Гімназія зберігає пам’ять про перших учителів, які заклали фундамент освітніх традицій. Це ті, хто знав покоління учнів поіменно: Степанида Кизяк (Гнатюк), Лариса Томяк, Галина Случик, Тамара Чернишова, Галина Гуль, Марія Мокрицька, Ніна Самчук, Тамара Семенчук, Валентина Юрчук та багато інших. А також шанують тих педагогів, які мають великий стаж і щоденно віддають свої знання, досвід та тепло, виховуючи нові покоління. Молоді вчителі, приносять у школу креативність та інноваційні погляди. Різні покоління педагогів є запорукою сильного і згуртованого колективу.
Нині в освітньому закладі працює 95 досвідчених педагогів, які щодня віддають свої знання, досвід і тепло 1217 учням. Завдяки їхньому професіоналізму заклад зберігає сильні традиції й водночас сміливо рухається вперед, упроваджуючи сучасні підходи до навчання та виховання. Очолює гімназію Заслужений учитель України, педагог із майже сорокарічним стажем Анатолій Матвейчук, який багато років присвятив розвитку та збереженню її найкращих традицій. Під його керівництвом школа упроваджує сучасні освітні підходи, підтримує обдарованих дітей, створює комфортне та безпечне середовище для кожного учня.
Зберігаючи традиції і впроваджуючи сучасні зміни у новому статусі
Про те, які зміни відбулися у навчальному закладі, чим і ким пишається гімназія, а також якими бачить сучасних школярів і чим вони відрізняються від тих, що навчалися 20–30 років тому і раніше, ми поцікавилися у директора закладу Анатолія Матвейчука.
Анатолію Степановичу, школа святкує поважний ювілей. Що для вас особисто означає ця дата?
– 85 років – дійсно поважний вік, але водночас і початок нового етапу в житті школи насамперед ще й тому, що заклад нещодавно змінив статус з ліцею на гімназію. А це нові виклики, планування та досягнення. Цей ювілей для мене особливий, адже можна озирнутися і подивитись на пройдений шлях, згадати все, що було, і подумати про майбутнє. Це також можливість подякувати вчителям та працівникам школи за їхню віддану працю. Я щиро вірю, що попереду ще багато звершень, перемог і нових імен.
– Ви керуєте навчальним закладом уже кілька десятків років. Чи думали у дитинстві, що станете педагогом?
– Ні, тоді навіть не думав про це. Мріяв стати футболістом, а ще хотів багато подорожувати. У школі завжди мав величезну повагу до вчителів, але жодного разу не замислювався, що сам оберу цей шлях.
– Що ж змінилося? Чому все-таки обрали педагогіку і саме історію?
– Усе змінилося завдяки одному випадку. Поруч з нами жила подружня пара пенсійного віку. Чоловік, колишній суддя, мав величезну бібліотеку. Якось дав почитати книгу Олександра Дюма «Граф Монте Крісто». Так я поринув у світ історії і відтоді захоплююся історичною літературою. Величезний вплив на моє рішення справив учитель історії, а також директор школи Михайло Ліцовський. Він умів так цікаво і доступно проводити уроки, що я почав розуміти, як важливо вивчати історію не лише для того, щоб знати факти, але й вміти думати й аналізувати події.
Коли вступив до Львівського університету імені Івана Франка на історичний факультет, моє захоплення тільки зросло. Слухав лекції чудових викладачів, стажувався на кафедрі історії України. А після закінчення вишу мене направили в сільську школу, де розпочав педагогічну діяльність.
– Як війна з росією змінила ставлення до того, чому важливо вивчати історію?
– Війна показала наскільки важливо розуміти та знати свою історію. Історія не лише в книжках, вона твориться зараз, і її потрібно знати правдиво, без міфів. Уроки історії, особливо на прикладі 19 століття, допомагають учням бачити, як давно почалася ідеологічна боротьба. Наприклад, доктрина російського імператора Миколи І закликала до «єдності православ’я, самодержавства і народності». Нині ці ідеї російська пропаганда намагається просувати знову. Учні вчаться розпізнавати міфи, які українцям намагаються нав’язати, і аналізувати їх на основі фактів. Вони розуміють, що війна триває не лише на фронті, а й в ідеологічній площині. Саме тому важливо мати чітку національну позицію, знати свою історію і вміти протистояти брехні. Це також підтверджує і концепція Міністерства освіти та науки щодо реформування історичної освіти, яка передбачає вивчення історії з початкових класів і об’єднання історії України з всесвітньою. Це дасть можливість учням вивчати історію комплексно, бачити її в контексті й розуміти, як події минулого впливають на сьогодення.
