На головну Новини Володимир-Волинському НВК №3-ліцею – 80

Володимир-Волинському НВК №3-ліцею – 80

334

Найбільша у місті школа – Володимир-Волинський НВК «ЗОШ І-ІІІ ст. № 3-ліцей» цими днями відзначає поважний ювілей, адже саме у грудні 1940 року в обласному архіві домовласників з’явився запис про те, що школа №3 знаходиться на вулиці Городельській, 7 (пізніше Тельмана). На той час це була семирічна чоловіча школа. За свою довгу історію третя школа пережила чимало реформ, упродовж яких відбувалось злиття з іншими школами, переїзд з приміщення у приміщення і навіть закриття. Зараз це сучасний заклад освіти, де навчається майже 1300 учнів та працюють 109 педагогів, котрі дають високі знання та дбають про всебічний розвиток дітей. Познайомимось з життям цієї школи ближче.

Від учениці – до викладачки та тренерки НУШ 

- реклама -

За три останні роки завдяки реформі Нової української школи вдалось значно поліпшити матеріально-технічну базу навчального закладу та оснастити відповідно до сучасних вимог 13 кабінетів початкових класів, витративши на це трохи більше мільйона державних коштів. А відтак, ці класи є особливою гордістю школи №3, у якої ніколи не має проблем із набором, адже щорічно набирають по п’ять перших класів. Така популярність не лише завдяки гарним умовам у школі, а і професійним педагогам початкової ланки. Одна з них – Олена Здомищук, котра  кілька років тому навчала володимирських педагогів усім тонкощам НУШ як регіональна тренерка від ВІПО.

За плечима Олени Здомищук уже 32 роки педагогічного стажу. Уперше переступила поріг школи №3 іще 6-річною першокласницею. Розповідає, що коли по вулиці Соборній ходили і записували дітей до школи №1, їй відмовили, бо не досягла іще семирічного віку. Проте дівчинка на той час уже повністю була готова до навчання – уміла і читати, і рахувати. Тож батьки звернулись до адміністрації третьої школи і там її погодились узяти.  Після закінчення школи Олена пішла навчатись до педучилища, а пізніше до педінституту ім. Лесі Українки.

Із дипломом вчителя початкових класів перші чотири роки Олена Здомищук займалась з дітьми на станції юних натуралістів і у малокомплектній школі села Тростянка, а останні 28 років вона не змінює робоче місце, яким для неї стала її рідна школа.

«У педучилищі мене називали «росіяночкою», бо трохи важко було після російської мови викладання вивчати усі терміни українською. За 8 років у школі я, мабуть, так наполегливо не вчилась, як в училищі, бо дуже не хотілось відставати від інших», – ділиться спогадами пані Олена.

Класовода 3-В класу поважають батьки і колеги та дуже люблять діти, яким вчителька намагається передати усі свої знання та досвід. У числі першопрохідців освітньої реформи три роки тому Олена Здомищук набрала свій перший клас, який тепер вчиться в умовах Нової української школи у кабінеті, де з любов’ю оформлений кожен куточок освітнього середовища.

«Школа радості,  дитиноцентризм та перехід від теорії до практики – одні з основних постулатів Нової української школи, які мені дуже до вподоби, – зазначає Олена Анатоліївна. – Але про результати реформи поки рано говорити. Усе стане зрозуміло, коли діти-першопрохідці перейдуть навчатись до середньої школи».

Аби виростити собі зятя, потрібно стати… вчителькою

Серед вчительського колективу третьої школи є чимало колишніх випускників, а також тих, хто пішов по стопах своїх батьків, котрі раніше викладали у цій школі.

Династію педагогів у родині вчительки іноземної мови Олени Целіщевої започаткувала її бабуся Віра Єгорова, котра викладала у третій школі математику з 1953 року. Обоє дітей Віри Іванівни теж пішли по її стопах. Донька переїхала до Санкт-Петербургу, де викладала історію, а син – батько Олени, став вчителем фізичної культури та з 1976 року вчителював у міській школі №3. Хоча Микола Єгоров пропрацював у школі недовго, адже перейшов на роботу головним інспектором у міський відділ освіти, проте колишні учні його не забули – запрошували і на зустрічі випускників і просто навідувались у гості до улюбленого вчителя.

«Тато був дуже хорошим та веселим, ніколи ні з ким не конфліктував, адже мав талант усе переводити у жарт», – з теплотою у голосі ділиться продовжувачка родинної династії.

