На головну Інтерв'ю «Володимир – не тільки «княже місто», як пишуть у підручниках», – Віталіна...

«Володимир – не тільки «княже місто», як пишуть у підручниках», – Віталіна Макарик

326

Віталіну Макарик добре знають у Володимирі-Волинському, адже вона журналістка, книжкова блогерка та організаторка культурних подій. Цьогоріч вона стала експерткою міжнародного літературного фестивалю «Фронтера», який відбувається на Волині за підтримки Українського культурного фонду. Протягом кількох місяців будуть організовані історичні розвідки та пошуки цікавих тем, які дадуть основу для створення концепції локального фестивалю у Володимирі. Про те, яку роль відіграє література в житті жінки та її бачення культурного розвитку міста, ми запитали у Віталіни Макарик.

-Віталіно, розпочну з банального питання: чому книги і як література стала частиною твого життя?

- реклама -

-Мені здається, вона завжди була зі мною. Я росла у середовищі, де книги були невід’ємним елементом. Батьки, бабусі, дідусь – усі любили читати, до того ж мали різні професійні інтереси і читацькі смаки, тому книгозбірня у нас була велика і різноманітна – від медичних атласів і романів про війну до детективів Агати Крісті і літератури «високої полиці». Читати я навчилася доволі рано, задовго до школи, по розкішно ілюстрованій багатотомній енциклопедії «Життя тварин», бо дуже хотілося прочитати назви всіх цих птахів і звірят.

В школі і в ліцеї я завжди дружила з бібліотекарками, тому мала доступ до найцікавіших книжок, в студентські роки активно користувалася велетенською книгозбірнею в Могилянці, а ще «тусила» з філологами, тому часто ходила на різні літературні презентації і обговорювала сучукрліт. Згодом я навчалася на кафедрі видавничої справи та редагування в Українській академії друкарства і тоді зрозуміла, що мені замало «просто читати». Захотілося, щоб книжка стала частиною мого професійного життя. Зрештою десь так і сталося.

-Ти ведеш блог про книги, чому вирішила писати саме про це, адже часто можна почути, що література – тема не популярна.

Гадаю, будь-яку тему можна зробити цікавою, якщо її добре подати. Звісно, книжки не зрівняються з, наприклад, косметикою за кількістю оглядів, переглядів, зацікавлень. Та я схиляюся до того, що якщо вже заводиш блог, то писати чи говорити в ньому треба про те, в чому ти дійсно розумієшся. В моєму випадку це література.

Насправді блогерство ніколи не було для мене самоціллю. Просто я багато читала і в певний момент мені захотілося десь зберігати відгуки на прочитані книжки. Для цього чудово підходить «книголюбська» соцмережа Goodreads, і спершу я писала тільки там. А потім мій чоловік Тарас почав заохочувати завести власне книжковий блог. Я віднікувалася, типу, може і зробила б його на вордпресі, але це треба розбиратися з доменом, сервером і іншими страшними словами, а я не вмію, і взагалі «в мене лапки». Тож одного дня він зробив все це сам, скинув мені логін і пароль, і сказав – бався. Спочатку це було ніби гратися самій у пісочниці, але потім з’ясувалося, що люди мене читають) Згодом почали з’являтися пропозиції співпраці від різних майданчиків, які пишуть про книжки, а через деякий час я повністю перебралася з книгооглядами в інстаграм. Але якби не той перший блог і «чарівний копняк» від мого чоловіка, нічого б, мабуть, не було.

-Володимир-Волинський, як загалом і Луцьк, місто доволі невелике. Тож очевидно, що про твоє захоплення знає чимало людей. Як ставляться рідні, і чи часто знайомі задають питання: що почитати, або коли ти встигаєш стільки читати?

-Ооо, друге – найпопулярніше! «Коли ти встигаєш?» і «Як встигаєш стільки?» звучить так часто, що аж стає незручно. Але насправді встигаю я далеко не все, що хотіла б чи було б потрібно. По-друге, я просто доволі швидко читаю. Ну й, по-третє, користуюся кожною можливістю почитати – коли стою десь у черзі, наприклад.

