Про поета-гумориста Федора Руденка ми розповідали в одному з недавніх номерів «Слова правди». Чоловік приїхав у Володимир після початку повномасштабного вторгнення, його рідний дім опинився в окупації. Тут, між щоденним волонтерством і налагодженням побуту на новому місці, знову відчув жагу до творчості. Об’єктом уваги пильного ока і гострого пера Федора Руденка став і Володимир, його мешканці, клопоти і проблеми міста. Про них він пише чесно, інколи «з перцем», але неодмінно з любов’ю. Пропонуємо декілька з його «Володимирських замальовок».
Нічні ганяли
Володимирські ганяли
Мотобайками снують.
Своїм ревом задовбали,
Вночі спати не дають.
Перед тим, як виїжджати,
Познімають глушаки,
І давай всіх мордувати,
Оминаючи ямки.
Рев такий, мов сто баранів
Хтось на бійню там веде.
Не витримують мембрани
У вухах простих людей.
Ти хоч плюй їм межи очі,
Їх ні чим не зупинить.
Розривають до півночі
Свої кляті двигуни.
Володимир, Володимир,
Неодмінно пробудись,
Із ганялами нічними
Ти хоч якось поборись.
Володимирський пішохід
Володимир – людне місто,
Пішохід тут головний.
Щільність, ніби у намисті,
У них принцип – «я правий».
Один одного не чують,
Всі доводять «я» своє.
Для них норми не існують,
І таких достатньо є.
Той кричить, той матюкає
Водіїв або війну.
Один одного штовхають
За дрібницю не значну.
П’яна бабця нагрубила
На дорозі водію.
Навіть, скло йому розбила,
Показала гниль свою.
Хоч на розум не багаті,
Пруть на транспорт, як слони.
В них таксисти винуваті,
Але тільки не вони.
В світлу пору, або в темну,
Перед тим, як щось казать,
Пішоходи, будьте чемні,
І вас будуть поважать!
Стадіон
Тут змагання всі проходять,
Різних заходів – вагон.
Звуть майданчик цей в народі –
Олімпійський стадіон.
Було ніби все чудово,
Працював без нарікань.
Та чомусь керівникові
Не сподобався паркан.
Тож почав його міняти,
Страшні кошти туди впер.
Люди стали називати –
Стадіон-міліонер.
Якщо так функціонери
Будуть гроші витрачать,
Може ще й «міліардером»
Цей майданчик може стать.
Повітряна тривога
Знов сирена пролунала,
В вуха в’їлася вона.
І вже вкотре нагадала,
Що в державі йде війна.
Люди сумно ковиляють
У найближче укриття.
Вони звикли й добре знають –
Це збереження життя.
Принесли біду з собою
Кляті орки-москалі.
Будем гнати їх мітлою
Геть із нашої землі.
Що їм ще не вистачало,
Мабуть, клепки в голові?
Раз рішили розпочати
Страшні ігри на крові.
Димали, що захопили
Нас зненацька за три дні.
ЗСУ їх проклізмили,
Вже по вуха у лайні.
Всі втомилися чекати,
Мають мрію всі одну –
Скільки буде це лунати
І нагадувать війну?
ВОЛОДИМИР
Володимир – історичне
Місто, де іде життя.
Виклика періодично
В людей різні почуття.
Почуття добра й поваги,
Сміху, мрії й дечого.
Тут є ринок, спорт, розваги,
До чортяки усього.
Як наб’ється ринок людом,
Мов у вулику шумить.
Гаманець якимось чудом
Порожніє в одну мить.
Молодичка там торгує,
Продає і се, і те.
В неї хлопці все купують,
Бо у неї – декольте.
Вилупляє кожен очі,
Косі погляди кида.
Ніби щось купити хоче,
Сам у розріз загляда.
На деревах, як у лісі, –
Гнізда, ще якась фігня.
Розвелось ворон до біса,
Кляті каркають щодня.
Чути літом і зимою,
Задовбали вже вони,
Хоч бери і палюгою
Їх подалі геть жени.
Місто вже візитку має.
Це – домашні голуби.
Кількість їх весь час зростає
Щогодини, щодоби.
Гадять скрізь, там, де не треба,
Вкрили послідом дахи.
Більшість мешканців від себе
Відганяють їх на «хи».
Один голуб, мов навмисно,
Довів діда до біди –
Голову обгадив лису,
Ніби цілився туди.
Ще й собаки добавляють,
«Пі-пі» роблять під стовпи.
Свої купки залишають,
Щоб на них хтось наступив.
Музиканти – старі й діти.
Та відзначим одного,
Викликає лиш огиду
Шалапутна гра його.
Ніс червоний, п’яна пика,
Не поверне язика.
Ще й знущається з сопілки
Оцей горе-музикант.
Як він нижньою губою
Почне грати ноту «ля»,
Відчуття, ніби косою
Нерви людям він пиля.
Про авто сказати треба,
Їх багато, де не кинь.
Скоро будуть на деревах
Паркуватися ділки.
Різних тут людей багато,
Часто чешуть язики.
Вміють добре пліткувати
І вигадувать байки.
Кажуть, через будівництво
Гроші крадуть «нагорі».
Що один із керівництва
Погорів на хабарі.
А цей, кажуть, був хороший,
З гарним стажем керівник.
Але вкрав, падлюка, гроші
Й за кордон із ними втік.
Є плітки про кандидата:
Ноутбуки в школи дав.
Не обрали депутатом –
Все назад позабирав.
Найдорожчим скарбом міста –
Є, звичайно, люд живий.
Років сто, чи, може, триста
Гартував характер свій.
Більшість дуже працьовиті,
І дорослі, і малі.
Вміють мріяти і жити,
І трудитись на землі.
Як спілкуєшся із ними –
Поринаєш в забуття.
Гарне місто Володимир,
Бо вирує тут життя.
Сторінку підготувала Віталіна МАКАРИК