Олена Целіщева працює у школі, стіни котрої змалечку були для неї рідними, майже два десятки років. Викладає англійську мову у початковій школі. Одна з доньок пані Олени вирішила продовжити освітянську династію, тож вступила до педагогічного коледжу ім. Агатангела Кримського. Викладачка каже, що ані дня не пошкодувала про вибір своєї професії і тішиться, що родинну династію буде продовжено і у наступному поколінні.

У її колеги, класовода першачків Ірини Смолянської теж цікава життєва історія, адже і її мама, і вона були першими вчительками своїх зятів! У школі №3 до останніх своїх днів працювала вчителькою початкових класів  мама пані Ірини Тамара Щербик, а бабуся – Ганна Озимчук була завучем Льотничанської школи, а згодом вчителювала у четвертій. На Волинь уродженка Вінниччини потрапила за розподілом після закінчення педучилища у 1945 році. У селі Ласків зустріла свою долю. У шлюбі із чоловіком Кирилом і народилась іще одна майбутня вчителька – мама Ірини Смолянської пані Тамара, яка завжди була для доньки справжнім взірцем.

«Вона була дуже доброю, чуйною людиною та хорошою вчителькою. Це я можу стверджувати, бо мій чоловік був її учнем і розповідав про маму як про вчительку. Напевно, саме від неї перейняла любов до цієї професії. У дитинстві любила гратись з меншими дітьми та навчати їх.  А у години очікування мами з педагогічної ради, наполегливо «писала конспекти», переписуючи конспекти з методичної літератури. З того часу я обрала шлях вчителя початкових класів», – розповідає Ірина Смолянська, котра у третій школі вчителює уже 24-й рік.

Вчительська професія передалась у спадок і дочкам Ірини: старша Тамара закінчила педагогічний коледж, нині у відпустці по догляду за дитиною, а менша Юлія уже закінчує навчання у цьому ж коледжі. Чоловік Тамари, до речі, навчався у класі Ірини Олександрівни. За велінням долі улюблена перша вчителька стала його тещею.

Колекціонерка шкільної історії

Надія Матвійчук одна із тих вчительок НВК №3-ліцею, котра пам’ятає цей навчальний заклад іще школою для дітей військовослужбовців, де на той час викладали лише зрозумілою для приїжджих з різних куточків Радянського Союзу російською мовою. За 80 років існування третя школа пережила чимало злетів та падінь. Усі найяскравіші миті історії навчального закладу Надія Володимирівна, яка тут працює більше сорока років, ретельно збирає для шкільного музею, який створили у 2014 році. У витоків створення шкільного музею стояла вчитель історії Галина Сумар, яка зараз на заслуженому відпочинку.

«Коли почала працювати у школі, вона розташовувалась одразу у трьох приміщеннях у центрі міста. У 1980-му, коли для другої школи збудували нове приміщення, ми переїхали у їхнє – на Ковельську, 10. Площа Героїв стала постійним місцем для наших шкільних урочистих подій. У 1991 році адреса школи знову змінилась, коли ми переїхали у новозбудовану будівлю на вулиці Ковельській, 111. Перші дні, доки звикали до нової оселі, і вчителі, і діти блукали від незвички просторими приміщеннями. На той час мова викладання у школі іще була повністю російською, а вже за два роки почали набирати і українські класи, а ще за два – школа стала повністю україномовною», – розповідає одна зі старожилок шкільної родини.

Уродженка Локачинщини після закінчення Володимир-Волинського педучилища одразу пішла працювати у школу №3 – починала Надія Володимирівна із вчительки групи подовженого дня, а після здобутої вищої освіти стала вчителькою історії. Своєрідний білет на роботу у престижній школі їй дало те, що вона вийшла заміж за військовослужбовця, адже саме дружинам військових надавалась перевага.

Особлива гордість Надії Матвійчук – це шкільний музей, який вона разом із вчителями-помічниками оформили власноруч. У невеличкому приміщенні на першому поверсі вміщена ціла історія кількох шкільних поколінь на світлинах, у документах, нагородах та інших експонатах. На окремій стіні – генеалогічне дерево випускників, серед яких чимало визначних постатей, котрі досягли висот у різних професіях та галузях.

Трагічна сторінка в історії школи – це колишні учні, котрі віддали свої життя, захищаючи рідну землю на сході країни. Окрім пам’ятних дошок на фронтальній стіні будівлі школи, цим Героям присвячений окремий стенд у музеї, на відвідувачів котрої пронизливо дивляться зі світлин очі тих, які уже закрились навіки, – Дмитра Колєснікова, Віктора Хмелецького, Ігора Балабоскіна. Є у музеї і фронтові синьо-жовті стяги, підписані бійцями бригад, де служать випускники школи. Їх вони подарували рідному НВК після зустрічей із учнями.