Щодо першого питання, то так, пораду питають часто, а ще – позичають книжки. Я жартую, що мій дім – це як хата-читальня: тато, мама, її колеги, мої колеги, друзі, сусіди беруть щось почитати. Це, звісно, працює і в зворотний бік. У нас є затишна тусовочка книголюбок, ми регулярно зустрічаємося, обмінюємося книжками, обговорюємо прочитане і просто весело проводимо час.

-Проте ти не лише пишеш. Фактично, ти займаєшся промоцією літератури. Розкажи про офлайнові проєкти, до яких ти дотична.

Досить довго я вела Читацький клуб у Володимир-Волинській книгарні “Є”, це був класний, затребуваний проект, який згуртував хоч і не дуже велику, але постійну аудиторію. Ми обирали для обговорення книжки, читали їх, збиралися і говорили про прочитане  З різних причин він став на паузу, але думаємо про те, щоб відновити його після карантину. Також я допомагала організовувати і модерувати презентації нових видань українських письменників – Вікторії Амеліної, Насті Левкової, Братів Капранових. Два роки була кураторкою літературної сцени на фестивалі «Княжий», на якій виступали класні молоді поети – Ігор Астапенко, Богдан-Олег Горобчук, Елла Євтушенко, Антон Полунін, Яніна Дияк та інші, а також відомі літератори-волиняни Оля Ляснюк, Павло Коробчук, і вже «хрестоматійні» автори – Світлана Поваляєва, Любко Дереш, Макс Кідрук, Дара Корній.

З Анастасією Левковою

Часто мене запрошують поговорити про книгоблогерство, написання текстів і користь читання на молодіжних заходах, які відбуваються у Володимирі, тепер – в онлайн-проектах. Це надзвичайно цікаво й корисно, адже окрім промоції літератури зі свого боку, я натомість отримую від аудиторії багато класних інсайтів. Якось ми зі слухачками молодшої групи «Школи леді» писали «казку про себе» – і я була вражена, наскільки у сучасних дівчат круте, феміністичне мислення: їхні героїні не чекали пасивно на прекрасних принців, а самі були творчинями своїх історій.

-Минулоріч ти потрапила до команди фестивалю «Фронтера». Як це було й чим був цікавий досвід такої роботи.

-З одного боку, організація програми івентів у рамках не простого фестивалю, а літературного – це колосальний, приємний і новий досвід. З іншого, окремий челендж створювало те, що фест відбувався в Луцьку, на тамтешніх локаціях, а я все-таки живу і працюю у Володимирі, і основні контакти в мене саме тут. Але я побачила, як круто працює команда, відчула, як це надихає, коли у всіх загалом спільна мета і спільне бачення. Звісно, не обійшлося без певних факапів, які теж стали цінним уроком (наприклад, я зрозуміла, що не варто планувати паралельні події для однієї цільової аудиторії на спільній локації). «Фронтера-2019» стала для мене джерелом натхнення, радості і цінного досвіду. У нас були дуже класні автори, які блискуче працювали з вельми складною аудиторією – молодшими і старшими підлітками та молоддю.

Презентація книжок Андрія Бачинського на молодіжній сцені “Фронтери-2019”

-Нещодавно організатори повідомили про старт третього фестивалю. Відтепер ти в команді експертка. Що це означає для тебе і для міста?

-Для мене це насамперед можливість показати світу, що Володимир – не тільки «княже місто», як пишуть у підручниках, і що з часу Галицько-Волинського князівства тут відбувалося ще багато цікавого. У своїй журналістській роботі маю улюблений проект – цикл матеріалів «Невидимий Володимир» про те, як жило місто плюс-мінус сто років тому. Його готую разом із співробітницею державного історико-культурного заповідника «Стародавній Володимир» Орисею Вознюк, звертаюсь за консультаціями до істориків, краєзнавців, історичних джерел. Завдяки проекту зрозуміла, що у нашій локальній історії є вдосталь неймовірних сюжетів і непересічних осіб, вартих окремих романів, але й достатньо білих плям, які чекають, щоб їх заповнили.  А робота  у фронтерівській команді – це також нагода трішки «змістити оптику», поглянути на Володимир і його культурне надбання свіжим, незамиленим оком, побачити якісь нові акценти.

