“Я створив три колективи, які продовжують донині жити. Зараз збираю четвертий – на рідній Волині”, – каже Заслужений діяч мистецтв України Сергій Вовк, який понад двадцять років був художнім керівником і головним диригентом академічного ансамблю пісні і танцю «Сіверські клейноди» Чернігівського обласного філармонійного центру фестивалів та концертних програм, особисто їздив у експедиції краєм і зібрав немалу колекцію записів, які його колектив відтворював на сцені. Він першим на Чернігівщині почав готувати для публіки справжні видовищні дійства у національних костюмах, багатьом із яких більше ста років, і об’їздив з концертами не лише Україну, а й низку закордонних країн, популяризуючи наші мистецтво і культуру. Зараз він створює фольклорний колектив у Володимирі та уже підшуковує відповідний репертуар.
Баян, орган, хор
Ім’я Сергія Вовка добре відоме не лише у Чернігові, де митець жив і працював упродовж двох десятиліть, а й далеко за межами країни. А народився і виріс він у Нововолинську, в сім’ї, де тато був шахтарем, а мама – кухаркою, які були закохані у пісню.
«Коли ми лягали спати, тато починав співати українських народних пісень, а ми – мама, брат і я – підспівували», – пригадує Сергій Миколайович моменти з дитинства, коли зародилося його захоплення співом. Батько побачив, що у чотирирічного сина є хист до музики, тож завів його у магазин «Світанок», що був поряд із ринком. Вказав на музінструмент з прилавка і запитав, чи хоче собі такого. Ну, звісно ж, очі дитини засяяли, бо виблискував камінням, ніби, підморгуючи, невеликий баян.
Відтоді хлопчина був нерозлучним з інструментом. Яку б мелодію не почув, намагався відтворити. Із п’ятирічного віку почав відвідувати музичну школу. Опісля вступив у Луцьке музучилище. Професійний шлях розпочав у стінах рідної музичної школи, навчав учнів гри на баяні та гітарі, а згодом очолив і розвивав фольклорний колектив «Грушечка». Мріяв вступити у консерваторію та ще й у клас органу, грою на якому захопився. Тож упродовж шести років роботи у мистецькій школі їздив до Києва у вищий музичний навчальний заклад на консультації, які тривали не більш як годину – бо важко викроїти час в органному залі через щільний графік репетицій симфонічного оркестру і камерного ансамблю. Опанував також програму гри на фортепіано.
«У «Світанку» був відділ платівок. І одна мене вразила, бо була гарна. Уже потім закохався у звук. Я знав, що це труби органу, музика Баха. З часом кожну композицію знав напам’ять. І мене не полишало бажання бути органістом. Багатотембровий баян дозволяв грати органні твори. І я міг з ними вже на сценах виступати. А коли на четвертому курсі музучилища побачив у Центральному універмазі сам інструмент, уже думав навіть продати свій новий сучасний професійний баян, щоб його купити», – пригадує пан Сергій, який з допомогою рідних згодом таки купив омріяний орган.
Та хоч як наполегливо й старанно юнак не вчився, яких би успіхів не досяг, але не зміг зламати систему: тоді випускника музичного училища, баяніста, не прийняли на навчання у консерваторію у клас органу, запропонували складати іспити наступного року у клас баяна. Не погодився на таке. За порадою друга, хоч і без ентузіазму, бо не сприймав серйозно цей вид мистецтва, вступив на навчання на кафедру народного співу та фольклористики національного університету культури і мистецтв.
І з перших занять із хором, зрозумів, що це йому близьке. А викладач Станіслав Павлюченко, завідувач кафедри народно-пісенного виконавства, декан факультету, керівник народного хору, народний артист України, зумів розгледіти талант Сергія і передати студенту свою закоханість в обрану справу, надихнув горіти нею.
У складі групи юнак їздив у експедиції в села збирати традиційні пісні. Прослуховував уже наявний матеріал – записаний на старі бобіни (кіноплівки), де потрібно почути затертий звук, розібрати звучання кожного з голосів і слова текстів. Бо ж фольклорні хорові колективи повністю відтворюють виконання пісень, не вносячи нічого від себе.
У час студентства Сергій Вовк співав у хорі в Києво-Печерській лаврі, працював у філіалі академії танцю імені Сержа Лифаря, з якою часто виступав на різних фестивалях. І коли його одногрупники готувалися до вступу в студію народного хору ім. Г. Верьовки чи у київську філармонію, Сергій планував закінчити університет і повернутися у рідний Нововолинськ, передавати свої знання вихованцям музичної школи. Але на нього чекало яскраве професійне зростання у Чернігові, куди ще студентом поїхав за рекомендаціями завідувача кафедри на посаду художнього керівника народного хору обласної філармонії.