Виховуючи справжніх патріотів

Національно-патріотичному вихованню у школі №3 приділяють велику увагу. Тим паче, що тут навчаються чимало нащадків військових династій, а також діти сучасних Героїв, котрі захищають нашу землю на Сході.

Опікується національно-патріотичним вихованням у школі заступниця директора  Оксана Кротач разом із педагогом-організатором Іриною Щербиною. Їхня робота спрямована у кількох напрямках: волонтерських рух, шкільні заходи, які виховують в учнів почуття патріотизму та участь у творчих конкурсах національно-патріотичного напрямку.

З 2015 року у школі створений волонтерський рух, до якого долучаються усі охочі. За цей час шкільні волонтери взяли участь у більш ніж двох десятках благодійних акцій, як всеукраїнських, так і місцевих. Збирали кошти під час благодійних вечірок, плели маскувальні сітки… Таким чином вдалось допомогти  захисникам України та дітям, котрі мешкають у прифронтовій зоні. Завдяки співпраці із місцевими військовими частинами, учні третьої школи іще до карантину регулярно відвідували з екскурсією місця їхньої дислокації.  Навідуються до школи, аби поспілкуватись із дітьми і учасники АТО/ООС.

Щороку учні змагаються у шкільних військово-прикладних змаганнях та іграх «Нумо, хлопці!», «Козацькі розваги», «Джура», де показують гарні результати. У зв’язку із пандемією коронавірусу патріотичні міні-проекти до державних свят реалізовуються в онлайн-форматі.

Кімната для розвитку особливих учнів

НВК №3 – поки що єдина школа у місті, котра може похвалитись власною ресурсною кімнатою для діток з особливими освітніми потребами. Її облаштували цьогоріч, завдяки чому навчальний заклад отримав новий поштовх для розвитку інклюзивної освіти.

«Єдиний недолік цієї кімнати – це те, що вона знаходиться на третьому поверсі, проте оскільки у нас нема діток з хворобами опорно-рухового апарату, то і проблема із доступністю відсутня. Наша школа дуже переповнена, а відтак іншого вільного кабінету ми не знайшли», – зазначає директор школи Анатолій Матвейчук, крокуючи шкільними коридорами до ресурсної кімнати.

У затишному кабінеті створені комфортні умови та є усе необхідне для корекційних занять із дітьми з особливими освітніми потребами, яких у школі навчається більше десяти – тренажери та спортивне обладнання, зона релаксу із сухим басейном та кріслами-мішками, а також навчальна зона із дидактичними матеріалами.

«Приємно чути від батьків про позитивні досягнення у навчанні і поведінці своїх дітей. Організація інклюзивного навчання дає можливість здобувати якісну освіту, соціалізуватися дітям, які раніше були цього позбавлені», – додає Анатолій Матвейчук.

Окрім цього, гордістю школи є новозбудований стадіон, завдяки якому спортом почали охочіше займатись не лише учні та вчителі, а і мешканці прилеглих будинків. За останні роки у третій школі був проведений капітальний ремонт харчоблоку, триває поточний ремонт з модернізації системи опалення. Наразі проблемним питанням для НВК лишається ремонт даху.

Тетяна ІЗОТОВА.

«Пишаюсь тим, що завдяки чудовому колективу однодумців, сподвижників, талановитих професіоналів, творчих особистостей, створено сучасний навчальний заклад, який має свій неповторний імідж, де панує культ знань і плекається розум нації.

Віддаючи шану славетним традиціям освітнього закладу з 80-річною історією, наші вчителі щодня навчаються і гідно приймають виклики сьогодення,зігрівають вихованців променями мудрості і душевного тепла. Витримкою і терпінням, невтомною подвижницькою працею освітяни доводять, що вони – гордість міста.

Хай ювілейні акорди додають вам нових ідей і сміливих мрій, легких злетів і сил для підкорення професійних вершин. Нехай усі негаразди і стреси розчиняються у вирі невгамовного шкільного життя. Вітаю з ювілеєм навчального закладу усіх наших ветеранів, котрі упродовж десятків років трудились на педагогічній  ниві, випускників, батьків та наших учнів».

Анатолій Матвейчук, Заслужений вчитель України,

директор НВК «ЗОШ І-ІІІ ст. № 3-ліцей».

 

 

Поділитися
- реклама -

Прокоментувати

Введіть Ваш коментар
Введіть Ваше ім'я

3 + 13 =