Новини

Володимирська сторінка життєпису Грицька Чубая

Архів
427 переглядів

«Коли до губ твоїх лишається півподиху, коли до губ твоїх лишається півкроку…» Ці ніжні слова відомого львівського поета Грицька Чубая відомі багатьом – чи то як початок пісні гурту «Плач Єремії», чи то як рядочки поезії. Про самобутнього і глибокого автора, лідера львівського літературно-мистецького андеграунду, який прожив дуже коротке, але яскраве і наповнене життя, пишуть спогади і розповідають історії, які трансформуються у міські легенди.

До драматичного літопису життя Чубая, зруйнованого репресивною машиною КГБ, ми додамо ще одну сторінку – володимирську. Адже нещодавно з допису Андрія Гнатюка стало відомо, що поет не лише бував у Володимирі, а й дружив з тутешніми дівчатами. І вже тоді за ним (і за ними також) стежили радянські спецслужби. Однією з цих дівчат була мама Андрія, пані Олена.

– Та цій історії – уже більше півстоліття, – віджартовується жінка, але в її голосі відчувається ностальгійна усмішка. –То давнє минуле, наша молодість. Але зігріває вона хорошими спогадами. Я тоді дружила з хлопцем, Сергієм Янчуком, який вчився у Львівському університеті. А Грицько був його другом. Чубая тоді виключили з Київського університету імені Т. Г. Шевченка – за те, що у річницю перепоховання Кобзаря на його могилі у Каневі читав його вірші. Це чомусь розцінили як вчинок, вартий покарання, і вигнали з вишу. Він влаштувався на роботу у Львові, там подружився з Сергієм. На вихідні Чубай частенько приїздив разом із ним до Володимира. Так і познайомилися.

Олені у той рік не вдалося вступити до вишу, хоча й літературу любила, і вірші писала. Влаштувалася на роботу на швейну фабрику. А коли приїздили львів’яни, разом з подругою ходила з ними гуляти. Захоплено  дівчата слухали розмови хлопців про львівське мистецьке середовище, дискусії про літературу й культуру, читали відкриті листи Шелесту, самвидавну літературу – у цьому було щось особливо захопливе і небезпечне. Любили, як Грицько Чубай читав свої вірші. Пані Олена згадує, що тоді він подарував їй цілий зошит, списаний поезіями, та у круговерті літ він десь загубився. А долі їхні незабаром розійшлися назовсім.

Але й тоді, каже пані Олена, за Грицьком, молодим юнаком, уже стежило КДБ. Він знав, що під наглядом, не робив із того секрету. То й Олена з подругою не дуже здивувалися, коли і їх покликали «на розмову» кагебісти. Ті, правда, швидко зрозуміли, що дівчата до «культурно-політичних справ» не залучені, тому не надто тиснули. Але ще певний час наглядали.

Якось дівчата навіть спробували піджартувати над ними: «Моя подруга помітила, що за нами назирці ніби ходить якийсь чоловік. Каже: «А давай перевіримо?». Ми побігли на автостанцію, купили білет, тоді сіли на лавку і, ніби мимохідь, склали папірець і запхнули під сидіння, між дошки. Пішли, завернули за ріг – і дивимося. А той чоловік прожогом побіг до нашої лавки і почав нишпорити, щоб нашу схованку знайти. Думав, ми якісь записки таємні передаємо», – сміється жінка.

На пам’ять про Грицька Чубая пані Олені залишилася підписана, за тодішньою модою, фотографія. На світлині задумливий юнак у вишиванці читає з аркуша чи то рукопис, чи то лист. А на звороті – цитата з Василя Симоненка «На світі безліч таких, як я, та я, їй-богу, один», підпис і дата – 30 березня 1968 року, м. Володимир-Волинський. А ще, звісно, лишилися спогади про цікаве спілкування з непересічною людиною, яка згодом вплинула на формування міського культурного середовища і увійшла до плеяди найкращих українських поетів.

Віталіна МАКАРИК.

Коментарі
Теги: Грицько Чубай
Поділитися
Головні новини
Реклама
keyboard_arrow_up