– Ви – Заслужений учитель України. Що для вас означає це звання?
– Для мене це велика честь і водночас неабияка відповідальність. Адже звання не просто відзнака за досягнення, а й стимул працювати краще, постійно вдосконалюватися. Але справжній успіх – це результат роботи в колективі, де всі діють, як єдина команда. І я пишаюся тим, що наша школа саме така: тут працюють чудові вчителі, відповідальний управлінський склад та інші працівники, маємо підтримку батьків, а діти завжди прагнуть нових висот. Я вдячний усім, хто щодня робить гімназію місцем довіри, розвитку та взаєморозуміння. Щира вдячність також міській раді, яка завжди допомагає та підтримує наш заклад.
– Як змінювалась гімназія упродовж десятиліть?
– Школа пройшла значний шлях трансформації за багато років, починаючи з 40-х. Тепер це сучасний освітній заклад, де зберігаються традиції, але разом із тим активно впроваджуються нові методи навчання, спрямовані на розвиток критичного мислення та особистісного зростання учнів. Одним із важливих поштовхів до кардинальних змін в освіті стала реалізація Нової українької школи, у рамках якої суттєво поліпшено умови для навчання. НУШ також значно вплинула на організацію навчального процесу. Учителі стали більше орієнтуватися на індивідуальний підхід до учня, на розвиток його критичного мислення, креативності та самостійності. Замість стандартних лекцій та заучування матеріалу почали активно працювати в групах, аналізувати, досліджувати.
На жаль, через пандемію COVID-19 та війну в Україні впровадження змін у системі освіти зазнало суттєвих труднощів. Ковід змусив адаптуватися до нового формату навчання – дистанційного. Це, з одного боку, дало змогу продовжити навчання навіть підчас карантинних обмежень, з іншого – створило додаткові виклики для учнів, учителів та батьків. Війна принесла ще більші випробування. Школа стала місцем, де важко зберігати звичний ритм життя. Попри ці виклики, система освіти все ж не зупинилася і ми продовжуємо працювати і навчати дітей.
– Чим і ким пишається навчальний заклад?
– Насамперед високими результатами наших учнів у Національному мультипредметному тестуванні. А ще вони традиційно посідають призові місця на олімпіадах та у конкурсах, що також свідчить про високий рівень підготовки. Не менш важливим є професіоналізм учителів. Вони постійно працюють над підвищенням кваліфікації, упроваджують нові методики в навчанні, щоб бути обізнаними із сучасними тенденціями освіти.
У спорті маємо чимало досягнень – наші учні показують добрі результати на міських, обласних та всеукраїнських змаганнях. Одним із пріоритетних напрямків є допомога війську. Від початку війни активно організовуємо благодійні заходи, на яких збираємо кошти та інші необхідні ресурси для підтримки Збройних сил України. Це наш обов’язок і наш внесок у перемогу.
Гімназія щиро пишається випускниками, які волонтерять і захищають нашу країну. Серед них – Олександр Шаптала, підполковник і командир 67-ї окремої механізованої бригади; Вадим Кравчук, призер чемпіонатів України та Європи, майстер спорту України з легкої атлетики; Вікторія Соколова – кандидатка філологічних наук, доцентка кафедри теорії літератури ВНУ. Це люди, які не тільки досягли великих успіхів у своїх професіях, але й стали справжніми лідерами та прикладами для молодого покоління.
– Якими бачите сучасних школярів і чим вони відрізняються від тих, які були 20-30 років тому?
– По-перше, вони значно підприємливіші та цілеспрямованіші. Якщо колись багато хто просто вчився заради оцінок, тепер прагнуть до конкретних цілей, шукають свій шлях, розвивають інтереси та захоплення вже з ранніх років. Вони також набагато більше орієнтовані на новітні технології. Зараз навіть наймолодші учні легко опановують цифрові інструменти, гаджети та інші інновації, що відразу дає їм переваги у навчанні та повсякденному житті.
Ще одна важлива риса – прагматичність і демократичність. Сучасні школярі не бояться висловлювати власну думку, навіть якщо вона відрізняється від загальноприйнятої. Якщо раніше слово вчителя було майже незаперечним авторитетом, тепер діти не бояться ставити запитання, дискутувати. Молодь має відкритішу позицію, готова до діалогу, активно шукає відповіді та варіанти.
Сучасні учні, особливо в умовах війни, мають глибоке усвідомлення важливості збереження національної ідентичності. Вони активно цікавляться історією, культурою, прагнуть розвивати країну і бути частиною змін. Наші гімназисти не тільки краще володіють інформацією і технологіями, а й мають більш гнучкий підхід до навчання, сміливо висловлюють свою думку та активно формують власне бачення світу.