З інноваційним підходом до представлення народного мистецтва
Залишатися у Чернігові через два роки роботи із хором Сергій Вовк не хотів, бо не бачив жодних перспектив для втілення своїх задумів і розвитку творчості. А коли у філармонії змінилося керівництво і відбулася повна реорганізація установи – утворився обласний філармонійний центр фестивалів та концертних програм – йому дали шанс і простір для творчого польоту.
«Новий директор сказав, що вірить у мій потенціал й запропонував з нуля створити свій колектив. Я відразу повідомив, що потрібно надати ставку майже шістдесятьом артистам. За дві доби на папері виклав ідею створення ансамблю пісні і танцю, бо розумів, що тільки за таким видом мистецтва майбутнє, написав обґрунтування – усе аж до штатного розпису. З огляду на досвід, здобутий у різних колективах, продумав, що хор і оркестр мають бути невеликими, а от чисельність хореографічної групи – суттєвою, щоб змінювалися танцювальні номери, вокально-хореографічні композиції. У бібліотеці детальніше прочитав про Чернігівщину, її історію й придумав назву «Сіверські клейноди», хоча на той час територію називали лише Чернігівщиною, а слово клейноди взагалі мало хто знав», – пояснює митець.
Згодом Сергій придумав оригінальний логотип – розлоге дерево з пишним корінням, над яким злітають у небо голуби – і це все обрамлене колом.
Учасниками новоствореного ансамблю були талановиті мешканці різних куточків області, а головними вимогами до вокалістів стали володіння унікальним «народним» голосом й бажання розвиватися. Вже у першому конкурсі, в якому взяв участь колектив, учасники показали небачене раніше феєричне дійство Купальської ночі. На висоті були інструментал, вокал і хореографія. Усе виглядало одночасно культурною і космічно, адже третя частина виступу ще й музично була незвично оформлена, пригадує Сергій Миколайович. Дебют був приголомшливим – перша премія та окрема відзнака. Натхненні учасники й надалі вражали публіку талантом, майстерністю й яскравим і колоритним шоу, і слава про них ширилася на всю Україну й за її межами – у яких би фестивалях-конкурсах не виступали, усюди здобували призові місця. А в Австрії пошта випустила навіть конверти й марки із зображенням українського колективу і їхнє погашення в іноземній та нашій країні відбувалося одночасно.
У 2008 році ансамбль, який зосереджувався на збереженні й популяризації унікальної культури Чернігівщини, отримав звання «академічного», а його керівник і натхненник через рік став Заслуженим діячем мистецтв України.
Щоб популяризувати народне мистецтво серед підростаючого покоління і прищеплювати любов до нього, пан Сергій, втілюючи свою мрію, створив дитячу студію при академічному ансамблі пісні і танцю «Сіверські клейноди».
Збираючи фольклор на Чернігівщині
Основу репертуару ансамблю складають народні пісні Сіверщини – ті, які співали у цім краї з давніх-давен.
«У попередні роки, постійно, наскільки міг, їздив у села й вишукував унікальний фольклор. Зібрав величезну його колекцію. Знаходив народні таланти – бабусь, які натхненно співали українських пісень, записував їхнє виконання на відеокамеру, бо вважаю, що треба бачити емоції людей, як вони виконують композиції, як люблять цю справу. Згодом усе це передати на сцені мають професійні артисти – заспівати так, як співали ті бабусі, тільки своїми голосами. Ми мали спеціальний цифровий диктофон з чотирма вмонтованими мікрофонами, щоб аудіозапис був легшим для розшифрування. Я вів зошит, де занотовував коротку інформацію про народних виконавців фольклору – їхні анкетні дані, місця проживання, – розповідає Сергій Вовк. – Понад тисячу пісень записав. Відвідав дуже багато регіонів, серед яких дуже древні – Городнянщина, Варванщина, село Дніпровське та багато інших.
У перший альбом цього ансамблю, який навивається «Душа Сіверщини», увійшли аудіозаписи. А згодом утворився унікальний однойменний проєкт – традиційно на закриття концертного сезону, а завершальні виступи відбувалися у Борисоглібському соборі, колектив виконував лише вокальні композиції, серед них звучали нові народні пісні, які вдалося розшифрувати. «Люди у залі часто плакали, а згодом розповідали, що ці пісні, їхнє звучання, нагадували про дитинство у бабусі в селі, зринали перед очима образи рідних людей, яких уже немає з нами», – ділиться Сергій Миколайович.
Окрім пісень, під час експедицій збиралися унікальні традиції краю і згодом артисти показували їх на сцені. «Деякі для мене були відкриттям. Я вперше дізнався про обряд водіння стріли, який виконують на Великодні свята: з обох сторін брали жердину, обходили навколо церкви й співали спеціальні обрядові пісні», – ділиться пан Сергій.
Культуру Сіверщини ансамбль демонстрував на сцені не лише через пісню, мелодію і танець, а й через вбрання. Сергій Вовк зумів сформувати немалу колекцію автентичного одягу, деяким сорочкам було й по 120 років. Частину вбрання купували у селян, якісь речі отримували у подарунок. Були продумані концертні номери, коли артисти на сцені з’являлися у цьому вбранні, а не у сценічних костюмах.
