Рік тому у Нововолинську для людей віком 50+ створили Університет вільного часу, керівником якого погодилася бути заступник директора електромеханічного фахового коледжу Лариса Жила. Тут обʼєдналися активні, творчі, веселі нововолинці. І не лише, бо серед слухачів є немало внутрішньо переміщених осіб. Найперше всіх об’єднує те, що їх вік активності не завада. Тому уже з перших днів закипіла творча робота. Про це йшлося на урочистості з нагоди першої річниці, на яку запросили членів подібних громадських формувань з Луцька та Ковеля. До речі, у Ковелі, запозичивши досвід поляків, ще дев’ятнадцять років тому першим в Україні запрацював Університет третього віку, досвід роботи ковельчани залюбки поділилися з нововолинцями, коли цієї весни запросили до себе.
За рік, що минув, разом проводили багато часу, навчаючись флористиці, розпису великодніх яєць, вишиванню стрічками, оздобленню імбирного печива і т. д. Всього й не перелічити. А ще допомагали Збройних силам України: плели маскувальні сітки, продавали зроблені власноруч вироби і виручені кошти спрямовували захисникам. А скільки незабутніх вражень залишилося після цікавих мандрівок як по рідному Прибужжю, так і по сусідній Львівщині!
– У планах ще дуже багатьох задумів, – зазначила Лариса Жила. – Адже зібралися в Університеті вільного часу не люди, як колись казали, похилого віку, а ті, у кого за плечима величезний багаж життєвого досвіду та невичерпаний запас молодечої енергії. І що найголовніше – усі вони мають величезне бажання не витрачати свій вільний час даремно, а хочуть творити і бути потрібними в такий нелегкий для України час. До нас залюбки долучаються все нові і нові слухачі з прекрасними пропозиціями та ідеями, які неодмінно спільно втілюватимемо у життя”.
Мали чим подивувати нововолинці своїх гостей. Однією з таких родзинок став приватний музей стародавнього вишиваного одягу «Русовичі» слухачки Університету вільного часу Марії Доліновської. Це справді унікальне явище для Волині, яке демонструє, хто ми є, який у нас родовід і сюди приходять люди, щоб пізнати своє коріння. Гостей вразила кількість експонатів, неймовірність візерунків, ретросвітлини та зворушливі родинні історії представлених експонатів, які є свідченням нашого національного минулого.
Для слухачів Університету вільного часу продовжилося свято і наступного дня екскурсією містом Жовква на Львівщині. До речі, нововолинський міський голова Борис Карпус, вітаючи з першою річницею, вручив подарунок – сертифікат для оплати автобуса на цю екскурсію.
Історія Жовкви надзвичайно цікава. Ще у 1594 році польський коронний гетьман Станіслав Жолкевський, власник села Винники, розпочав біля нього зводити нове місто. Він, русин-українець за походженням, був не лише талановитим воєначальником, а й захоплювався історією, мистецтвом, філософією. Якось вирішив, що настав час звести власний замок і місто. До речі, в часи Ренесансу такі міста будувались масово, в тому числі і на українських землях. Але через війни і перебудови збереглось їх зовсім небагато. Зокрема, Пальманова в Італії, Замосць у Польші, кілька міст в Німеччині та Нідерландах і Жовква в Україні. Архітектором Жолкевський найняв італійця Паоло ді Дученто Клеменсі на прізвисько Павло Щасливий.
У ході екскурсії вдалося дізнатися багато цікавого з життя Станіслава Жолкевського, п’ятитисячний загін якого у ході війни Речі посполитої з москвою у липні 1610 року розбив 50-тисячне московське військо. Прах цього видатного воєначальника, який загинув у битві у віці 73 роки, упокоївся в костелі святого Лаврентія. Тут спочивають син гетьмана, його родина. Побували ми того дня і у Василіанському чоловічому монастирі, що розкинувся поблизу села Крехів. Його заснували монахи ще наприкінці ХУІ століття у невеличкій печері на горі. У 1612 році Станіслав Жолкевський дав монахам землю, де вони звели келії і кілька храмів. Навколо монастиря побудована мурована фортеця, завдяки якій монастир витримав кілька татарських облог. І знову ж таки за часів радянщини монастир віддали під школу-інтернат і усі його приміщення були значно пошкоджені. І тільки з 1990 року його почали використовувати за призначенням. Нині тут – прекрасний монастирський комплекс, з кожної споруди якого дихає історія.
Похід до джерела і камʼяних печер став для всіх учасників як випробуванням стійкості, так і незвичайним емоційним піднесенням. Трішечки втомлені, але збагачені новими знаннями з історії рідної України, поверталися додому із сподіванням, що подібні поїздки і цікаві заходи неодмінно продовжаться.
Валентина ПЕТРОЩУК
