Війна давно стала для всіх нас випробуванням не лише на мужність, вміння простояти фронтовим викликам і силу віри в те, що і задля кого та задля чого ми робимо, а й лакмусовим папірцем для почуттів. Де тонко – там і рветься… Де щиро і по-справжньому – там назавжди… Така вона, до болю гірка, і до щему солодка правда кохання – того, заради якого хочеться жити. Особливо там, на війні.
Старший механік-водій танка Володимир Липовський у війську вже майже три роки. Й майже два з них – у 14 ОМБр, у танковому батальйоні. Далі годилося б, як зазвичай, розповісти трирічну фронтову історію усміхненого рудобородого хлопця: де воював, що пережив, як вдалося зберегти вміння радіти життю й щиро сміятися. А розповісти старшому солдату Липовському є що… Але буде по-іншому, буде не про війну, буде про кохання. Кохання всупереч часу, розлуці, відстаням, фронту. Буде про щастя. Адже нещодавно наш побратим Володимир Липовський і його Ярина побралися!
– 21 січня, в День народження Ярини, ми взяли церковний шлюб. Тепер точно не забуду дату весілля, – жартує Володимир. – А 10 лютого одружилися офіційно, у РАЦСі. Взагалі, історія наших стосунків довга і дещо незвична: зустрічатися ми почали ще в 2012 році, але розбіглися – у мене ще вітер в голові був. А в 2016, коли вже точилась війна, почали з Яриною листуватися – на щастя, зберіг її номер… Так, потроху, відродились, а може, й народилися заново наші почуття. Потім я поїхав на Схід. Коли ж повернувся, влітку 2016, ми з Яриною остаточно зрозуміли для себе, що ми – пара. А тепер уже й подружжя, – щасливо усміхається старший солдат Липовський.
Наразі його Ярина, перекладач із англійської, польської та іспанської, займається викладацькою діяльністю вдома, на Львівщині. А Володимир, реставратор за фахом, вкладає вміння і душу у відновлення техніки. Бо танки, хоч і не діти, до навчання яких треба докласти чимало зусиль, та теж вимагають особливо підходу, терпіння й турботи. Бо від їхньої справності й «послуху» залежать життя, а можливо, і перемога…
– Звичайно, розлука не може даватися легко. Тому виходимо з того, що маємо: на вихідні у Володимир-Волинський приїжджає Ярина, при можливості я їду додому, – ділиться Володимир. – Обоє розуміємо, що після нашого виходу в зону АТО не побачимось довго. В минулому році дружина збиралася навіть приїхати до нас Луганщину. Та я відмовив, практично, останньої миті. Не варто…
На запитання, у чому секрет побудови стосунків, як їх зберегти, коли на заваді війна, відстань у понад тисячу кілометрів і тривала розлука, Володимир Липовський відповідає просто:
– Ніякого секрету немає. Є кохання, є щирість і бажання бути саме з цією людиною. Звісно ж, ні в кого й ніколи не буває все гладко, без непорозумінь чи образ. Та головне, почути одне одного, зрозуміти, і вірити, що як би важко в цей момент не було, все погане обов’язково мине. Терпіння всім нам, міцного здоров’я, ясна річ, кохання і перемоги – аби кожен із нас зміг повернутись до того, заради кого б’ється серце.
А 15 лютого Володимир Липовський відзначив 25-ліття! Тож вітаємо нашого побратима з ювілеєм і з офіційним народженням його молодої чудової сім’ї! Збережіть своє кохання на довгі-довгі десятиліття й примножте його в дітях, онуках та правнуках!