– Якими словами ви б описали школу?
– Рідна, креативна, сучасна, успішна.
– Насамкінець про плани на майбутнє…
– Важко щось планувати у теперішній час, однак намагаємося ставити перед собою реальні цілі та поступово втілювати їх у життя. У планах – створення STEM-лабораторії та поліпшення теплоізоляції приміщення. Також є необхідність у вдосконаленні матеріально-технічної бази гімназії.
Оскільки школа змінила свій статус, перед нами постають нові виклики, які вимагають оновлення та розвитку інфраструктури для забезпечення високого рівня навчання та комфортних умов для учнів. Щиро сподіваюсь, що нам усе вдасться.
«Хочемо, щоб діти знали: мова це теж зброя…»
Наталія Дихавка
Нині, коли наша держава у боях відстоює своє право на існування, українська мова теж стала своєрідною зброєю проти мовного та культурного тиску, символом національної ідентичності та незламності народу. Тож її вивчення – не лише освітній процес чи обов’язок, а справжня місія.
Учителька української мови та літератури Наталія Дихавка 37 років прищеплює дітям любов до цих предметів.
«Найліпшою мотивацією є не лише розмовляти українською, а й виправляти помилки. Коли чую від учнів суржик або слова іншомовного походження, виправляю їх. Вони, своєю чергою, допомагають – звертають на це увагу один одного. Інколи робимо це в гумористичній формі, аби діти переконалися у милозвучності рідної мови», – ділиться педагогиня.
З початком повномасштабного вторгнення мовне питання стало особливо гострим. Для популяризації української мови в гімназії проводяться різноманітні конкурси читців, знавців мови, літературні змагання та творчі заходи, де діти пишуть твори, читають напам’ять та створюють проєкти, пропагуючи рідне слово. І це дає результати: учні стають переможцями мовних та літературних конкурсів на обласному та всеукраїнському рівнях.
Серед випускників, які обрали фахом викладання української мови, – Мар’яна Дудко, яка навчає дітей у Києві, Настя Малиновська, котра пов’язала життя
з філологією. Першою в школі випускницею, яка отримала 200 балів за НМТ з цього предмету, стала Дарина Калюжна, також відповідну кількість балів має Мирослава Мельник (учителька Юлія Москалюк).
«Ми з учительками української мови та літератури Вікторією Гарбар, Ларисою Любохинець, Людмилою Трачук, Наталією Ревнюк, Людмилою Яблонською та Юлією Москалюк хочемо, щоб діти знали: без мови нас немає. Це наша ідентичність, наш код», – наголошує Наталія Дихавка.
Відчиняючи двері до нових країн і можливостей
Важливою сторінкою у розвитку школи стала багаторічна співпраця з Корпусом Миру США. Волонтери організації не лише проводили цікаві заняття з англійської мови, а й відкривали дітям інший світ – нову культуру, традиції, стиль спілкування. Завдяки цьому учні могли вдосконалювати мовні навички у живому спілкуванні, брати участь у спільних проєктах, таборах і творчих ініціативах.
Нині школа продовжує цю традицію: іноземна мова тут не просто предмет, а ключ до подорожей, навчання за кордоном, міжнародних програм та знайомств, які можуть змінити життя. Діти бачать, що мови відчиняють двері – до нових країн, нових друзів і нових перспектив.
Пів століття в учнів інтерес до світу розвиваючи
Однією з тих, хто віддав школі пів століття свого життя, є вчителька географії Олена Гаврилюк.
Колись вона мріяла вступити на хімічний факультет. Та батьки, особливо мама, були проти. І саме тоді доля підказала інший шлях. На стендах університету, де кожен факультет презентував себе, побачичла фото молоді на тлі гір, ватр, експедицій. Ці знімки привабили і зацікавили, тому й подала документи на географічний.
Під час навчання Олена об’їздила чи не всю Україну, побувала на Кавказі. Кожна практика ставала новою пригодою, кожна поїздка – ковтком свободи й щирого захоплення, яке тільки примножувало знання.
Після закінчення університету приїхала на Волинь і почала вчителювати у п’ятій школі, яку згодом об’єднали з третьою, де шкільна програма викладалася російською мовою, а це давалося їй нелегко. Тож із проголошенням Незалежності й переходом школи на українську відчула справжнє полегшення й радість.
