Новини

Відкриті імена і перспективний проєкт Ладомирського кладовища

Історія, Володимирська, Лайфстайл
1246 переглядів

Міста мертвих – кладовища, некрополі – стають об’єктом досліджень істориків, науковців, краєзнавців. Адже у пам’ятниках і надгробках відображається історія громади міста чи села. Дослідженню найстарішого збереженого у Володимирі Лодомирського цвинтаря чимало уваги присвячують наукові співробітниці державного історико-культурного заповідника «Стародавній Володимир» Орися Вознюк і Анастасія Бабенко. Чим старі кладовища приваблюють туристів і любителів старовини, які історії давніх володимирських родин їм вдалося дізнатися завдяки похованням та чи може стати Лодомирський цвинтар туристичним об’єктом – основні тези з нашої розмови.

Кожна людська дорога зрештою закінчується на кладовищі. Звичайно, нам здається, що людський вік надто короткий, але ми маємо дещо унікальне – це наша пам’ять. Ми пам’ятаємо своїх близьких, які пішли у засвіти, і тим самим вони продовжують бути поруч з нами. Тому кладовища – це насамперед про тяглість історії та культуру пам’яті.

Неприбране кладовище – це своєрідний шрам. Як перетворити його в привабливий об’єкт з точки зору історії? Перший крок дуже важливий і простий – почистити, прибрати.

В Україні існує величезна проблема зі старими цвинтарями. Бо нема єдиного реєстру, бо окремі експерти в Міністерстві культури вважають, що цвинтарі не мають суспільної цінності. І в результаті бачимо, як зникають старовинні козацькі могили, розорюються кургани, нищяться старі некрополі. Як ми наочно покажемо дітям, де були поховання козаків? А вони були. Їх знищили люди ХХ століття і продовжують нищити люди ХХІ.

Один із ідеальних прикладів роботи із похованнями – це Личаківський цвинтар у Львові, який не лише зберігає давні могили, а й заробляє кошти на відвідувачах. Звісно, не всюди можна реалізувати подібну роботу.

 Але ми можемо спробувати. Адже у Володимирі жили багато цікавих історичних постатей, починаючи від баронів і графів та закінчуючи сотниками УНР і священниками різних конфесій. Все, що нам треба – це детально дослідити Лодомирський цвинтар. В принципі, цим ми удвох і займаємося.

 На  Настю покладена велика місія, вона шукає інформацію про Констанцію Клосовську, чия гробниця є найстарішою і найбільшою на цвинтарі. Проблема в тому, що у Володимирі не зберігається жодних метрик. Так історично склалося, що володимирські метричні книги розкидані про різних архівах нашої країни (Луцьк, Житомир, Київ) та архівах Польщі. А в бюджеті  ДІКЗ «Стародавній Володимир» на 2024 рік на відрядження передбачено аж нуль гривень. Більшість метричних книг є неоцифрованими, тому треба їхати безпосередньо в архіви і працювати там. Але не втрачаємо оптимізму – наша Констанція знайдеться, і ми таки напишемо історію її життя.

Не менш загадковим є поховання Брієрів. Це родинний склеп. А загадка полягає в тому, що померли вони в 1929 році. Померли усі. Тобто це була сімейна трагедія, світло на яку ще треба пролити. Орисі вдалося з’ясувати, що Брієри приїхали в наше місто з Білорусі у 1825 році. Вони були розжалувані після повстання полку проти командування. На нашому кладовищі похований Ентоні Брієр (1858 р.н) та його дві доньки Ядвіга (1879 р.н.) і Марія (1889 р.н.).

Нарешті вдалося знайти фотографію Тетяни Озєрової, родина якої також похована на кладовищі неподалік від братської могили «Борцям за волю України». Вона була дружиною Хризанта Озерова, який був членом ради товариства «Просвіта». Сама Тетяна була головою «Союзу Українок» у Володимирі. На світлині вона зображена зі своєю подругою Ніною Річинською, яка свого часу теж головувала в «Союзі Українок». Світлина зберігається в Нововолинському історичному музеї.

 Окрасою кладовища є родинний склеп Шуровських. Попри статки і суспільний статус, вони були досить простими, щирими людьми. Нещодавно в Державному архіві Волинської області знайшли запис, що Доримедонт Шуровський сплачував в касову книжку «Просвіти» членські внески і жертвував кошти на проведення певних заходів у товаристві. А його рідний брат Леонард Шуровський, поляк за національністю, у 1916 році віддав своїх дітей Вінсента, Валеріана, Яна та Фортунату на навчання до школи Українських Січових Стрільців. Доримедонт взагалі був особою посадовою, він за Польщі працював в тодішній міській раді і міг поплатитися за таке, але, як бачимо, його це не спиняло.

