Школа це не лише стіни, а насамперед – дух, традиції, наступність поколінь. А це ще другий дім, у якому завжди багато яскравих вражень та позитивних емоцій. У школі для кожного з нас завжди відкриті навстіж двері і серця педагогів. У її стінах розкрився не один талант, адже багато хлопців та дівчат засвідчили, що вони продовжили свій шлях успіху уже за стінами навчального закладу. І саме школа, педагоги та всі працівники прокладали шлях у їхнє майбутнє, навчали бути відповідальними та цілеспрямованими.
Святково, гамірно було минулої п’ятниці у Поромівському ліцеї. Поспішали сюди післяобідньої пори і сивочолі жінки та чоловіки, і люди середнього віку, і молодь, бо їхня рідна альма-матер зустрічала піввіковий ювілей.
Ще на порозі гостей зустрічаючи юні поромівчанки і вручали на згадку виготовлені ліцеїстами подарунки, де зашифровані для кожного передбачення (на фото).
Як усе починалося
Історія освіти у Поромові бере початок з далекого 1881 року, коли у селі відкрили однокласне училище часів російської імперії. У міжвоєнний період діяла сільська початкова школа.
Після війни у 1945 році у простій селянській хаті почали вчити грамоти дітей. Очолила заклад Марія Пашківська. А вже наступного року відчинила двері семирічка. Приміщення збудували з глини та дерева. Через три роки школа набула статусу середньої. У 1958 році стала політехнічною з виробничим навчанням. Почали працювати вечірня, а з 1964 року – заочна школи.
– У тепер далекому 1969 році після закінчення Дрогобицького педінституту я повернулася у рідну школу уже вчителькою математики, – ділилася спогадами Ніна Калюга. – Мене радо зустріла завжди усміхнена, добра та шира Ганна Маслай, яка на той час тут директорувала. Уже з перших днів відчула, що потрапила у чудовий і злагоджений колектив. На той час занадто тісною була для понад чотирьохсот учнів одноповерхова будівля. Навчалися у дві зміни, працювало багато різноманітних гуртків. Слава про нашу сільську школу ширилася на всю Україну. Отож у 1973 році до нас завітали кореспонденти республіканської газети «Радянська освіта», де невдовзі вмістили цікаву розповідь про роботу колективу, чим ми дуже гордилися.
Лише у 1969 році у селі розпочали зводити нову школу. Це була й справді народна будова, на якій трудилися і педагоги, і старшокласники, і їхні батьки. 1971 року директором призначили двадцятивосьмирічного Петра Приходька. Молодий, запальний та завзятий, він не лише вивчав стиль і методи роботи вчителя, але й, при потребі, допомагав, підказував. За десятки років на посаді не скривдив жодну людину. Разом з колективом ходив на будівництво, працювали на колгоспному току чи полі, в гордній бригаді. Знаходили час і для художньої самодіяльності: створили молодіжний хор, а згодом і танцювальний ансамбль. При школі працював лекторій, шаховий клуб, спортивні секції. А скільки незабутніх екскурсій було організовано як для вчителів, так і для учнів! Петру Порфировичу через важку хворобу не вдалося побувати на святі, але щире вітання передав через колег.
Ще у 1959 році була створена учнівська виробнича бригада, яка нараховувала майже 50 членів. Діяв гурток юних механізаторів, отож, завершуючи навчання, діти отримували права. Разом садили ліс, допомагали Павлівському лісництву, за що в дарунок отримали саджанці ста лип, котрі тривалий час були окрасою території школи. Ще й дотепер зберігся тут дендропарк, висаджений пів століття тому.
На новому етапі
Вересень 1974 року став пам’ятним для поромівчан, бо дітей чекало нове приміщення школи. Це стало новим етапом розвитку освіти у селі. І досі її тодішні учні та педагоги з теплотою згадують вчителя української мови і літератури Дмитра Іващенка, в минулому викладача Луцького педінституту, дисидента. Крім найкраще оформленого кабінету української мови та літератури, цікавих уроків, він створив літературну студію. Багато його вихованців друкували свої доробки в районних та обласних газетах. Дмитро Полікарпович майстерно володів фотоапаратом, друкарською машинкою, що й сприяло випуску альбомів та альманахів.
Неможливо розповісти про всіх чудових вчителів, котрі працювали у Поромові. І все таки варто згадати ще одну неординарну особистість – Галину Тимовську, вчительку фізкультури. Це завдяки їй спорт у селі й досі на особливому місці, а її вихованці, свого часу зайнявши перше місце в обласних змаганнях «Старти надій», гідно представили Волинь на республіканських у таборі «Молода гвардія» в Одесі.
Теплим словом згадували тих, хто у різні часи очолював колектив. Адже директор – це не лише вчитель вчителів і головний вихователь, а й, образно кажучи, диригент того оркестру, який грає на найтонших струнах душ. Його завдання – уміти слухати, відчувати серцем, розуміти учнів і педагогів. Свій вагомий слід залишили у Поромові, крім уже названих, Алла Косинська, Роман Воробей, Галина Ковальчук, Лариса Дика. Їх справу сумлінно продовжує Неля Вегерич, котра з нагоди ювілею школи удостоєна грамоти обласної ради.
Гордість ліцею – його вихованці
Серед гостей був і голова Поромівської громади Олег Савчук. Він – випускник цього ліцею. Олег Васильович щиро подякував своїм наставникам, вітаючи рідну альма-матер з ювілеєм. Теплими і щирими були також вітання депутата обласної ради, начальника служби у справах дітей Поромівської сільради Віктора Дудечка, секретаря Нововолинської міської ради Надії Жук, начальниці відділу освіти, культури, сім’ї, молоді та спорту сільської ради Галини Ковальчук, голови профспілкової ороганізації Тетяни Кондратюк, колишніх випускників фермера Миколи Гуліти та педагога Івана Пуклі, багатьох інших учасників ювілейного вечора. Та з особливим щемом у серці слухали Романа Лучинця (на фото), який захищає Україну від ворога, а зараз якраз перебуває на тимчасовій ротації.
Гордість ліцею і його вічний сум – Віктор Крутій, Сергій Дукельський, Андрій Єдинак та Юрій Чимерис, котрі більше ніколи не прийдуть до рідної школи, бо проклята війна забрала у них найдорожче – життя. Їхні портрети (на фото) тепер щоранку нагадують вихованцям і всьому колективу, якою дорогою ціною дістається нам боротьба за мирне небо над нашою головою.
Спогади, спогади, спогади… Вони тривали до пізнього вечора. Ділилися ними і ті, кому випало пів століття тому бути першими випускниками: Марія Гиць, Надія Волочай, Світлана Гнатюк, Валерій Вальчук, Надія Степанова, Таїсія Канюка, Галина Галівода, і ті, хто порівняно недавно закінчив навчання. Всі втішені тим, що, незважаючи на важкий час, повноцінне життя у ліцеї триває. Тут, як і колись, працюють гуртки художньої самодіяльності, в яких беруть участь і педагоги, і їхні вихованці.
Завершальним акордом свята стала мелодія шкільного дзвоника, яку подарували (на фото) наймолодший учень школи Данилко Оліферович та випускниця 1975 року випуску Таїсія Федюра.
Валентина ПЕТРОЩУК.
