На головну Війна Вірші війни від випускниці Аліни

Вірші війни від випускниці Аліни

381

Два роки тому дев’ятикласниця Зимнівської школи-ліцею Аліна Білохвіст написала наукову роботу з української мови на основі матеріалів нашої газети, грунтовно проаналізувавши десятки публікацій. З тих пір розумна і яскрава школярка, переможниця багатьох олімпіад й активна учасниця гри Mind Game перебувала у фокусі нашої уваги. Зараз Аліна, яка навчається в 11 класі, мала б активно готуватися до ЗНО і вибудовувати мрії про студентське життя. Натомість – війна, невизначеність, розгубленість. І замість шкільних творів і мрійливих поезій  Аліна пише жорсткі вірші про загарбників.

***

- реклама -

Так боляче до кіл перед очима,

За землю рідну, за Вкраїну.

За те, що він, кацап лукавий,

Сюди ступати має право.

Він бачиш-но учитись сильно хоче,

І все собі під ніс бурмоче:

“Да ми нє зналі, нас послалі,

Нє зналі ми, што нападалі.

Нас на учєнья сабіралі,

І нічєго нє расказалі”

А наш бієць його годує,

Ще й поїть бідного, шкодує:

“На, матері дзвони, – він каже, –

Хай не хвилюється, не плаче.”

А та й не плаче, що там син,

Такий він в неї не один.

В її думках одна біда,

Що “сахара” ніде нема.

Що сіль дорожча стала там,

Що вже закрили Інстаграм,

Що долар швидко в них росте,

На сина ж байдуже, пусте.

Не вернеться живий і що?

“Да наражаєм ми єщьо”

Хіба ж так можна до своїх?

Так думати про рідних – гріх…

Десь на Волині інша мати,

За сина все може віддати,

Ночами молиться і плаче,

І ниє серденько гаряче…

Чи ще живий, чи не загинув?

Чи хоч до рота щось він вкинув?

А чи дали бронежилет?

Чи має хоча б пістолет?

А син їй пише кожен день:

“Співали сьогодні пісень:

“Червону руту”, “Яворину”

Та “Добрий ранок, Україно”.

З піснями легше нам тут, мамо,

Ми стоїмо вперто й незламно,

Ми москалів всіх повбиваєм,

І Гімн над ними заспіваєм.”

Хіба ж брати наші народи?

Де ми б’ємося за свободу,

Там б’ють за цукор в магазині,

За пачку гречки на вітрині.

Ми йдемо натовпом на танки,

З вікна летять на дрони банки,

Ми труїмо їх пиріжками,

Коли йдуть нашими стежками.

Вони ж там плачуть в Інстаграмі,

І пишуть фейки в Телеграмі,

Їх там зомбують у новинах,

Поки солдати в домовинах.

“Потєрь у нашей арміі на фронтє нєт,

Стрєляєм только в ваєнний аб’єкт,

На Україну ми нє нападалі,

Ми сваїх толька защіщалі”

Хай брешуть далі орки безголові,

Хай далі ллються їхні ріки крові,

І поки стоїмо ми за свободу,

Хай їхні танки тонуть у болотах.

А наш бієць нехай не має страху

Бо “русскій карабль” зазнає краху!

“Я вірші пишу нечасто”, – зауважує Аліна. – “Переважно під впливом поривів дущі. На цей наштовхнула війна”.

   “До останнього вірила, що на нас не нападуть, – зізнається дівчина. – Надіялася на краще. У суботу, 26 лютого,  в мене мала бути онлайн-олімпіада від КПІ, далі змагання з волейболу… Натомість у четвер прокинулася від того, що у домі ввімкнений телевізор і з нього трансплюють новини про війну. Я просто була в шоці – як за день може змінитися усе”.

Перший тиждень Аліна моніторила новини, не могла відіріватися від телефону. А зараз старається максимально відволікатися на корисніші справи – вчиться, пише математику, читає книжки сучасних українських авторів”.

Починаючи з молодших класів, Аліна бере участь у літературних конкурсах, олімпіадах, захистах наукових робіт з української мови. Має у цій сфері непогані успіхи. Найбільше досягнення, яким пишається – літературно-мистецька премія імені Володимира Андрощука. Також мала призові місця на олімпіадах різного рівня з історії, біології і навіть астрономії. Та попри це, її справжня любов – математика. “Цифри – це моє все”, – каже дівчина. Тож і в 11 класі, напередодні вступу до вишу, вирішила зосередитися суто на точних науках, а вчителям м’яко, але впевнено заявила: писати наукову з української мови не буде.

Як і всі одинадцятикласники, зараз Аліна переймається за своє майбутнє. Вона мріяла про навчання в Київській політехніці, обрала фах програмістки. Уже багато зробила для того, аби досягнути мети. А тепер мусить спостерігати, як омріяне майбутнє вислизає, як вода крізь пальці. Бо ж неможливо спрогнозувати, коли закінчиться війна, а відтак – коли і як стартує навчання в університетах, яким буде вступ.

“Що ти найперше зробила б  після перемоги?”- питаю в Аліни. “Онімію від радості”, – каже вона. – “А взагалі – мрію подорожувати. У Францію, Німеччину, США. Але  не зараз. Мені важко навіть подумати про те, щоб зараз покинути країну. Я розумію, що реально нічим допомогти не можу – не маю грошей, щоб перерахувати на армію, не можу піти воювати. Але я плела маскувальні сітки, долучалася до DDOS-атак на російські сайти. Нехай це мінімум, який мені під силу. Але я не поїду звідси, поки не закінчиться війна”.

А коли закінчиться – Аліна планує подорожувати. Нарешті відвідати Київ, в якому досі жодного разу не бувала. “Тому, мабуть, це й буде мій план: як переможемо – поїду в столицю”.

Віталіна МАКАРИК.

Поділитися
- реклама -

Прокоментувати

Введіть Ваш коментар
Введіть Ваше ім'я

три × 5 =