«У репертуарі «Сіверських клейнод» були складні оркестрові твори, вокально-хореографічні композиції. У моєму колективі працював найкращий скрипаль Чернігівщини. Одного разу на виступ запросили літніх жінок із села Козацького, які співали два-три куплети пісні, а згодом плавно їх підхоплювали наші професійні виконавці. Зал був вражений. Мали спільні номери з солісткою національної філармонії, фольклористкою Тетяною Школьною та іншими відомими музикантами й виконавцями, брали участь у проєкті Оксани Пекун «Фольк-music», де звучання нашої пісні на сучасний лад продемонстрував Ель Кравчук», – розповідає Сергій Вовк.
Одним із цікавих номерів, які ансамбль представив на сцені, був виступ не лише у концертних українських костюмах, а й у брендованих футболках. Нечувана постановка зібрала шквал аплодисментів – пану Сергію вдалося втілити і ось таку незвичну ідею.
Як художній керівник добровольцем став на захист України
Саме «Сіверські клейноди» познайомили Сергія Вовка з майбутньою дружиною. Оксана, яка родом із Кіровоградщини, прийшла у колектив вокалісткою.
«Як тільки ми зустрілись поглядами, я зрозумів, що вона – моя доля. І кохана відчула те саме. Ви знаєте, як бабці співають – всі гуртом, а одна із них виводить, оце ту партію виконувала Оксана, а ще займалася костюмами. 23 роки ми уже – подружжя. Виховали сина. Він обрав собі професію далекобійника і з 2016 року живе і працює у Польщі, маємо онука», – розповідає Сергій Миколайович.
Повномасштабне вторгнення збудило родину нечуваними гуркотом і спалахами на недіючому автомобільному заводі, що не далеко від їхнього будинку.
«Повибігали у паніці на вулицю люди, утворилися черги до аптек, супермаркету, по трасі не їздили – літали автомобілі. Ми включили телевізор – президент розказував, що сталося. Ну, і я вже в обід був у військкоматі. Тоді там було чимало добровольців. Через стан здоров’я строкову службу не проходив, але узяв до рук зброю і став на захист своєї землі. Ніч чергували на одній із трас, згодом нас перекинули в інше місце, потім на ще одну позицію. Попередили, що у наш бік по трасі на Київ рухається ворожа колона, а ми її маємо «гаряче зустріти», та узгоджувати дії не мали як, тож я швидко подзвонив до колеги, щоб привіз із філармонії рації, якими користувалися під час концертів, – розповідає Сергій. – Уже згодом, через кілька місяців, ми записали «Щедрик» у новому стилі з іще одним майданівцем Олександром Чемеровим і присвятили пісню другій танковій бригаді, яка нас тоді врятувала. На заваді планам окупантів стали у той день також українські болота».
Дружина Оксана весь той час була вдома і стала свідком, як по району гатили фосфорними бомбами, у їхній оселі двигтіли вікна.
Створюючи фольклорний хор у Володимирі
Понад двадцять років Сергій Вовк плекав своє дітище «Сіверські клейноди», аж поки не прийшов час його відпустити. Це рішення визрівало довго через різні обставини, однак було прийняте остаточно. Талановите подружжя приїхало на малу батьківщину пана Сергія, де заново облаштовує своє життя і розпочинає новий творчий шлях.
Заслужений діяч мистецтв України працює зараз у Володимирському центрі культурних послуг і формує новий фольклорний колектив, тож шукає оригінальні голоси.
«Я вдячний начальниці відділу культури і мистецтва управління з гуманітарних питань виконкому Олені Омелюх і директорці Центру культурних послуг Олені Ваврисевич, що прийняли у дружну родину культпрацівників і дали можливість втілювати нові ідеї. Так виходить, що уже четвертий колектив розвиватиму. Він, як і попередні, буде фольклорним. Знову починаю усе з нуля. Оголосив прослуховування, на які запрошую усіх охочих, шукаю репертуар – уже побував у Волинському обласному науково-методичному центрі культури, сконтактував із працівниками Волинського телебачення, які обіцяли пошукати в архіві старі відеозаписи передач, а на кафедрі фольклору і етнографії Львівської консерваторії узяв старі записи волинських фольклорних пісень і якщо ми їх виконуватимемо, звісно посилатимемося на того, хто їх записав», – ділиться мій співрозмовник.
Планує Сергій Вовк і експедиції у волинські села, щоб зібрати унікальний репертуар, тож якщо ви знаєте, де співають оригінальні народні пісні, притаманні саме цій місцевості, повідомте редакцію, а ми перекажемо інформацію пану Сергію. І таким чином спільно допоможемо популяризувати нашу унікальну українську пісню і культуру.
Валентина ТИНЕНСЬКА