«Головне в роботі вчителя – любов до дітей, каже педагогиня. -Не просто вміння навчати, а щире бажання розпалити в учнях інтерес до світу, навчити їх не боятися думати. Я завжди прагнула створити на уроках теплу атмосферу, знаходила способи надихати учнів, показувати: відповідь – це не лише оцінка в журналі, а маленький крок до самостійності. Тож часто пропонувала питання, на які не знайти відповіді в підручнику. Треба було подумати, пошукати, зробити власний висновок. А за сміливість і кмітливість – найвищий бал, навіть «відмінно» за чверть. І діти думали, шукали, відкривали нове, а головне – вчилися міркувати».
Тепер світ інший: діти живуть серед екранів, стрімів і швидких відповідей. Їхнє мислення змінюється – і вчителі змінюються разом із ними. Але є речі, які не підвладні часу: любов, підтримка та віра в дитину. Бо кожному учневі потрібен дорослий, який бачить у ньому трохи більше, ніж він сам.
23 Героїв-випускників гімназії не повернулися з війни
Так історично склалося, що у свій час у школі навчалося багато дітей військовослужбовців. Саме тому більшість із них пішла шляхом батьків, обравши професію військового. Коли ворог у 2014 році увірвався на нашу землю, вони без вагань стали на її захист. Чимало випускників гімназії змінили свої цивільні професії на військові й також долучилися до захисту Батьківщини з початком повномасштабного вторгнення.
На жаль, не всі повернулися живими. Вони назавжди стали Героями для своїх родин, міста, України. Їхні імена вписані в історію гімназії та увічнені на 23-х меморіальних дошках, що нагадують кожному про ціну свободи, честь і незламність.
Це Віктор Хмелецький, Валерій Борсук, Юрій Чаус, Юліан Гимон, Артур Фацинець, В’ячеслав Черков, Олександр Гнатюк, Андрій Богданов. Дмитро Адамович, Валерій Щєтін, Ігор Балабоскін, Олег Митошоп, Сергій Гребенюк, Дмитро Колєсніков, Сергій Подкопаєв, Олександр Савюк, Микола Власюк, Артур Кушнір, Олександр Кирилов, Віктор Авраменко, Володимир Пухальський, Сергій Протасов, Олександр Семенчук та Сергій Засадко.
Вічна слава Героям.
Спорт виховує командний дух та прагнення до перемоги
Спорт у гімназії традиційно посідає важливе місце, адже він не лише зміцнює фізичне здоров’я учнів, а й виховує витримку, командний дух та прагнення до перемоги.
Вчителі фізкультури Сергій Холявицький, Влад Панченко, Олексій Вербицький.
Вчитель фізкультури Сергій Холявицький зазначає, що його вихованці неодноразово ставали переможцями та призерами різноманітних змагань як місцевого, так і обласного та всеукраїнського рівнів. Чимало випускників гімназії пов’язали своє життя зі спортом, ставши майстрами спорту, чемпіонами та гравцями спортивних клубів. Серед них – Вадим Кравчук (легка атлетика), Ірина Філіпова та Олена Мєдвєдєва (художня гімнастика), а також футболісти Віталій Приндета, Валерій Болдєнков, Сергій Петров і Роман Карасюк.
Інклюзія, де є місце кожному
Одним із важливих напрямів роботи гімназії є інклюзивне навчання. За словами психолога Богдана Романюка, головна мета – допомогти дітям з особливими освітніми потребами успішно соціалізуватися та відчувати себе повноправними учасниками шкільної спільноти.
Тепер у закладі навчається 22 таких учні, з якими працює команда супроводу та асистенти вчителів, які допомагають організувати роботу з вчителями та підтримують їх у навчальному процесі.
Педагоги адаптують обсяг і зміст навчального матеріалу відповідно до можливостей і потреб кожної дитини. Для більш ефективної роботи в гімназії облаштована ресурсна кімната, де проводять групові заняття та різноманітні заходи, спрямовані на розвиток спілкування та взаємопідтримки. До освітнього процесу активно долучаються і батьки. Їм надають психологічну підтримку, поради щодо взаємодії з дитиною вдома та рекомендації для подальшого розвитку й навчання.
Можна багато розповідати про життя гімназії: її традиції, успіхи, учнів та педагогів, спортивні перемоги, культурні події та волонтерські ініціативи. Кожен рік тут пишеться нова сторінка історії, а учні й вчителі додають до неї частинку життя. Напевно, через це, попри свій поважний 85-річний ювілей, з кожним роком заклад молодіє та стає прогресивнішим. Хотілося б, аби й надалі він зберігав свою неповторну атмосферу, залишався місцем, де народжуються мрії, формуються сильні характери й відкриваються таланти. Нехай у цих стінах завжди панують мудрість педагогів, жага до знань у дітей та підтримка громади. А кожен наступний рік приносить нові досягнення, сміливі ідеї та ще більше приводів пишатися своєю школою.
Жанна БІЛОЦЬКА