Для міста, я сподіваюся, це буде початком нової історії у сфері культурних подій. У Володимирі є чимало постійних мистецьких, музичних,  фольклорних заходів і фестивалів, а література якось досі лишається на маргінесах. Із «Фронтерою», думаю, вдасться це змінити.

 -«Фронтера» актуалізує забуті постаті. Про кого говоритимуть у Володимирі?

-Звісно, ми обов’язково говоритимемо про знаменитого уродженця міста Агатангела Кримського. Його іменем названий тутешній педагогічний коледж. І хоч загалом містянам воно відоме, та крім «сходознавець» і «поліглот» про нього мало хто може сказати більше. Ким він став для української культури, для літератури? Про що писав у своїх листах? Якою людиною був? Тут широке поле для розмови.

Утім, Володимир став батьківщиною для менш відомих, але також надзвичайно цікавих культурних діячів, і не лише українських. Релігійний діяч і видавець Арсеній Річинський, історик Олександр Цинкаловський, відома у довоєнній Польщі фотографиня Фортуната Обрампольська, польський режисер Єжи Антчак, ряд драматургів і письменників, які писали на їдиш, караїмський поет Сергій Рудьковський… Загалом список довгий, і них ми так чи інакше також поговоримо.

-У підсумку «Фронтери» має бути розроблена концепція локального фестивалю. Чи є в тебе думки, що може стати фішкою для міста й загалом, чи такий проєкт буде успішним?

-Володимир чудово лягає у фронтерівську концепцію культурного «пограниччя», позаяк місто здавна було мультикультурним, тут співжили українці, євреї, поляки, росіяни, німці. У Володимирі говорили різними мовами, у різний спосіб молилися Богу. Я вже згадувала про те, що пов’язані з літературою уродженці міста писали різними мовами – українською, польською, російською, їдиш, івритом, караїмською. Також місто дало світу святих трьох релігійних течій, адже тут народилися князь Володимир Василькович, канонізований Українською православною церквою, Йосафат Кунцевич, якого шанують як святого греко-католики й католики, та хасидська жінка-цадик, Людмірська діва, Ханна-Рахель Вербермахер. І якщо по мультикультурність Збаража, Бучача чи Жовкви говорять та пишуть багато, Володимир чомусь досі лишається поза цим контекстом.  А це чудова основа, з якої можна виснувати нові сенси, нові теми для розмов, нові концепції.

Інший важливий аспект, який не можна лишити поза увагою, – це те, що місто таки історичне, і його жителі історією – локальною, охудожненою, популярною – цікавляться. Скажімо, з усіх засідань нашого Читацького клубу найбільше учасників зібрало те, на якому ми обговорювали книжку репортажів Вітольда Шабловсього «Кулемети і вишні» за участю місцевого краєзнавця Ярослава Царука, який грунтовно досліджував події, названі Волинською трагедією. На лекції історика Віталія Скальського був справжній аншлаг.

Я думаю, у створенні концепції локального фестивалю ми будемо опиратися на ці два аспекти – мультикультурність та історія. Можливо, це стосуватиметься літератури факту, можливо – рефлексій і переосмислень історичних трагедій (їх на Володимирщині теж трапилося немало), можливо – художньої прози, яка базується на реальних подіях. Утім, наразі це лише попередні припущення. Цілком можливо, що після досліджень, які ми проведемо з командою «Фронтери», вималюються інші акценти.

-І насамкінець, доповни фразу: «В культурному плані я мрію, щоб в нашому місті….»

-Максимально використовували його нинішній потенціал і культурну спадщину для створення класного, сучасного, цікавого культурного продукту.

Анна ЄКИМЕНКО-ПОЛІЩУК

Поділитися
- реклама -

Прокоментувати

Введіть Ваш коментар
Введіть Ваше ім'я

9 − вісім =