Новини

Війна з книжкових сторінок

Головне, Новини
277 переглядів

Книжкові полиці бібліотеки поповнилися книгами про війну, які видані у 2023 році. Два роки з часу повномасштабного вторгнення російських окупантів. Лють та гнів не полишають серця українських людей. Напередодні річниці вторгнення росії, пропонуємо вам переглянути  добірку нових книжок. Читати їх важко, але треба завжди пам’ятати міста, людей, події, злочини кривавої росії.

Дар’я Бура, Євгенія Подобна «Лютий лютий 2022». Дві журналістки вирішили зібрати спогади людей про перші дні війни. У ті дні небо заполонили російські винищувачі та гвинтокрили, а в мирні спальні райони летіли російські ракети. Двадцять свідчень українців про перші дні війни з Києва, Харкова, Ірпеня, Бучі, Ізюма, Гостомеля, Бородянки, а також Маріуполя, Сіверськодонецька, Волновахи, які знали, що таке війна, ще з 2014 року.

Євгенія Кононенко «Той Божевільний Рік». Авторка дуже коротко фіксувала події свого життя і війни в Україні.  Місяць після 24 лютого залишалась у Києві. Наприкінці березня з невиліковною донькою наважилася полишити рідний дім. Їхати страшно і лишатися страшно. « 24 лютого інтернетом мандрує ця гримуча суміш тупої хижої агресії, безглуздої непоінформованості та непохитної впевненості у власній правді. Це викличе зустрічну хвилю ненависті у будь-кого. Бо ж хіба людина приходить на світ для того, щоб корчити гримаси, шкірити зуби, викарячувати очі та в екстазі кричати «смерть хохлам»? «Час любити і час ненавидіти; час на війну і час на мир» – ці слова стали епіграфом до усієї книги.

Євгенія Подобна «Її війна». 25 історій про сміливість, силу і любов. «Я найбільшому ворогові не побажаю пережити те, що було зі мною в Маріуполі. Я взагалі не бажаю нікому зла і вибачила всіх, хто зробив мені боляче. Але спершу треба навчитися прощати собі. Якщо не навчишся, то ніколи не пробачиш нічого іншим. Однак я не пробачу вбивцям,  і тим, хто їх підтримує і тим, хто сіє пропаганду. Вони всі однаково у крові».

Ольга Воробйова «Рани землі Бучанської».  Авторка, свідок кривавих злочинів російських окупантів. Від першого до останнього дня окупації перебувала у Бучанському районі, у місті Ворзель.

Ця книга розповідь про людей, чиє життя жорстоко обірвала куля агресора. Вони були різними: кожен зі своїми мріями і планами на майбутнє.  А головне, кожен з них бачив свою долю у мирній країні. Чоловіки, жінки, маленькі діти… Нелюди не щадили цілі сім’ї Бучанського регіону. Жорстоко знищували невинні душі.

Що відчуває батько, на очах якого загинула дружина і двоє  дітей? Що відчуває лікар, який приймає дитя без світла і води, а за вікном летять ракети? Що відчуває маленький хлопчик, який затуляє каштаном вм’ятину від кулі, що вбила його батька? Що відчувають жінки, у яких смерть відібрала коханих? Що відчуває дівчинка, яка втратила кінцівки? А як жити, коли у полоні твій син?     Що відчувала дитина, на очах якої гвалтували матір, або навпаки.   Або рідні, що не мають змоги поховати тіла своїх близьких?   Про все це  йде мова в «Ранах землі Бучанської». Закінчується книга словами шестирічної Єви Шестакової: «Війна вбиває людей. Припиніть війну! Україна хоче жити!»

Оксана Дудар «Щоденники вдови».  Авторка – журналістка, книгу присвятила своєму чоловікові й журналісту Віктору Дудару, котрий загинув.  Після того, як чоловіка не стало, Оксана почала писати про свої відчуття й думки у соцмережах та нотатках, які згодом увійшли до книги “Щоденники вдови”.

У 2014-15 роках Віктор добровольцем брав участь у бойових діях. Оксана каже, чоловік ніколи не міг пройти повз несправедливості й знав, чому та куди йде. Віктор Дудар загинув 2 березня 2022. Це сталося у Миколаївській області. Оксана дізналася про загибель чоловіка через декілька днів.

Після загибелі Віктора минуло півтора року. Оксана розповідає, що «і досі не може звикнути, до статусу вдови».

Валерій Пузік «Три медалі у шухляді». Дев’ять років війни в одній збірці. Автор багатьох книг у січні 2015 пішов добровольцем на фронт. До 24 лютого працював кіносценаристом. Нині захищає Україну в лавах ЗСУ. Вірші писались в окопі, під відкритим небом, біля моря, у дорозі, вдома.  Валерій пише, що ця «Збірка віршів про війну, любов та смерть. Про час, що завмирав, зупинявся та не зупинився. Про ПТСР, страх, повернення додому й повернення на війну. Знову. У чергове коло. Це розмова з Богом, із землею, з небом. Це те, що не одягнеш на парад перемоги».

Христина Біляковська «Я тебе… війна». Немає вдалого чи невдалого моменту для кохання. Людина зустрічає свою людину і хоче бути з нею будь-де: в лікарні, в полоні, в окопі під обстрілами, у підвалі. Тоді війна стає безсилою, бо якою б страшною вона не була, разом можна пережити все: відстань, травми, горе.  І навіть якщо один із двох залишає цей світ, інший продовжує бути й боротися за двох.

До Дня усіх закоханих пропонуємо прочитати 25 історій проєкту «Я тебе…війна. 100 історій кохання», які увійшли до цієї збірки. Реальні історії, як зустріли, або втратили одне одного.

Усі книги про теперішню війну, вселяють надію, що життя переможе і неодмінно настане світанок, темрява розвіється. Адже справедливість і правда – сильніші навіть за всеосяжне зло.

Тетяна ГІЛЕВИЧ,

бібліотекарка бібліотеки №2

Коментарі
Поділитися
Головні новини
Реклама
keyboard_arrow_up