Про родину Бадзянів теж вдалося знайти трохи інформації. Станіслав Бадзян був власником чавунного заводу у Володимирі і мав слюсарні майстерні на вулиці Луцькій. Також він був одним із перших автомобілістів Володимира. У метричній книзі під записом 255 за 26 грудня 1911 року подається наступне:  «26 грудня 1911 року в володимирському римо-католицькому костелі було охрещено немовля на ім’я Генрик. Таїнство хрещення провів Петро Миляновський. Батьками Генрика були жителі Люблінської губернії, Замоського повіту, м. Замость Болеслав і Антоніна (з дому Зборовицька) Бадзяни. Дитина народжена 15 червня 1911 року у м. Володимир. Хрещеними батьками були Іоан Бадзян та Софія Бадзян – дружина Станіслава». З цього невеликого метричного запису вдалося встановити, що Станіслав Бадзян та Броніслав Бадзян – це рідні брати. Окрім бізнесу у Володимирі, вони ще мали млин у м. Замость (Польща).

Найбільший внесок у дослідження цвинтаря зробила Оксана Кривовіца, його доглядальниця, яка власне самотужки дбає про благоустрій поховань. Вона протягом лютого виписала всі могили, всі ряди один за одним. І тепер ми маємо величезну базу. Пані Оксана виконала дуже складну роботу, за що їй величезне спасибі.

Правда, думаємо над тим, як цю інформацію систематизувати, і нам потрібен ресурс, на якому готову базу даних можна було б розмістити. В ідеалі – це має бути сайт, на який людина з будь-якої точки світу могла б зайти і відшукати поховання своєї рідні. Просто ввести ім’я та прізвище, і база виб’є ряд, місце поховання і могилу. А ще краще було б зробити сайт двома мовами, бо в нас є польські поховання.

Це проєкт затратний і тривалий – не просто лавочку поставити чи вуличні тренажери – але корисний та охоплює багато зацікавлених людей. Можливо, подамося з ним на громадський бюджет участі, але вже після закінчення війни, бо насамперед треба допомагати живим. Результати цього проєкту будуть довговічними, адже з Інтернету нічого не пропадає, якщо вчасно сплатити за хостинг і домен. А поки  займаємося дослідженнями. І найбільше тішить, коли знаходимо нащадків тих, хто спочиває на Лодомирському цвинтарі. Але про це розповімо якось окремо, бо це улюблена специфіка нашої роботи.

Знаємо, що багато цих нащадків не живуть у Володимирі. Є у Польщі, Канаді, США, і в них нема змоги приїхати і поприбирати  могили рідних. Тож було б чудово мати зворотній зв’язок. Якщо людина хоче впорядкувати поховання – через сайт вона б могла замовити таку послугу. Умовно кажучи, вона присилає кошти, а комунальне підприємство чи якась фізична особа найнята по трудовому договору – упорядковує могилу. Нащадку через сайт відсилаються фото прибраної могили. Було б непогано мати таку функцію. Це допомогло б утримувати цвинтар збереженим та ошатним.

У 2023 році ми провели багато екскурсій на Лодомирському кладовищі, кошти з усіх були спрямовані на підтримку ЗСУ. Хочемо одразу розчарувати скептиків, які скажуть, що це не цікаво чи не потрібно. Ні, це цікаво, якщо вмієш зацікавити своїх туристів. Орися не лише розповідає про певних уродженців Володимира і показую їхню могилу, а й подаю багато додаткової інформації.

Люди, наприклад, часто не знають, чому на поховання чіпляють вінки та стрічки. Чому є пам’ятники з хрестами, а є надгробні плити. Що символізують мак, лілія або виноград на надгробку. Та багато інших деталей, про які навіть не задумуємося і робимо автоматично, бо так робили бабуся і мама. Поховальна обрядовість українців є цікавою і має багато символізму. Про це і розповідаємо екскурсантам, тим самим привертаючи увагу до старого некрополя.

Записала Віталіна МАКАРИК

Коментарі
Теги: "Стародавній заповідник", Ладомирське кладовище
Поділитися
Головні новини
Реклама
keyboard_arrow_up