Світлі великодні дні затьмарені гіркими звістками із фронту. Своїх синів, які віддали життя за Україну, оплакали у Нововолинській, Литовезькій та Володимирській громадах. Запам’ятаймо їхні імена!
Віктор Яресько
(м. Нововолинськ)
На другий день Великодня у шахтарське місто прилетіла трагічна та болісна звістка. Безжальна війна забрала життя ще одного мужнього захисника,який боронив рідну українську землю від російського агресора, – Віктора Яреська.
Віктору було 42 роки. Воїн виконував бойове завдання у лавах Збройних сил, віддано захищаючи країну і відважно даючи відсіч ворогам. Він загинув у Донецькій області 17 квітня.
Відспівали Героя у Свято-Михайлівському храмі Нововолинська, а свій вічний спочинок він знайшов на Алеї слави Героїв.
Володимир Дацюк
(с. Кречів, Литовезька ТГ)
На четвертий день повномасштабної війни, коли ворог окуповував міста і села на сході, півдні і півночі України, молодий мешканець села Кречів Володимир Дацюк одягнув військовий однострій. І з 28 лютого 2022 року захищав усіх нас від рашистів.
Багато довелося пройти і пережити молодому солдату. Тримала його віра в те, що побачить перемогу, а після неї обійме своїх найрідніших. Та, на жаль, не судилося. Біля населеного пункту Діброва, що на Луганщині, Володимир отримав важке поранення, і медикам не вдалося його врятувати. 22 квітня серце Героя перестало битися.
У пам’яті він назавжди залишиться турботливим сином, улюбленим братом, надійним побратимом, добрим товаришем, сусідом, однокласником. А головне – чоловіком, який взяв на себе відповідальність за захист своєї сім’ї, свого краю, своєї країни. І віддав за неї найдорожче – життя.
Михайло Демський
(м. Володимир)
Михайло був єдиним сином у матері. Але він також був сміливим сином українського народу. І коли по мобілізації у серпні минулого року його покликали до війська – без вагань вирушив виконувати свій громадянський обов’язок.
У званні матроса Михайло Демський служив командиром машини першого взводу морської піхоти. Ніс свою службу ізчестю та відданістю Україні. На Великдень на Донеччині потрапив під танковий обстріл і загинув, внаслідок поранень у бою. Було йому 42 роки.
У Героя залишилася осиротіла мати. ВідспівалиМихайла у храмі Віри, Надії, Любові та їхньої матеріСофії, куди віддатиостаннюшану полеглому захисникуприйшлирідні, друзі, побратими.
Роман Тивонюк
(м. Нововолинськ)
У 100-й бригаді ТрО переважно служать ті, хто за покликом серця став на захист України у перші дні великої війни. Серед них був і Роман Тивонюк з Нововолинська.
38-річний захисник ніс свою службу з честю і відвагою і на спокійніших позиціях, і на самому «нулі». Та жорстока війна забирає і найхоробріших, і найкращих. 22 квітня Роман Тивонюк загинув на Луганщині.
У пам’яті тих, хто знав його, Роман назавжди лишиться живим – щирим, добрим, справедливим. Таким, яким завжди був. А ще – Героєм, який віддав своє життя за те, щоб прийдешні покоління українців могли жити у вільній Україні.
Редакція газети «Слово правди» висловлює глибокі співчуття рідним і близьким полеглих захисників. Вічна пам’ять і шана Героям!
