Сумні заходи з нагоди третьої річниці пам’яті за військовими, котрі загинули в ході проведення АТО, розпочалися із панахиди, яку біля меморіальної дошки Героїв відслужили священики УПЦ Київського патріархату.
Першими жертвами неоголошеної війни стали троє володимир-волинців – комбат Леонід Полінкевич, рядові Віталій Ліщук і Микола Бондарук, котрих із ще 18-а бійцями підступно розстріляли на блок-посту біля Волновахи того чорного ранку 22 травня, де наші хлопці охороняли підступи до цього донецького міста у складі тодішньої 51-ої ОМБр. Душа болить і серце крається, коли під звуки журливої мелодії поіменно згадували наших хлопців, а учні біля портретів клали гвоздики.
Не можна було слухати без сліз вірш Христини Полянської «Жінко, чого ви плачете?», який читала студентка агротехнічного коледжу і член драмгуртка районного будинку культури Анжела Потапова: “Жінко, чого ви плачете? Ваш син Герой. Ви що не бачите?…”
Вдовина доля судилася й Ірині Цигикал, керівнику ГО “Волинські берегині”. Її чоловік-військовослужбовець загинув у дорожньо-транспортній пригоді на шляху до Рівненського полігону. Вона несе цю важку ношу разом з усіма, хто втратив найрідніших, й просила, аби пам’ятали наших захисників й допомагали тим, хто нині виборює мир для України.
Під журливу мелодію «Пливе кача» керівники міста і району, військові, священики трьох конфесій поклали квіти до пам’ятної дошки. А біля портретів залишилися рідні та знайомі загиблих, котрі втирали гіркі сльози.