братом близнюки, тому часто їх плутав. Запам‘ятався дружелюбним та добрим. Частенько грали у вуличні ігри. А ще з того безтурботного дитинства пригадується  такий кумедний випадок: у хлопців був собака, який, коли його вигулювали, виривався та втікав до їхньої бабусі на «шанхай». Смішно було спостерігати, як попереду на скажений швидкості  біжить пес, а за ним або Сергій, або його брат наздоганяють його. Той пес втікав не один раз, весь двір смішили ті погоні.

Потім ми переїхали в іншу частину міста, пішли вчитися по вузах, але наш двір у військовому містечку і ті з ким товаришував назавжди у моїх спогадах. Дякую за захист, спочивай з миром Сергію».

Молодий тато Олександр Лук’янович

   Страшна звістка у перший тиждень війни прийшла і в Зимнівську громаду – 25 лютого під час виконання бойового завдання щодо захисту незалежності України на Київщині в результаті авіаційного удару загинув житель села  Льотничого Олександр Лук’янович. Він щойно відсвяткував свій день народження: 20 лютого воїну виповнилося 33 роки.

 Олександр родом з Ратнівщини. В Льотничому оселився з молодою дружиною Анною вісім років тому. Працював на залізниці, а недавно пішов в армію контрактником, був старшим механіком-водієм танкового взводу.    

Подружжя виховувало двох дітей – донечка у цьому році має йти до першого класу, а синочку ще й немає року. Односельчани відгукуються про Олександра як про доброго, спокійного, роботящого чоловіка і дуже турботливого татуся.

Указом президента України солдату Олександру Лук’яновичу посмертно присвоїли звання Герой України. Під час бою на Київщині він знешкодив до 30 одиниць техніки противника та отримав смертельне поранення внаслідок авіаційного удару.

Андрій Нікончук захищав Київську ГЕС

  

Героїчний подвиг молодого солдата детально описали на armyinform.com.ua.

У ніч на 24 лютого зенітний ракетний підрозділ Збройних сил України, у складі якого служив солдат Андрій Нікончук, ніс бойове чергування в районі міста Вишгорода. Воїни-зенітники усвідомлювали, що на них покладено надзвичайно відповідальне завдання: прикриття Київської гідроелектростанції — стратегічного об’єкта, пошкодження якого може спричинити величезну техногенну катастрофу — тож кожен сумлінно виконував свої обов’язки.

Аж раптом – сигнал тривоги: до позиції наближається багато повітряних суден противника.  Зенітники відреагували злагоджено і професійно, підрозділ першим вступив у бій із переважаючими ворожими силами, солдат Нікончук холоднокровно та впевнено, немов на навчаннях, виконував бойову роботу з виявлення повітряних цілей. Андрій ще не знав, що цю його працю, начебто звичну і буденну для нього – досвідченого контрактника, згодом назвуть героїзмом…

Невдовзі, наштовхнувшись на опір зенітників, ворожа авіація почала уникати зони враження підрозділу. Противник змінив тактику, і близько шостої ранку підрозділ було піддано ракетному обстрілу. Одна з крилатих ракет ЗС російської федерації, випущена з території республіки білорусь, вибухнула на позиції зенітників, внаслідок чого 29-річний солдат Нікончук загинув смертю хоробрих на бойовому посту…

За визначну особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету й територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Указом Президента України  від 2 березня солдату Андрію Валерійовичу Нікончуку присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно).

 Прощаючись зі своїм побратимом, бійці зазначили, що кожну знищену ворожу ціль у бою вони присвячують пам’яті Андрія, який віддав найдорожче заради української землі.

У рідному Володимирі у Героя залишилися бабуся і брат.

Юліан Гимон був морпіхом

Звістка про те, що у бою за незалежність України проти російських окупантів загинув 22-річний лейтенант Юліан Гимон, сколихнула місто. У Володимирі хлопця пам’ятають як талановитого музиканта і спортсмена, яким пишалася вся сім’я.

Нині його оплакують колишні викладачі музичної щколи, однокласники і вчителі з НВК №3, рідні та друзі.

Юліан свідомо обрав своїм фахом захист Батьківщини. Після 9 класу навчався у Волинсьому обласному ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою. Лише вторік закінчив Національну академію сухопутних військ, служив у батальйоні морської піхоти.

 У його профілі у соцмережі – краєвиди морських світанків і записи ранкових пробіжок. Хлопець дбав про те, щоб тримати себе у формі, постійно працював над собою і легко долав перешкоди.

На жаль, наступ ворожого війська обірвав молоде життя…

Віталій Власенко вчив студентів бути сміливими

Справжнім шоком для нинішніх студентів і багатьох поколінь випускників Володимир-Волинського педагогічного фахового коледжу ім. А.Ю. Кримського стала звістка про загибель у бою їхнього викладача і коменданта гуртожитку, підполковника Віталія Власенка.

 Віталій Власенко викладав у коледжі дисципліну «Захист Вітчизни». Він учив студентів бути сміливими та мужніми, любити свою Батьківщину, бути готовими віддати життя за спокій українського народу. Так само виховував і своїх синів.

До роботи в коледжі Віталій Власенко служив у прикордонних військах, а за місяць до початку війни, коли її передчуття вже витало в повітрі, повернувся на службу у збройних силах. Не міг лишатися осторонь, знаючи, що його вітчизна в небезпеці. З перших днів перебував у найгарячіших боях і віддав життя за спокій своїх вихованців, колег, друзів, родини, за незалежність України.

Олег Свинчук прикривав побратимів

Надійшла ще одна звістка про загибель бійця нашої бригади, уродженця села Бережці, що на Любомльщині,  Олега Свинчука.

29-річний воїн був танкістом. Прикривав відхід своїх побратимів під час раптового прориву окупантів.  Загинув унаслідок прямого влучання ворогів у танк. Староста села Бережці Іван Самолюк розповів, що загиблий був однокласником його сина. Олег із багатодітної родини, жив разом з батьками. Близько року  тому підписав контракт зі Збройними силами України.

Редакція газети «Слово правди» висловлює щирі глибокі співчуття рідним загиблих воїнів.

Вічна пам’ять і шана Героям!

Поділитися
- реклама -

Прокоментувати

Введіть Ваш коментар
Введіть Ваше ім'я

одинадцять − три =